ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 жовтня 2020 року
м. Київ
справа № 804/94/17
адміністративне провадження № К/9901/17743/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Бучик А.Ю.,
суддів: Мороз Л.Л., Рибачука А.І.
розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23 лютого 2017 року (суддя Кононенко О.В.) та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 03 жовтня 2017 року (колегія суддів: Сафронова С.В., Мельник В.В., Чепурнов Д.В.) у справі за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області про скасування припису та постанови,
УСТАНОВИВ:
В січні 2017 року фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовною заявою, в якій просить скасувати постанову Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області від 22.12.2016 року № 131/4.3-5/469 та припис від 09.12.2016 року № 131/4.3-5-121.
Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23 лютого 2017 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 03 жовтня 2017 року, позов задоволено.
Не погоджуючись з судовими рішеннями, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить судові рішення скасувати та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову.
Касаційну скаргу обґрунтовано тим, що за наслідками здійсненого позапланового заходу на предмет дотримання законодавства про працю та загальнообов`язкове державне соціальне страхування, Головним управлінням Держпраці у Дніпропетровській області виявлені порушення вимог частин 1,2,4 статті 95 Кодексу законів про працю України та частини 1, 2 статті 3 Закону України "Про оплату праці", що полягало у нарахуванні заробітної плати працівникам ОСОБА_2 і ОСОБА_3 по 350 грн., хоча виходячи з розміру мінімальної заробітної плати у жовтні 1450 грн. повинна була бути нарахована заробітна плата за 40 годин у розмірі 364,78 грн. Також посилається на відсутність підстав стягнення з відповідача судових витрат, оскільки Законом України "Про судовий збір" органи Держпраці звільнені від його сплати.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 22.11.2017 відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.
Справу передано до Верховного Суду.
У відзиві на касаційну скаргу позивач просить залишити судові рішення без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи та вимоги касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Судами встановлено, що в період з 08.12.2016 по 09.12.2016 посадовими особами Держпраці було проведено позапланову перевірку додержання законодавства про працю та загальнообов`язкове державне соціальне страхування.
За результатами проведення зазначеної перевірки позивачем 09.12.2016 складено акт № 131/4.3-5, у якому зазначено, що виявлено порушення частин 1,2,4 статті 95 Кодексу законів про працю України та частини 1, 2 статті 3 Закону України "Про оплату праці".
В обгрунтування такого висновку перевіряючою особою зазначено, що за жовтень 2016 року за 40 годин відпрацьованого часу була нарахована заробітна плата працівникам ОСОБА_2 та ОСОБА_3 по 350 грн., однак виходячи з розміру мінімальної заробітної плати у жовтні - 1450 грн. повинна була бути нарахована заробітна плата за 40 годин у розмірі 364,78 грн.
На підставі виявлення зазначеного порушення 09.12.2016 Головним управлінням Держпраці у Дніпропетровській області було складено припис № 131/4.3-5-121, яким зобов`язано позивача забезпечити виплату заробітної плати не нижче мінімальної місячної заробітної плати.
22.12.2016 прийнято постанову, якою накладено на позивача штраф в сумі 32000 грн. на підставі абзацу 4 частини 2 статті 265 Кодексу законів про працю України.
Не погоджуючись з приписом та постановою про накладення штрафу, позивач звернулася до суду з вказаним позовом.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив з того, що правові підстави для прийняття спірної постанови відсутні, оскільки судами не встановлено допущення порушень, вказаних в акті перевірки щодо порушення оплати праці.
Дослідивши спірні правовідносини, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно статті 95 Кодексу законів про працю України мінімальна заробітна плата - це встановлений законом мінімальний розмір оплати праці за виконану працівником місячну (годинну) норму праці.
Мінімальна заробітна плата встановлюється одночасно в місячному та погодинному розмірах.
Розмір мінімальної заробітної плати встановлюється і переглядається відповідно до статей 9 і 10 Закону України "Про оплату праці" та не може бути нижчим від розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Мінімальна заробітна плата є державною соціальною гарантією, обов`язковою на всій території України для підприємств, установ, організацій усіх форм власності і господарювання та фізичних осіб, які використовують працю найманих працівників, за будь-якою системою оплати праці.
У відповідності до вимог статті 9 Закону України "Про оплату праці" розмір мінімальної заробітної плати визначається з урахуванням потреб працівників та їх сімей, вартісної величини достатнього для забезпечення нормального функціонування організму працездатної людини, збереження її здоров`я набору продуктів харчування, мінімального набору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості, а також загального рівня середньої заробітної плати, продуктивності праці та рівня зайнятості.