ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 жовтня 2020 року
м. Київ
справа №185/3733/17(2-а/185/7/18)
адміністративне провадження №К/9901/6691/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Бучик А.Ю.,
суддів: Мороз Л.Л., Рибачука А.І.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області в особі Павлоградського відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області на окрему ухвалу Третього апеляційного адміністративного суду від 07.02.2019 (в складі колегії суддів: головуючого судді - Сафронової С.В., суддів: Чепурнова Д.В., Мельника В.В.) у справі №185/3733/17(2-а/185/7/18) за позовом ОСОБА_1 до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області в особі Павлоградського відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області про визнання дій неправомірними та зобов`язання вчинити певні дії,
УСТАНОВИВ:
В травні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області в особі Павлоградського відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області, в якому просив визнати протиправними дії відповідача щодо припинення страхових виплат з 01.09.2016 та зобов`язати відповідача відновити виплату з 01.09.2016.
Рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 20 квітня 2018 року, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 07 лютого 2019 року, позов задоволено. Визнано протиправними дії Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області щодо припинення позивачу страхових виплат з 01.09.2016. Зобов`язано відповідача відновити страхові виплатити ОСОБА_1 з 01.09.2016.
Постановою Верховного Суду від 22.10.2020 рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 20 квітня 2018 року та постанова Третього апеляційного адміністративного суду від 07 лютого 2019 року залишені без змін.
Під час апеляційного розгляду справи Третій апеляційний адміністративний суд постановив окрему ухвалу від 07 лютого 2019 року з метою доведення до відома, обставин, викладених в цій ухвалі, керівництву Павлоградського відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області, Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області та Фонду соціального страхування України для усунення та недопущення в подальшому подібних порушень норм законодавства.
Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області в особі Павлоградського відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області не погодилось з окремою ухвалою суду апеляційної інстанції та подало касаційну скаргу про її скасування.
В обґрунтування скарги зазначило, що відповідач у спірних правовідносинах діяв на підставі чинного законодавства, а саме: на підставі п. 6 ч. 1 ст. 46 Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування", ч. 1 ст. 4, ч. 1 ст.12 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб", п. 4 ч. 1 ст. 25 Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, п.1, ч. 2, 4 п. 12, п. 18 Порядком здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №365 від 08.06.2016.
Колегія суддів з`ясувавши обставини, на підставі яких було прийнято оскаржену ухвалу, обговоривши доводи касаційної скарги, дійшла висновку про таке.
Відповідно до статті 249 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд, виявивши під час розгляду справи порушення закону, може постановити окрему ухвалу і направити її відповідним суб`єктам владних повноважень для вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону.
У разі необхідності суд може постановити окрему ухвалу про наявність підстав для розгляду питання щодо притягнення до відповідальності осіб, рішення, дії чи бездіяльність яких визнаються протиправними (частина 2).
Частиною 5 вказаної статті передбачено, що з метою забезпечення виконання вказівок, що містяться в окремій ухвалі, суд встановлює у ній строк для надання відповіді залежно від змісту вказівок та терміну, необхідного для їх виконання.
Зі змісту наведених положень закону убачається, що окрема ухвала суду - це процесуальний засіб судового впливу на виявлені під час судового розгляду порушення законності, а також причини та умови, що цьому сприяли. Окрема ухвала є формою профілактичного впливу судів на правопорушників.
Необхідність її винесення зумовлена завданнями адміністративного судочинства - захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень органів державної влади, місцевого самоврядування, їхніх посадових, службових осіб у процесі здійснення ними управлінських функцій.
Слід зазначити, що суд має право, а не зобов`язаний постановити окрему ухвалу. Проте, враховуючи особливий статус суду в системі органів, що забезпечують правовий порядок, суд зобов`язаний реагувати на випадки очевидних, умисних або системних порушень закону.
Підставою для окремої ухвали є виявлення порушення закону і встановлення причин та умов, що сприяли вчиненню порушення. Відтак, окрема ухвала може бути постановлена лише у разі, якщо під час саме судового розгляду конкретної справи встановлено певне правопорушення. Юридична кваліфікація правопорушення судом не здійснюється. Водночас суд може в окремій ухвалі зазначити, елементи якого складу правопорушення слід перевірити (службова недбалість, зловживання владою тощо).
Мотивуючи винесення окремої ухвали, суд апеляційної інстанції виходив з таких умов і причин, які визнав достатніми і вагомими для постановлення такого рішення. Зокрема, послався на те, що під час розгляду справи судом апеляційної інстанції встановлено порушення Павлоградським відділенням Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування в Дніпропетровській області норм чинного законодавства, яким регулюються спірні правовідносини у цій справі, а за твердженням відповідача в судовому засідання суд апеляційної інстанції встановив, що застосування до аналогічних як у цій справі правовідносин положень п. 6 ч. 1 ст. 46 Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування" з урахуванням положень Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" і постанов Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 № 637 "Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам" та від 08.06.2016 №365 "Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам" - є правовою позицією Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування в Дніпропетровській області та Фонду соціального страхування, що на думку апеляційного суду є підставою для постановлення окремої ухвали та направлення її відповідним суб`єктам владних повноважень для вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону.
Так, за матеріалами справи та наданими в судовому засіданні поясненнями відповідача, судом апеляційної інстанції з`ясовано, що припинення виплати щомісячної грошової суми страхових виплат особам, які перебувають на обліку відділень Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування в Дніпропетровській області як внутрішньо переміщені особи, саме з підстав скасування довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, і відмова у відновлені страхових виплат з посиланням п. 18 Порядку № 365, тобто, лише через шість місяців після припинення і виконання всіх процедур, необхідних для їх призначення є загальною практикою, оскільки вищевказані органи Фонду соціального страхування вважають, що до внутрішньо переміщених осіб має застосовувати положення законодавства України, яким врегульовано питання забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб, і відповідно виплата раніше призначених цим особам страхових виплат, в тому числі пов`язаних із страховими випадками на виробництві, можлива тільки на підставі отримання довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.
Наведена позиція відповідача не змінюється протягом тривалого часу незважаючи на зміст та чисельну кількість рішень судів зі спірного питання (від першої інстанції до Верховного Суду), в яких судами детально, чітко та зрозуміло наводилися підстави неможливості дискримінації гарантованих Конституцією України прав внутрішньо переміщених осіб на отримання раніше призначеної внаслідок втрати працездатності від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання щомісячної страхової виплати, в тому числі і шляхом застосування до цих осіб формально нейтральних правових норм власних критеріїв оцінки норм матеріального права, що також підтверджується правовою позицією відповідача у цій справі.
Так, у даних спірних правовідносинах відповідач вважаючи правомірним припинення страхових виплат позивачу відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 46 Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування" з "інших випадків, передбачених законодавством", помилково Законом України від 20.10.2014 № 1706-VII "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо перемішених осіб" (далі - Закон №1706-VII) та постановами Кабінету Міністрів України від 01.10.2014 № 505 "Про надання щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг", від 01.10.2014 № 509 "Про облік внутрішньо переміщених осіб", від 05.11.2014 № 637 "Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам", та від 08.06.2016 № 365 "Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам", але без урахування предмету спору у цій справі, яким є захист права позивача, що втратив працездатність внаслідок професійного захворювання, у зв`язку з чим йому довічно було встановлено інвалідність та як застрахованій особі державою гарантовано забезпечення безстрокової виплати щомісячної страхової грошової суми.