ПОСТАНОВА
Іменем України
22 жовтня 2020 року
Київ
справа №807/576/17
адміністративне провадження №К/9901/46428/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Бучик А.Ю.,
суддів: Мороз Л.Л., Рибачука А.І.
розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Колективного сільськогосподарського підприємства "Руськополівське" на постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 19.10.2017 (суддя Рейті С.І.) та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 13.12.2017 (колегія суддів: Шавель Р.М., Гулид Р.М., Кузьмич С.М.) у справі №807/576/17 за позовом Колективного сільськогосподарського підприємства "Руськополівське" до Управління Держпраці у Закарпатській області про визнання протиправною та скасування постанови,
УСТАНОВИВ:
В квітні 2017 року позивач Колективне сільськогосподарське підприємство /КСП/ "Руськополівське" звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просило визнати протиправною та скасувати винесену відповідачем Управлінням Держпраці у Закарпатській обл. постанову № 07-15-020/134-101 від 28.03.2017 про накладення штрафу; стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача сплачену суму судового збору.
Постановою Закарпатського окружного адміністративного суду від 19.10.2017, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 13.12.2017, в задоволенні заявленого позову відмовлено.
Не погоджуючись з судовими рішеннями, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, позивач подав касаційну скаргу, в якій просить судові рішення скасувати та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Касаційну скаргу обґрунтовано тим, що судами не встановлено факту простою працівника ОСОБА_1 у період з 01.06.2013 по 20.05.2015 з вини підприємства, оскільки відсутні жодні докази на підтвердження наявності простою підприємства. Також суди не встановили факту повідомлення працівника КСП "Руськополівське" ОСОБА_1 про початок простою.
Ухвалою Верховного Суду від 25.04.2018 відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.
У відзиві на касаційну скаргу відповідач просить залишити судові рішення без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи та вимоги касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судами встановлено, що в період з 07.03.2017 по 10.03.2017 посадовими особами відповідача Управління Держпраці у Закарпатській обл. здійснено позапланову перевірку КСП "Руськополівське", за наслідками якої складено Акт перевірки № 07-15-020/134 від 10.03.2017 додержання суб`єктами господарювання законодавства про працю та загальнообов`язкове державне соціальне страхування.
Вказана перевірка проведена з приводу звернення ОСОБА_1 до Тячівської місцевої прокуратури, яке було скеровано за належністю до Управління Держпраці у Закарпатській області на підставі направлення № 162 від 06.03.2017 на перевірку та за наявності згоди Департаменту з питань праці Державної служби України з питань праці № 2183/4.3/4.2-ДП-17 від 24.02.2017.
Перевіркою встановлено, що ОСОБА_1 працював у КСП "Руськополівське" з 01.04.2011 (наказ № 4/1 від 01.04.2011) по 20.05.2015, звільнений за п.1 ст.40 КЗпП України за скороченням штату (наказ № 2/5 від 20.05.2015).
За період з квітня 2011 року включно по травень 2013 року ОСОБА_1 нарахована та виплачена заробітна плата в сумі 6593 грн. 24 коп. Із них: у 2011 році - 427 грн. 10 коп., у 2012 році 5116 грн. 14 коп., у 2013 році - 1050 грн. (з січня по травень).
Вказані в місяцях виплати проводилися одним платежем; у відомостях виплати заробітної плати та видаткових касових ордерах не вказана дата виплати та порядковий номер.
З червня 2013 року по день звільнення 20.05.2015 нарахування та виплата заробітної плати ОСОБА_1 не проводилася.
При цьому, керівником підприємства не забезпечено достовірний облік виконуваної ОСОБА_1 роботи за період з червня 2013 року по день звільнення 20.05.2015, відсутні табелі обліку використання робочого часу ОСОБА_1 за період з 01.06.2013 по 20.05.2015.
Відповідач дійшов висновку, що КСП "Руськополівське" не проводив нарахування та виплату двох третин тарифної ставки окладу, встановленого ОСОБА_1 за період простою з 01.06.2013 по 20.05.2015, що виник не з його вини, чим допустив порушення ст.113 КЗпП України та ч.2 ст.30 Закону України "Про оплату праці".
28.03.2017 відповідачем Управлінням Держпраці у Закарпатській обл. винесено постанову про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами № 07-15-020/134-101, згідно якої за непроведення нарахування та невиплату двох третин тарифної ставки встановленого ОСОБА_1 розряду (окладу) за період простою з 01.06.2013р. по 20.05.2015р., що виник не з його вини, та є порушенням вимог ч.1 ст.113 КЗпП України, застосовано на підставі абз.4 ч.2 ст.265 КЗпП України до позивача штраф в розмірі 32000 грн.
Не погоджуючись постановою про накладення штрафу, позивач звернулася до суду з вказаним позовом.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив з того, що протягом тривалого періоду трудових відносин ОСОБА_1 з підприємством робочий час не обліковувався та жодним чином не оплачувався, відсутнє притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності за прогул, а тому наведений випадок слід вважати простоєм.
Дослідивши спірні правовідносини, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до статті 34 КЗпП України простій - це зупинення роботи, викликане відсутністю організаційних або технічних умов, необхідних для виконання роботи, невідворотною силою або іншими обставинами. У разі простою працівники можуть бути переведені за їх згодою з урахуванням спеціальності і кваліфікації на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації на весь час простою або на інше підприємство, в установу, організацію, але в тій самій місцевості на строк до одного місяця.
Відповідно до частини третьої статті 84 КЗпП України у разі простою підприємства (установи, організації) з незалежних від працівників причин власник або уповноважений ним орган (роботодавець) може у визначеному колективним договором порядку надавати відпустки без збереження або з частковим збереженням заробітної плати. За цих умов надання відпустки не ставиться у залежність від подання працівником заяви і термін перебування в ній не входить до часу оплачуваного простою, якщо це передбачено колективним договором.