ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 жовтня 2020 року
м. Київ
справа №816/347/17
адміністративне провадження №К/9901/40627/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Гончарової І.А.,
суддів: Олендера І.Я., Ханової Р.Ф.,
здійснивши попередній розгляд касаційної скарги ОСОБА_1
на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 24 жовтня 2017 року (колегія суддів: головуючий суддя - Бондар В.О., судді - Кононенко З.О., Калиновський В.А.)
у справі №816/347/17
за позовом ОСОБА_1
до Лубенської об`єднаної державної податкової Головного управління ДФС у Полтавській області
про скасування податкового повідомлення - рішення,
ВСТАНОВИВ:
У березні 2017 року ОСОБА_1 (далі - позивач, платник) звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Лубенської об`єднаної державної податкової Головного управління ДФС у Полтавській області (далі - відповідач, контролюючий орган, Лубенська ОДПІ) про скасування податкового повідомлення - рішення.
На обґрунтування позовних вимог зазначив про протиправність оскаржуваного податкового повідомлення - рішення відповідача від 24.05.2016 за №32814-1702 та вказав, що він не є ані власником, ані користувачем земельної ділянки і не має обов`язку зі сплати земельного податку.
Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 13 липня 2017 року адміністративний позов задоволено:
- визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення - рішення Лубенської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Полтавські області №32814-1702 від 26 травня 2016 року про нарахування ОСОБА_1 грошового зобов`язання по земельному податку з фізичних осіб на загальну суму 37 354,10 грн.
- стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Лубенської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Полтавські області судові витрати, понесені ОСОБА_1 у зв`язку зі сплатою судового збору у розмірі 640 грн.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не є власником (користувачем) земельної ділянки під належними йому на праві власності будівлями та спорудами, а тому відсутні правові підставі вважати його платником земельного податку, що виключає можливість нарахування ОСОБА_1 земельного податку та свідчить про протиправність оскаржуваного податкового повідомлення - рішення відповідача.
Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 24 жовтня 2017 року апеляційну скаргу задоволено, постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 13 липня 2017 року скасовано та прийнято нову постанову, якою у задоволенні позову відмовлено.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції виходив з того, що у разі набуття особою права власності на будівлі чи споруди, остання автоматично набуває права користування відповідною земельною ділянкою і з дати державної реєстрації права власності на об`єкт нерухомого майна зобов`язана сплачувати земельний податок.
Не погодившись із вказаним рішенням суду апеляційної інстанції, позивач подав до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, просив його скасувати та залишити в силі постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 13 липня 2017 року. На обґрунтування вимог касаційної скарги зазначає, що право власності/оренди/постійного користування земельною ділянкою виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Вказує, що він не є ані власником, ані землекористувачем зазначеної земельної ділянки. Докази реєстрації за ним відповідного права відсутні, а тому оскаржуване податкове повідомлення - рішення відповідача від 26.05.2016 за №32814-1702, яким позивачу визначено суму грошового зобов`язання із земельного податку у розмірі 37 354,10 грн є протиправним та підлягає скасуванню.
Ухвалою Вищого адміністративного суду від 17 листопада 2017 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою позивача.
11 грудня 2017 року від відповідача надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому він зазначив про законність і обґрунтованість рішення суду апеляційної інстанції та безпідставність доводів, викладених у касаційній скарзі.
Підпунктом 4 пункту 1 Розділу VІІ "Перехідні положення" КАС України (в редакції, що діє з 15 грудня 2017 року) передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
19 березня 2018 року касаційну скаргу передано до Верховного Суду в порядку передбаченому Розділом VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції від 03.10.2017).
Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що згідно з договором купівлі-продажу будівель і споруд від 24.05.2013, що посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кравченко І.В. та зареєстрований у реєстрі за №459, позивач є власником будівель та споруд, що розташовані на земельній ділянці, площею 1,5313 га, знаходяться за адресою: АДРЕСА_1, та складаються з: адміністративного корпусу з підвалом, А-2, 901,6 кв.м.; гаражу-складу, Б, 593,1 кв.м.; гаражу, В, 257,0 кв.м.; вбиральні, Г, складу ГСМ (погріб), Д, складу ГСМ (погріб), Е, пилорами, Ж, 164,9 кв.м.; виробничого цеху, З, 1487,8 кв.м.; трансформаторної, К, ворот, №1,2, огорожі, №3,4 (а.с. 19-20).
Право власності позивача на будівлі та споруди, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1, зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 24.05.2013 (рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 2553759), що підтверджується наявним у матеріалах справи витягом (а.с. 21).
Листом від 02.11.2015 за №5-1602-0.5-3952/2-15 Управління Держгеокадастру у Лубенському районі Полтавської області повідомило відповідача про те, що вартість 1 м2 земель промисловості, розташованих за адресою: АДРЕСА_1, у 2015 році становила 145,91 грн (а.с. 51).
26.05.2016 контролюючий орган прийняв податкове повідомлення-рішення за №32814-1702, яким визначив позивачу суму податкового зобов`язання за платежем земельний податок з фізичних осіб у розмірі 37 354,10 грн (а.с. 168).
Вважаючи зазначене податкове повідомлення - рішення протиправним, позивач звернувся до суду з цим адміністративним позовом.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 67 Конституції України встановлено, що кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Статтею 125 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) встановлено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.
Згідно з ст. 206 ЗК України використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.
Податковий кодекс України (далі - ПК України) регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
Підпунктом 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 ПК України встановлено, що плата за землю є обов`язковим платежем у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.
Згідно з підпунктом 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 ПК України платник податків зобов`язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, установлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.