ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 жовтня 2020 року
м. Київ
справа № 826/17794/14
адміністративне провадження № К/9901/2214/20, № К/9901/2592/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Єресько Л.О.,
суддів: Загороднюка А.Г., Соколова В.М.,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін у касаційній інстанції адміністративну справу № 826/17794/14
за позовом ОСОБА_1 до прокуратури Автономної Республіки Крим, Міністерства юстиції України про скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, зобов`язання вчинити дії, порушеної за
за касаційними скаргами Міністерства юстиції України та прокуратури Автономної Республіки Крим
на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 вересня 2019 року, ухвалене суддею Келебердою В.І.
та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 18 грудня 2019 року, ухвалену колегією суддів у складі: головуючого судді Єгорової Н.М., суддів Беспалова О.О., Федотова І.В.,
УСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог та їх обгрунтування
1. У листопаді 2014 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до прокуратури Автономної Республіки Крим (далі - відповідач 1, прокуратура АРК), Міністерства юстиції України (далі - відповідач 2, МЮ України), в якому просив суд:
1.1. скасувати наказ виконувача обов`язків прокурора Автономної Республіки Крим від 22 жовтня 2014 року № 51к про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника відділу інформатизації прокуратури АРК;
1.2. поновити ОСОБА_1 на посаді начальника відділу інформатизації прокуратури АРК;
1.3. стягнути з прокуратури АРК на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 23 жовтня 2014 року і до моменту фактичного поновлення на публічній службі;
1.4. зобов`язати Міністерство юстиції України вилучити з Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України "Про очищення влади", відомості стосовно ОСОБА_1 .
2. В обґрунтування позову позивач зазначив, що з 18 вересня 2014 року ОСОБА_1 обіймав посаду начальника відділу інформатизації прокуратури АРК, а тому вважає неправомірним застосування до нього приписів Закону України "Про очищення влади" (далі - Закон № 1682-VII) із застосуванням заборони протягом 10 років займати посади, щодо яких здійснюється очищення влади (люстрація), лише з формальних підстав, у силу зайняття ним посади заступника прокурора Черкаської області у період з 22 лютого 2011 року по 17 вересня 2014 року. Вказував, що при цьому його вина у сприянні узурпації влади Президентом України ОСОБА_2, підриві основ національної безпеки та оборони України або протиправному порушенні прав і свобод людини не встановлена, а застосування колективної відповідальності не припустиме. Наголошував, що тим самим відповідачами порушено його права, гарантовані приписами статей 8, 21, 24, 38, 61, 62, 64 Конституції України, вимогами міжнародних договорів, зокрема, статей 11, 12, 21 та 23 Загальної декларації прав людини, статті 6 Міжнародного пакту про економічні, соціальні та культурні права, статей 6, 8, 14 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та статті 1 Протоколу № 12 до цієї Конвенції. Зауважував, що оскаржувані рішення відповідачів суперечать міжнародним принципам проведення люстрації, зокрема резолюції Парламенської Асамблеї Ради Європи № 1096 (1996), та практиці Європейського суду з прав людини.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
3. Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 вересня 2019 року, залишеною без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18 грудня 2019 року, позов ОСОБА_1 задоволено повністю:
3.1. визнано протиправним та скасовано наказ в.о. прокурора Автономної Республіки Крим № 51к від 22 жовтня 2014 року про звільнення ОСОБА_1 із займаної посади начальника відділу інформатизації прокуратури АРК;
3.2. поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника відділу інформатизації прокуратури АРК з 23 жовтня 2014 року;
3.3. стягнуто з прокуратури АРК на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 23 жовтня 2014 року по 13 вересня 2019 року у розмірі 856 491,36 грн;
3.4. допущено до негайного виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника відділу інформатизації прокуратури АРК та стягнення з прокуратури АРК на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць у розмірі 15407,21 грн;
3.5. зобов`язано Міністерство юстиції України вилучити з Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України "Про очищення влади", відомості стосовно ОСОБА_1 .
4. Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що його вина у сприянні узурпації влади жодним чином не встановлена, а тому, звільнивши позивача з посади лише через обставини зайняття ним у певний період посади заступника прокурора Черкаської області та застосувавши до нього міру колективної відповідальності лише за формальними ознаками, відповідач 1 порушив норми Конституції України, яка має найвищу юридичну силу, та діяв не у спосіб, та не з метою, встановлені Законом. Суди попередніх інстанцій наголошували, що підстави, порядок, мета та сутність люстрації в національному та міжнародному правопорядках свідчить, що люстрація є видом юридичної відповідальності, а отже, при її проведенні має бути дотриманий індивідуальний характер такої відповідальності, тобто вина працівника має бути в кожному конкретному випадку.
4.1. Суди попередніх інстанцій указали на передчасність застосування до позивача Закону України "Про очищення влади" з огляду на незастосування жодного правового інструментарію для доведення його вини у діях, викорінення яких ставиться у ньому за мету, а також на неврахування відповідачем 1 основоположних принципів очищення влади, які розроблені міжнародними організаціями, що не відповідають стандартам забезпечення прав людини при здійсненні люстраційних процесів.
4.2. Водночас наслідкові дії Міністерства юстиції щодо внесення прізвища позивача до Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України "Про очищення влади", за умови невиконання усіх законних процедур відповідачем 1 при прийнятті оскаржуваного рішення з огляду на твердження позивача та позиції наведеного рішення Європейської комісії "За демократію через право" (Венеційська комісія) CDL-AD (2012)028, на думку суду, призводять до негативних наслідків для репутації позивача та неможливості реалізації ним конституційного права на працю.
Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги та її рух у касаційній інстанції
5. 17 січня 2020 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга МЮ України, у якій скаржник просить скасувати рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 вересня 2019 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 18 грудня 2019 року, ухвалити нове судове рішення, яким відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог повністю.
6. У касаційній скарзі МЮ України посилається на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, оскільки ним помилково віднесено цю справу до категорії справ незначної складності, розглянувши її за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, що є підставою для скасування судових рішень у цій справі.
6.1. Скаржник також посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального права. Зокрема зазначає, що на відміну від застосування заборони, передбаченої частиною четвертою статті 1 Закону № 1682-VII, на підставі рішення суду, застосування заборони, передбаченої частиною третьою статті 1 цього Закону, під дію якої підпадає позивач, не потребує необхідності встановлення певних фактів, у тому числі здійснення заходів (та/або сприяння їх здійсненню), спрямованих на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_2, а здійснюється виключно на підставі відповідності критеріям, визначених частинами першою, другою, четвертою, восьмою статті 3 цього Закону. Наголошує на тому, що мета обмежень, що передбачені Законом № 1682-VII, узгоджується з демократичними принципами, передбаченими Конституцією України і міжнародно-правовими стандартами. Зауважує, що люстрація за своєю правовою природою є відмінною від юридичної відповідальності та не може бути ототожнена з нею. Звертає увагу на те, що у період, визначений частиною першою статті 3 Закону № 1682-VII, ОСОБА_1 обіймав сукупно не менше одного року посаду заступника прокурора Черкаської області, що відповідає критерію здійснення очищення влади (люстрації), передбаченому пунктом 8 частини першої статті 3 Закону № 1682-VII.
6.2. Враховуючи, що станом на день прийняття судом апеляційної інстанції постанови рішення Європейського суду з прав людини у справі "Полях та інші проти України" не набуло статусу остаточного, то, на переконання скаржника, посилання суду на це рішення є передчасним.
6.3. Щодо позовної вимоги про вилучення відомостей стосовно позивача з Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону №1682-VII, МЮ України у касаційній скарзі зауважило, що вирішення цього питання нерозривно пов`язане із вирішенням спору по суті щодо правомірності звільнення з посади позивача на підставі Закону №1682-VII та, на думку скаржника, є можливим лише після ухвалення судом відповідного рішення і набрання ним законної сили. У зв`язку з чим, на думку скаржника, суд не врахував основоположних принципів очищення влади.
7. Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17 січня 2020 року визначено склад колегії суддів: головуючий суддя (суддя - доповідач) Єресько Л.О., суддів Загороднюк А.Г., Соколов В.М.
8. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 10 лютого 2020 року відкрито касаційне провадження № К/9901/2214/20 за вказаною касаційною скаргою.
9. 21 січня 2020 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга прокуратури АРК, у якій скаржник просить скасувати рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 вересня 2019 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 18 грудня 2019 року, ухвалити нове судове рішення, яким відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог повністю.
10. У касаційній скарзі скаржник посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального права, зокрема в частині помилкового висновку про те, що люстрація є видом юридичної відповідальності, у зв`язку з чим відповідачем в порушенні приписів частини другої статті 61 Конституції України проігноровано принцип індивідуального підходу. Наголошує, що люстрація не є видом юридичної відповідальності, а підстава, передбачена пунктом 7-2 частини першої статті 36 Кодексу законів про працю України, не є по сутті правопорушенням, яке не має жодного відношення до передбачених законодавством видів юридичної відповідальності, а тому факти здійснення ОСОБА_1 протиправних дій у цій сфері не перевірялися. Так, скаржник вказує на те, що норми Закону № 1682-VII є спеціальними по відношенню до інших нормативно-правових актів, мають імперативний характер та підлягають безумовному виконанню уповноваженими органами та їх посадовими особами у визначений законом строк, а тому вважає, що відповідач при виданні спірного наказу діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення безсторонньо, пропорційно та своєчасно.
10.1. На думку скаржника, суди попередніх інстанцій не правильно застосували до спірних правовідносин приписи статті 61 Конституції України в частині індивідуального характеру юридичної відповідальності, оскільки люстрація не є видом юридичної відповідальності, а також статті 62 Конституції України щодо презумпції невинуватості. Вважає, що презумпція невинуватості застосовується до процедури, яка по суті є кримінальною, і в межах якої суд робить висновок про вину особи саме у кримінально-правовому сенсі (постанова Великої Палати Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі № 800/547/17), а відтак зазначена гарантія не може бути поширена на інші провадження, які згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод охоплюються поняттям спору щодо прав та обов`язків цивільного характеру.
10.2. Аналогічно доводам МЮ України прокуратура АРК вказувала у касаційній скарзі, що посилання суду апеляційної інстанції на рішення Європейського суду з прав людини від 17 жовтня 2019 року у справі "Полях та інші проти України" є безпідставним та таким, що не відповідає чинному законодавству України та Конвенції, оскільки воно не набуло статусу остаточного.
11. 21 січня 2020 року відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено склад колегії суддів: головуючий суддя (суддя - доповідач) Єресько Л.О., суддів Загороднюк А.Г., Соколов В.М.
12. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 03 лютого 2020 року відкрито касаційне провадження № К/9901/2592/20 за вказаною касаційною скаргою.
13. Ухвалами Верховного Суду у складі судді Касаційного адміністративного суду Єресько Л.О. від 22 жовтня 2020 року закінчено підготовчі дії у провадженнях № К/9901/2214/20 і № К/9901/2592/20 та призначено касаційні скарги до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Позиція інших учасників справи
14. 19 та 26 лютого 2020 року від ОСОБА_1 надійшли відзиви на касаційні скарги МЮ України та прокуратури АРК, де позивач посилається на необґрунтованість доводів даних касаційних скарг та просить їх відхилити, а рішення суддів попередніх інстанцій залишити без змін. Вказує на те, що суди попередніх інстанцій правомірно виходили з того, що люстрація є видом юридичної відповідальності, а тому до неї застосовується принцип індивідуальної вини та необхідність встановлення причинно-наслідкового зв`язку.
14.1. Щодо висновків судів попередніх інстанцій в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про вилучення з Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону № 1682-VII, вказував, що в силу норм частини першої статті 5 Закону № 1682-VII МЮ України є органом, уповноваженим на забезпечення проведення перевірки, передбаченої цим Законом. Таким чином на МЮ України покладається обов`язок забезпечувати проведення перевірок та відповідно знайомитися з їх результатом, і вже на підставі таких обґрунтованих результатів перевірок вносити відповідні дані до Реєстру. Однак, на думку позивача, МЮ України вочевидь проігнорувало цей обов`язок. Водночас, МЮ України не доводиться, не визначається, що ОСОБА_1 або причетний до серйозних порушень прав людини і винний у серйозних випадках халатності, або мав відношення до відповідних дій, повинен був але не зашкоджував їм. Тому, на переконання позивача, висновки МЮ України щодо правомірності включення останнього до Реєстру є хибними та мають ознаки свавільного трактування положень Закону № 1682-VII.
Установлені судами фактичні обставини справи
15. ОСОБА_1 відповідно до даних трудової книжки серії НОМЕР_1 (а.с.22-26) 22 лютого 2011 року наказом Генерального прокурора України №234к призначений заступником прокурора Черкаської області та 17 вересня 2014 року згідно з наказом Генерального прокурора України № 1330к звільнений з посади заступника прокурора Черкаської області на підставі пункту 5 статті 36 Кодексу законів про працю України в порядку переведення до органів прокуратури Автономної Республіки Крим.
16. З 18 вересня 2014 року позивач призначений на посаду начальника відділу інформатизації прокуратури АРК в порядку переведення.
17. Після набуття чинності Закону № 1682-VII, 20 жовтня 2014 року позивачем на ім`я Генерального прокурора України подано заяву з обґрунтуванням відсутності підстав для застосування до нього заборон, передбачених частиною третьою статті першої Закону № 1682-VII.
18. Наказом виконуючого обов`язки прокурора АРК № 51к від 22 жовтня 2014 року позивача звільнено із займаної посади начальника відділу інформатизації прокуратури АРК відповідно до пункту 7-2 частини першої статті 36 Кодексу законів про працю України.
19. З витягу з Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону № 1682-VII, вбачаються відомості щодо ОСОБА_1 як звільненого з підстав, передбачених Законом №1682-VII (пункт 7-2 частини першої статті 36 КЗпП України) із застосуванням заборони займати посади, щодо яких здійснюється очищення влади (люстрація), протягом 10 років.
Нормативне регулювання
20. Статтею 8 Конституції України установлено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
21. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави (стаття 3 Конституції України).
22. Громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками (стаття 24 Конституції України).
23. Громадяни мають право брати участь в управлінні державними справами, у всеукраїнському та місцевих референдумах, вільно обирати і бути обраними до органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Громадяни користуються рівним правом доступу до державної служби, а також до служби в органах місцевого самоврядування (стаття 38 Конституції України).
24. У частині другій статті 61 Конституції України зазначено, що юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.
25. Відповідно до частини першої статті 129 Конституції України суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права.
26. Статтею 9 Конституції України встановлено, що чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
27. Законом України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів N 2, 4, 7 та 11 до Конвенції" від 17 липня 1997 року N 475/97-ВР, який набрав чинності з 11 вересня 1997 року, Україна як член Ради Європи ратифікувала Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), взявши на себе зобов`язання поважати права людини. Цим законом Україна повністю визнала на своїй території дію статті 46 Конвенції щодо визнання обов`язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Європейського суду з прав людини в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції.
28. Статтею 8 Конвенції кожному гарантовано право на повагу до приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
29. Статтею 26 Віденської конвенції про право міжнародних договорів, до якої Україна приєдналася на підставі Указу Президії Верховної ради Української РСР від 14 квітня 1986 року № 2077-ХІІ та яка набрала чинності для України з 13 червня 1986 року (далі - Віденська конвенція), закріплено принцип pacta sunt servanda, відповідно до якого кожен чинний договір є обов`язковим для його учасників і повинен добросовісно виконуватися. Відповідно до статті 27 цієї Конвенції держава не може посилатися на положення свого внутрішнього права як на виправдання не виконання нею міжнародного договору.
30. Стаття 31 Віденської конвенції визначає загальне правило тлумачення, яке встановлює, що договір повинен тлумачитись добросовісно відповідно до звичайного значення, яке слід надавати термінам договору в їхньому контексті, а також у світлі об`єкта і цілей договору. Відповідно до пункту b) частини третьої цієї статті поряд з контекстом враховується наступна практика застосування договору, яка встановлює угоду учасників щодо його тлумачення.
31. Відповідно до статті 19 Закону України "Про міжнародні договори України" від 29 червня 2009 року № 1906-IV міжнародні договори є частиною національного законодавства та у разі суперечностей між ними мають вищу юридичну силу, ніж положення актів національного законодавства.
32. За приписами статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23 лютого 2006 року № 3477-IV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
33. Частиною першою статті 3 КАС України встановлено, що порядок здійснення адміністративного судочинства встановлюється Конституцією України, цим Кодексом та міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
34. Відповідно до статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини.
35. За правилами частини другої статті 3 КАС України якщо міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, передбачено інші правила, ніж встановлені цим Кодексом, застосовуються правила міжнародного договору.
36. 16 жовтня 2014 року набрав чинності Закон України "Про очищення влади" від 16 вересня 2014 року № 1682-VII (далі - Закон № 1682-VII).
37. Очищення влади (люстрація) - це встановлена цим Законом або рішенням суду заборона окремим фізичним особам обіймати певні посади (перебувати на службі) (далі - посади) (крім виборних посад) в органах державної влади та органах місцевого самоврядування (частина перша статті 1 Закону № 1682-VII).
38. Очищення влади (люстрація) здійснюється з метою недопущення до участі в управлінні державними справами осіб, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_2, підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, і ґрунтується на принципах: верховенства права та законності; відкритості, прозорості та публічності; презумпції невинуватості; індивідуальної відповідальності; гарантування права на захист (частина друга статті 1 Закону № 1682-VII).
39. Протягом десяти років із дня набрання чинності цим Законом посади, щодо яких здійснюється очищення влади (люстрація), не можуть обіймати особи, зазначені у частинах першій, другій, четвертій та восьмій статті 3 цього Закону, а також особи, які не подали у строк, визначений цим Законом, заяви, передбачені частиною першою статті 4 цього Закону (частина третя статті 1 Закону № 1682-VII).
40. Статтею 2 Закону № 1682-VII передбачено перелік посад, щодо яких здійснюються заходи з очищення влади (люстрації). Відповідно до пункту 7 частини першої статті 2 Закону № 1682-VII заходи з очищення влади (люстрації) здійснюються, зокрема щодо посадових та службових осіб органів прокуратури України.
41. Критерії здійснення очищення влади (люстрації) установлені статтею 3 Закону № 1682-VII.
42. Згідно з пунктом 8 частини першої статті 3 Закону № 1682-VII заборона, передбачена частиною третьою статті 1 цього Закону, застосовується до осіб, які обіймали сукупно не менше одного року посаду (посади) у період з 25 лютого 2010 року по 22 лютого 2014 року, зокрема керівника, заступника керівника територіального (регіонального) органу прокуратури України.
43. За приписами частини першої статті 5 Закону № 1682-VII органом, уповноваженим на забезпечення проведення перевірки, передбаченої цим Законом, є Міністерство юстиції України.
44. Згідно з частиною другою статті 5 цього ж Закону Міністерство юстиції України в місячний строк з дня набрання чинності цим Законом розробляє та подає на затвердження Кабінету Міністрів України:
1) перелік органів, що здійснюють перевірку достовірності відповідних відомостей щодо застосування заборон, передбачених частинами третьою та четвертою статті 1 цього Закону, згідно з їх компетенцією;
2) порядок проведення перевірки, передбаченої цим Законом;
3) план проведення перевірок по кожному органу державної влади та органу місцевого самоврядування, підприємству, в якому працюють особи, зазначені у пунктах 1-10 частини першої статті 2 цього Закону, відповідно до черговості, визначеної частиною шостою цієї статті.
45. Частиною дванадцятою статті 5 Закону № 1682-VII передбачено, що у разі встановлення за результатами перевірки особи недостовірності відомостей, визначених пунктами 1 та/або 2 частини п`ятої цієї статті, орган, який проводив перевірку, надсилає копію висновку про результати перевірки до Міністерства юстиції України для офіційного оприлюднення на офіційному веб-сайті Міністерства юстиції України інформації про надходження такого висновку та внесення до Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України "Про очищення влади", не пізніш як у триденний строк з дня одержання такого висновку.
46. Згідно з частиною першою статті 7 Закону № 1682-VII відомості про осіб, щодо яких встановлено заборону, передбачену частиною третьою або четвертою статті 1 цього Закону, вносяться до Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України "Про очищення влади" (далі - Реєстр), що формується та ведеться Міністерством юстиції України. Положення про Реєстр, порядок його формування та ведення затверджуються Міністерством юстиції України.
47. Відповідно до частини другої статті 7 цього Закону інформація з Реєстру про внесення відомостей про особу до Реєстру або про відсутність у Реєстрі відомостей про таку особу подається:
на запит державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування з метою проведення перевірки, передбаченої цим Законом, або спеціальної перевірки, передбаченої Законом України "Про запобігання корупції", відомостей про осіб, які претендують на зайняття посад, пов`язаних із виконанням функцій держави або місцевого самоврядування;
на запит правоохоронних органів у разі необхідності отримання такої інформації в рамках кримінального або адміністративного провадження або на запит прокурора в рамках здійснення нагляду за додержанням вимог і застосуванням законів;
під час звіряння переліку осіб, звільнених з посад у зв`язку із здійсненням очищення влади (люстрації), з відомостями, що містяться в Реєстрі;
у разі звернення фізичної особи (уповноваженої нею особи) щодо отримання відомостей про себе.
48. Згідно з частиною третьої статті 7 Закону № 1682-VII Міністерство юстиції України не пізніше ніж на третій день після отримання відомостей, які підлягають внесенню до Реєстру, забезпечує їх оприлюднення на своєму офіційному веб-сайті та вносить їх до Реєстру. Відкритими для безоплатного цілодобового доступу є такі відомості про особу, щодо якої застосовано положення цього Закону:
1) прізвище, ім`я, по батькові;
2) місце роботи, посада на час застосування положення цього Закону;
3) відомості про стан проходження перевірки особою, а також інформація про надходження висновків про результати перевірки, які свідчать про наявність підстав для застосування до особи, яка проходила перевірку, заборон, визначених статтею 1 цього Закону;
4) час, протягом якого на особу поширюється заборона, передбачена частиною третьою або четвертою статті 1 цього Закону.
Зазначені відомості не належать до конфіденційної інформації про особу та не можуть бути обмежені в доступі.
49. Пунктом 2 "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 1682-VII встановлено, що впродовж десяти днів з дня набрання чинності цим Законом керівник органу (орган), до повноважень якого належить звільнення та/або ініціювання звільнення з посади осіб, до яких застосовується заборона, зазначена в частині третій статті 1 цього Закону, на основі критеріїв, визначених частиною першою статті 3 цього Закону, на підставі відомостей, наявних в особових справах цих осіб:
1) звільняє цих осіб з посад або надсилає керівнику органу (органу), до повноважень якого належить звільнення з посади таких осіб, відповідні документи для їх звільнення не пізніше ніж на 10 робочий день з дня отримання таких документів;
2) інформує Міністерство юстиції України про їх звільнення з посад та надає відповідні відомості про застосування до таких осіб заборони, передбаченої частиною третьою статті 1 цього Закону, для їх оприлюднення на офіційному веб-сайті Міністерства юстиції України та внесення до Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України "Про очищення влади", у порядку та строки, визначені цим Законом.
50. Відповідно до статті 46-2 Закону України "Про прокуратуру" від 05 листопада 1991 року № 1789-XII (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) прокурори і слідчі можуть бути звільнені з роботи на загальних підставах, передбачених законодавством про працю.
51. Згідно пунктом 7-2 частини першої статті 36 Кодексу законів про працю України підставою припинення трудового договору є підстави, передбачені Законом України "Про очищення влади".
52. Закон № 1682-VII був предметом оцінки Європейської комісії "За демократію через право" (далі - Венеціанська комісія) за зверненням моніторингового комітету Парламентської Асамблеї Ради Європи, за результатами якої Комісією схвалено два висновки: 1) Проміжний висновок № 788/2014 на 101-й пленарній сесії 12-13 грудня 2014 року у м. Венеція (далі - Проміжний висновок № 788/2014), 2) Остаточний висновок № 788/2014 на 103-му пленарному засіданні 19-20 червня 2015 року у м. Венеція (з урахуванням змін, унесених до Верховної Ради України 21 квітня 2015 року) (далі - Остаточний висновок № 788/2014).
53. У пункті 18 Проміжного висновку № 788/2014 Венеціанська комісія відзначила, що європейські стандарти в галузі люстрації, в основному, випливають з трьох джерел:
1) Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (зокрема, статей 6, 8 і 14, статті 1 Протоколу 12) та практики Європейського суду з прав людини;
2) прецедентного права національних конституційних судів;
3) Резолюцій Парламентської асамблеї Ради Європи:
- "Про необхідність міжнародного засудження тоталітарних комуністичних режимів" № 1481 (2006) (далі - Резолюція ПАРЄ № 1481 (2006));
- "Про заходи з ліквідації спадщини колишніх комуністичних тоталітарних систем" №1096 (1996) (далі - Резолюція ПАРЄ № 1096 (1996)) та додана до неї доповідь, яка містить "Керівні принципи щодо відповідності закону про люстрацію та аналогічних адміністративних заходів вимогам держави, заснованої на принципі верховенства права" (далі - Керівні принципи ПАРЄ).
Позиція Верховного Суду
Оцінка висновків судів, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи
54. Оцінюючи за правилами статті 341 КАС України правильність застосування судами попередніх інстанцій до спірних правовідносин наведених положень у контексті встановлених у цій справі обставин, Верховний Суд виходить з такого.
55. Спір у цій справі виник у зв`язку із звільненням позивача з публічної служби за процедурою очищення влади (люстрації) із застосуванням заборони протягом 10 років займати посади, щодо яких здійснюється очищення влади (люстрація) та внесенням відомостей до Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України "Про очищення влади" з одночасним оприлюдненням цих відомостей на офіційному веб-сайті МЮ України.
56. Складність правових питань, які постали перед судами першої та апеляційної інстанцій у цій справі та з якими національна правова система стикнулася вперше, потребувала висновків Конституційного Суду України, оскільки доводи позивача серед іншого ґрунтувалися на доводах про неконституційність положень Закону № 1682-VII, зокрема в частині суперечності його норм приписам статті 61 Конституції України щодо індивідуалізації юридичної відповідальності.