ПОСТАНОВА
Іменем України
19 жовтня 2020 року
Київ
справа №815/1474/18
адміністративне провадження №К/9901/28863/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого судді - Гімона М.М. (суддя-доповідач),
суддів: Блажівської Н.Є., Гусака М.Б.,
за участю секретаря судового засідання: Лупінос Я. В.
учасники судового процесу:
представник позивача Турута Є. І.
розглянувши в судовому засіданні як суд касаційної інстанції справу № 815/1474/18 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Індустріал-Сервіс Юг" до Головного управління ДФС в Одеській області про скасування податкових повідомлень-рішень, провадження у якій відкрито за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Індустріал-Сервіс Юг" на постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 11 вересня 2019 року (головуючий суддя - Запорожан Д. В., судді: Осіпов Ю. В., Танасогло Т. М.),
ВСТАНОВИВ:
У квітні 2018 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Індустріал-Сервіс Юг" (далі - позивач, ТОВ "Індустріал-Сервіс Юг") звернулося до суду з позовом до Головного управління ДФС в Одеській області (далі - відповідач, ГУ ДФС), в якому просило визнати протиправними і скасувати податкові повідомлення-рішення № 0048041401, № 0048051401 від 18 грудня 2017 року.
На обґрунтування своїх вимог посилалося на безпідставність висновків контролюючого органу, про не підтвердження реальності здійснення господарських операцій позивачем з його контрагентами, за наслідками яких формувалися дані податкового обліку та розраховувалася база оподаткування податком на додану вартість та податком на прибуток. Також, на переконання позивача, контролюючим органом протиправно внесено доповнення до акта перевірки листом, складеним за результатами розгляду заперечень позивача на акт перевірки, яким фактично викладено частину акта у новій редакції та сформульовано висновки про порушення позивачем підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134, пункту 135.1 статті 135 Податкового кодексу України та заниження податку на прибуток у загальній сумі 302080 грн. Такі висновки зроблені без дослідження первинних документів, чим позбавлено позивача права надання заперечень та документів щодо вказаного висновку.
Одеський окружний адміністративний суд рішенням від 14 червня 2018 року позов задовольнив повністю, визнав протиправними і скасував податкові повідомлення рішення, вирішив питання про розподіл судових витрат у справі.
П`ятий апеляційний адміністративний суд постановою від 11 вересня 2019 року рішення суду першої інстанції скасував та ухвалив нове, яким у задоволенні позову відмовив.
Не погодившись з постановою суду апеляційної інстанції, ТОВ "Індустріал-Сервіс Юг" подало касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить постанову апеляційного суду скасувати і залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Касаційна скарга обґрунтована тим, що висновки суду про відсутність підстав для скасування податкових повідомлень-рішень зроблені без належного (повного і всебічного) з`ясування обставин справи, а докази не були належним чином досліджені. Зазначені обставини призвели до скасування судового рішення, яке відповідає закону. На переконання позивача, суд першої інстанції з`ясував усі важливі для справи обставини, надав правильну правову оцінку кожному наданому позивачем доказу окремо та у їх сукупності, а відтак, ухвалив законне і обґрунтоване судове рішення.
Позивач вважає, що судом апеляційної інстанції допущено порушення норм процесуального права, яке виразилося у безпідставному поновленні відповідачу строків на апеляційне оскарження судового рішення. Зазначає, що вперше подану апеляційну скаргу було повернуто ГУ ДФС у зв`язку з невиконанням ухвали про залишення апеляційної скарги без руху (не сплата судового збору). Повторно апеляційну скаргу було подано майже через рік з дня ухвалення рішення суду першої інстанції. Ухвалою від 18 червня 2019 року апеляційний суд залишив апеляційну скаргу без руху, визнавши наведені у клопотанні про поновлення строку звернення до суду причини його пропуску неповажними. Також було вказано на не сплату судового збору та відсутність в апеляційній скарзі правового обґрунтування неправильності чи неповноти дослідження судом першої інстанції доказів і встановлення обставин у справі та/або застосування норм матеріального права. На виконання вимог цієї ухвали відповідачем було подано клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження. Апеляційний суд поновив строк на оскарження, відстрочив сплату судового збору до винесення рішення, відкрив апеляційне провадження, а в подальшому скасував рішення суду першої інстанції.
На переконання позивача, поважних причин пропуску строку у поданому клопотанні наведено не було, а його мотиви були ідентичними з тими, які суд визнав неповажними, залишаючи апеляційну скаргу без руху.
Отже, на переконання заявника касаційної скарги, суд апеляційної інстанції порушуючи у такий спосіб норми процесуального права допустив тим самим порушення пункту 4 частини першої статті 299 КАС України, а також принципів адміністративного судочинства щодо верховенства права, складовою якого є юридична визначеність. Також позивач вважає, що має місце порушення принципу рівності усіх учасників судового процесу, надавши перевагу контролюючому органу як в частині необхідності сплати судового збору, так і в частині поновлення строку.
Крім того, на переконання заявника, вимоги ухвали про залишення апеляційної скарги без руху не були усунуті в частині виявленого недоліку щодо відсутності правового обґрунтування неправильності чи неповноти дослідження судом першої інстанції доказів і встановлення обставин у справі та/або застосування норм матеріального права. Відповідачем було лише продубльовано клопотання про поновлення строків, проте, жодної процесуальної дії щодо усунення недоліків самої апеляційної скарги щодо її обґрунтованості відповідно до пункту 6 частини другої статті 296 КАС України відповідач не здійснив. Не було подано уточнення до апеляційної скарги, чи якихось письмових пояснень до апеляційної скарги з викладенням правового обґрунтування неправильності чи неповноти дослідження судом першої інстанції доказів і встановлення обставин у справі та/або застосування норм матеріального права.
Також скаржник зазначає, що судом апеляційної інстанції було порушено частину третю статті 308 КАС України, відповідно до якої суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Проте виключно під час судового засідання у суді апеляційної інстанції відповідач зазначив, що він заперечує проти позову, оскільки в базі наявний вирок у справі 761/12271/17 відносно керівника ТОВ "Силіконова долина" (одного з дев`яти контрагентів). В апеляційній скарзі такий довід та посилання були відсутні. Натомість, виключно на підставі наявності цього вироку, без достатнього обґрунтування відхилення та не взяття до уваги доводів відзиву позивача на апеляційну скаргу, а також пояснення представника позивача в судовому засіданні щодо підтвердження змін майнового стану та використання у власній господарській діяльності товарів та послуг придбаних у контрагентів (з посиланням на аркуші справи), суд дійшов висновку про неочевидність подальшої реалізації товарів та послуг.
З цих підстав позивач вважає, що суд апеляційної інстанції став на захист державного органу, що суперечить завданням адміністративного судочинства.
ГУ ДФС подало відзив на касаційну скаргу, в якому, посилаючись на правильність висновків суду апеляційної інстанції, просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову апеляційного суду - без змін. Зазначає, що відповідно до частини третьої статті 295 КАС України строк на апеляційне оскарження може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу. Аналогічні підстави поновлення строків були враховані Вищим адміністративним судом України по справам №815/5842/15, №815/2292/15, №815/2855/15, №815/2640/15, №815/1902/14, №815/1277/15, №815/1429/15, №815/2693/15, №815/1757/15, №815/6778/14, №1570/5464/2012; П`ятим апеляційним адміністративним судом по справам №815/4768/15, №815/6722/15, №815/5854/15.
Посилаючись на практику Європейського Суду з прав людини, ГУ ДФС зазначає, що держава вправі висувати свої вимоги щодо доступу до суду апеляційної інстанції (Толстой-Милославський проти Сполученого Королівства, 13 липня 1995 року, Серії А № 316-В), обов`язок по сплаті судового збору при поданні апеляційної скарги був перешкодою для звернення до суду та надмірним тягарем для апелянта, в зв`язку з тим що фінансування на сплату судового збору фактично не здійснювалося (рішення від 19 червня 2001 року у справі "Креуз проти Польщі", рішення від 26 жовтня 2010 року у справі "Шишков проти Росії").
Оскільки відповідно до частини четвертої статті 5 КАС України суб`єкти владних повноважень мають право звернутися до адміністративного суду у випадках, передбачених Конституцією та законами України, а частина п`ята цієї ж статті встановлює, що ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у визначеному цим кодексом порядку, відповідач вважає, що П`ятий апеляційний адміністративний суд правомірно поновив строк на оскарження ГУ ДФС в Одеській області та надав доступ до правосуддя.
Ухвалою від 24 жовтня 2019 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження у цій справі.
Касаційна скарга розглядається відповідно до пункту 2 Розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом, тобто до 8 лютого 2020 року.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги та відзиву на неї, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та дотримання ними норм процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
Враховуючи наведене у касаційній скарзі обґрунтування порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, які призвели до безпідставного здійснення апеляційного перегляду, колегія суддів вважає, що їх перевірка підлягає першочерговій оцінці під час касаційного перегляду цієї справи. У даному випадку перевірка доводів про неправильне застосування судом норм матеріального права може здійснюватися за наслідками висновку про дотримання судом норм процесуального права при відкритті апеляційного провадження у цій справі.
Зазначеному кореспондують положення частини третьої статті 341 КАС України, відповідно до якої суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Перевіряючи дотримання судом апеляційної інстанції норм процесуального права при вирішенні питання про відкриття апеляційного провадження, судом касаційної інстанції встановлено такі обставини.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду ухвалено у відкритому судовому засіданні 14 червня 2018 року за участю представників: позивача - Турути Є. І. та відповідача - Головінського Д. В. У судовому засіданні було оголошено вступну та резолютивну частини судового рішення, а повний його текст складено 19 червня 2018 року (т. 3, а. с. 65-85). Згідно з розпискою, копію судового рішення отримав уповноважений представник ГУ ДФС 20 червня 2018 року (т. 3, а. с. 88).
12 липня 2018 року ГУ ДФС подало апеляційну скаргу на зазначене рішення суду першої інстанції (т. 3 а. с. 91-98).
П`ятий апеляційний адміністративний суд ухвалою від 18 липня 2018 року залишив апеляційну скаргу без руху з тих підстав, що в порушення статті 296 КАС України ГУ ДФС не сплатило судовий збір за її подання. Скаржнику надано п`ятиденний строк для усунення виявленого недоліку - сплати судового збору в сумі 16633,35 грн (т. 3, а. с. 102).
Копію цієї ухвали ГУ ДФС отримало 26 липня 2018 року (т. 3 а. с. 104), а 31 липня 2018 року подало клопотання про продовження строку для усунення недоліків апеляційної скарги, яке було обґрунтовано тим, що фінансовий стан ГУ ДФС є скрутним, рахунки ГУ ДФС під арештом, здійснюється примусове стягнення грошових коштів, що унеможливлює сплату судового збору (т. 3, а. с. 105).
Ухвалою від 3 вересня 2018 року П`ятий апеляційний адміністративний суд клопотання ГУ ДФС про продовження строку усунення недоліків апеляційної скарги залишив без задоволення, а апеляційну скаргу - повернув заявнику на підставі частини другої статті 296 та пункту 1 частини четвертої статті 169 КАС України (т. 3, а. с. 108-109).
Копію цієї ухвали ГУ ДФС отримало 10 вересня 2018 року (т. 3 а. с. 116).
18 вересня 2018 року Одеський окружний адміністративний суд видав позивачеві виконавчий лист про стягнення з відповідача на користь позивача судового збору в сумі 11088, 90 грн (т. 3 а. с. 114), а 7 лютого 2019 року Головне управління Державної казначейської служби України в Одеській області повернуло виконавчий лист до суду першої інстанції з відміткою про його виконання (т. 3, а. с. 117-119).
10 червня 2019 року ГУ ДФС повторно подало апеляційну скаргу у цій справі. Також подало клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження судового рішення, яке було обґрунтовано тим, що надати платіжне доручення в строк, встановлений судом, ГУ ДФС не мало можливості у зв`язку із відсутністю бюджетних асигнувань для сплати судового збору та, враховуючи листи казначейської служби про арешт рахунків, навіть при наявності необхідної суми можливість сплатити судовий збір відсутня. Посилаючись на те, що сплата судового збору не повинна перешкоджати доступу до суду, а пропуск строку є незначним, ГУ ДФС просило поновити строк на апеляційне оскарження, та, враховуючи майновий стан сторони, сплату судового збору відстрочити (т. 3 а. с. 121-128).
Ухвалою від 18 червня 2019 року П`ятий апеляційний адміністративний суд апеляційну скаргу залишив без руху з таких підстав (т. 3 а. с. 134-136):
1) апеляційна скарга подана із значним пропуском встановленого законодавством строку та в клопотанні про поновлення строку на апеляційне оскарження не зазначено обґрунтованих причин пропуску всього строку. Так, апеляційний суд зазначив, що як вбачається з клопотання про поновлення строків, апелянт посилається на своє право на апеляційне оскарження, одночасно зазначаючи, що перша апеляційна скарга була подана у встановлений законодавством строк та повернута з причин несплати судового збору в повному обсязі. Разом з тим, такі обставини не можна вважати поважними підставами пропуску строку на апеляційне оскарження й не надає такій особі права у будь-який необмежений після спливу строку апеляційного оскарження час реалізовувати право на оскарження судових рішень. При цьому, суд апеляційної інстанції послався на правову позицію Верховного Суду, викладену, зокрема, у постанові від 14 червня 2018 року у справі №814/796/17 (провадження №К/9901/48402/18);
2) апеляційна скарга не відповідає вимогам статті 296 КАС України, а саме: апелянтом не надано документу про сплату судового збору в сумі 16 633,35 грн;
3) апеляційна скарга не відповідає вимогам пункту 6 частини другої статті 296 КАС України, відповідно до якого в апеляційній скарзі зазначається обґрунтування вимог особи, яка подала апеляційну скаргу, із зазначенням того, у чому полягає неправильність чи неповнота дослідження доказів і встановлення обставин у справі та (або) застосування норм права. Суд апеляційної інстанції, посилаючись на частину першу статті 308 КАС України, зазначив, що в апеляційній скарзі повинні зазначатися підстави для апеляційного оскарження з детальним обґрунтуванням у чому полягає неправильність чи неповнота дослідження доказів і встановлення обставин у справі та (або) застосування норм права. При цьому недостатньо лише формально зазначити в апеляційній скарзі, що судом першої інстанції було неправильно застосовано норми матеріального права та/чи порушено норми процесуального права, та викласти заперечення по суті спору. Разом з тим, в апеляційній скарзі не наводиться правове обґрунтування неправильності чи неповноти дослідження судом першої інстанції доказів і встановлення обставин у справі та/або застосування норм матеріального права. В апеляційній скарзі лише у загальній формі викладено припущення скаржника стосовно прийняття оскаржуваного судового рішення з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, їх незаконності та необґрунтованості, що є порушенням імперативних вимог пункту 6 частини другої статті 296 КАС України.
5 липня 2019 року від ГУ ДФС надійшло клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження судового рішення, мотивування якого є повністю ідентичним до клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження судового рішення, яке ГУ ДФС додало до апеляційної скарги 10 червня 2019 року. Додатково скаржником зазначено, що вперше апеляційну скаргу було подано завчасно (14 липня 2018 року), строк на оскарження порушено не було, тому зазначення судом обставин, що апеляційну скаргу подано через 9 місяців після отримання копії судового рішення першої інстанції є неправильним. Повторно апеляційну скаргу було подано 10 червня 2019 року у зв`язку з тим, що під час першої подачі апеляційної скарги державний орган не мав можливості сплатити судовий збір та саме через це апеляційну скаргу було повернуто (т. 3 а. с. 138-140).
Ухвалою від 17 липня 2019 року П`ятий апеляційний адміністративний суд визнав поважними причини пропуску ГУ ДФС строку звернення до суду з апеляційною скаргою та поновив ГУ ДФС цей строк, задовольнив клопотання про відстрочення сплати судового збору до винесення рішення у справі, відкрив апеляційне провадження за скаргою ГУ ДФС (т. 3 а. с. 142-143).
Зміст ухвали суду від 17 липня 2019 року свідчить, що мотивами для її постановлення стали:
1) для застосування судом положень частини першої статті 133 КАС України повинні бути відповідні правові підстави, в іншому ж випадку, як зазначено в рішенні Європейського суду з прав людини від 19 червня 2001 року у справі "Креуз проти Польщі", вимога сплатити судовий збір не обмежує право заявників на доступ до правосуддя. Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (РИМ, 4.ХІ.1950), Рекомендація щодо заходів, які полегшують доступ до правосуддя №R (81)7, прийнята Комітетом міністрів Ради Європи 14 травня 1981 року, та практика Європейського суду з прав людини під час застосування цієї конвенції не визнають необхідність сплати судових витрат обмеженням права доступу до суду. Разом із тим, враховуючи положення пункту 1 статті 6 Конвенції та прецедентну практику Європейського суду з прав людини (зокрема, рішення від 19 червня 2001 року у справі Креуз проти Польщі (Kreuz v. Poland)), сплата судових витрат не повинна перешкоджати доступу до суду, ускладнювати цей доступ таким чином і такою мірою, щоб завдати шкоди самій суті цього права, та має переслідувати законну мету. Однією з основних засад судочинства, визначених пунктом 8 частини третьої статті 129 Конституції України, є забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом. З урахуванням викладеного колегія суддів апеляційного суду вважала за необхідне відстрочити скаржнику сплату судового збору до винесення рішення у справі.