ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 жовтня 2020 року
м. Київ
справа № П/811/3336/15
адміністративне провадження № К/9901/39477/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Гончарової І.А.,
суддів: Олендера І.Я.,
здійснивши попередній розгляд касаційної скарги Приватного підприємства "Агромегатрейд"
на постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 29 серпня 2016 року (головуючий суддя - Брегей Р.І.)
та ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19 січня 2017 року (колегія суддів: головуючий суддя - Ясенова Т.І., судді - Головко О.В., Суховаров А.В.)
у справі №П/811/3336/15
за позовом Приватного підприємства "Агромегатрейд"
до Кіровоградської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Кіровоградській області
третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Кіровоградська міська рада
про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення,
ВСТАНОВИВ:
У листопаді 2015 року Приватне підприємство "Агромегатрейд" (далі - позивач, платник, Товариство) звернулося до Кіровоградського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Кіровоградської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Кіровоградській області (далі - відповідач, контролюючий орган, Кіровоградська ДПІ), третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Кіровоградська міська рада, в якому просило: визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення Кіровоградської ДПІ від 10.09.2015 за №0002381503.
На обґрунтування позовних вимог Товариство зазначило про порушення відповідачем порядку проведення перевірки, зокрема, платник вказав, що всупереч вимог податкового законодавства йому не був вручений наказ про призначення перевірки до її проведення. Зазначив, що контролюючим органом неправомірно під час визначення розміру належної до сплати суми орендної плати за землю було використано ставку, визначену за умовами договору для сплати орендної плати за землю після введення об`єкта будівництва в експлуатацію, що свідчить про безпідставність нарахування Товариству суми грошового зобов`язання з плати за землю (орендної плати за земельні ділянки державної або комунальної власності) у розмірі 90 821,70 грн та протиправність прийняття оскаржуваного податкового повідомлення - рішення від 10.09.2015 за №0002381503.
Постановою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 29 серпня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 19 січня 2017 року, у задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди попередніх інстанцій виходили із того, що приймаючи оскаржуване податкове повідомлення - рішення від 10.09.2015 за №0002381503, яким позивачу нараховано суму грошового зобов`язання з плати за землю (орендної плати за земельні ділянки державної або комунальної власності) у розмірі 90 821,70 грн відповідач діяв у межах свої повноважень та у спосіб, встановлений законом. Зокрема, визначаючи розмір належної до сплати суми орендної плати за землю контролюючий орган керувався умовами укладеного між позивачем та Кіровоградською міською радою договору оренди землі від 15.02.2011.
Не погодившись із вказаними рішеннями судів попередніх інстанцій, позивач подав до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, просив їх скасувати та ухвалити нове рішення, яким адміністративний позов задовольнити у повному обсязі. На обґрунтування вимог касаційної скарги зазначає про відсутність правових підстав для визначення Товариству суми грошового зобов`язання з орендної плати за землю у розмірі 5% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки (4 388,19 грн на місяць), оскільки за умовами договору оренди до введення об`єкта в експлуатацію розмір орендної плати за землю становить 3% від нормативної грошової оцінки землі (520,60 грн на місяць). З огляду на те, що на момент прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення об`єкт не введений в експлуатацію, тобто не настали обставини, за яких розмір орендної плати за землю становив би 5% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки (4 388,19 грн на місяць), оскаржуване податкове повідомлення - рішення позивача від 10.09.2015 за №0002381503 є протиправним та підлягає скасуванню.
Ухвалою Вищого адміністративного України від 15 травня 2017 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою позивача.
Від відповідача відзиву на касаційну скаргу не надійшло, що не перешкоджає розгляду справи.
Підпунктом 4 пункту 1 Розділу VІІ "Перехідні положення" КАС України (в редакції, що діє з 15 грудня 2017 року) передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
16 березня 2018 року касаційну скаргу передано до Верховного Суду в порядку, передбаченому Розділом VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції від 03.10.2017).
Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що посадовими особами відповідача проведено камеральну перевірку податкової декларації (розрахунку) по платі за землю (орендна плата за земельні ділянки державної або комунальної власності) за травень-грудень 2013 року та за 2014 рік, за результатами якої складено акт від 07.08.2015 за №00050/11-23-15-03/34813401 (далі - Акт перевірки).
За результатми перевірки відповідач дійшов висновку про неподання (несвоєчасне подання) Товариством податкової звітності з податку або збору (обов`язкового платежу), відповідальність за що передбачена пунктом 120.1 статті 120 розділу ІІ Податкового кодексу України, та заниження позивачем суми податкових зобов`язань, заявлених у податкових деклараціях (розрахунках), уточнюючих деклараціях (розрахунках), відповідальність за що встановлена пунктом 123.1 статті 123 розділу ІІ Податкового кодексу України.
На підставі Акта перевірки відповідач прийняв податкове повідомлення рішення від 10.09.2015 за №0002381503 (форми "Р"), яким платнику збільшено суму грошового зобов`язання за платежем плата за землю (орендна плата за земельні ділянки державної або комунальної власності) на загальну суму 90 821,70 грн, з яких за основним платежем - 72 657,36 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами)-18 164,34 грн.
Вважаючи зазначене податкове повідомлення - рішення протиправним, позивач звернувся до суду із цим адміністративним позовом.
Надаючи правову оцінку вищевикладеним обставинам справи, на думку колегії суддів, рішення судів першої та апеляційної інстанції є законними і обґрунтованими виходячи з наступного.
Податковий кодекс України (далі - ПК України) регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
За змістом підпункту 9.1.10 пункту 9.1 статті 9 ПК України плата за землю належить до загальнодержавних податків і зборів, яка в силу вимог підпункту 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 цього ж Кодексу є податком і справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.
З аналізу вищевикладених норм вбачається, що орендна плата за земельну ділянку державної і комунальної власності є однією із форм плати за землю.
Відповідно до пункту 269.1 статті 269 ПК України платниками податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі.
Останні ж, як визначає зміст підпункту 14.1.73 пункту 14.1 статті 14 цього Кодексу, - це юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди.
Згідно з підпунктом 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 ПК України орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов`язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.