ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 жовтня 2020 року
м. Київ
Справа № 910/2939/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Міщенка І.С. - головуючого, Волковицької Н.О., Случа О.В.
за участю секретаря судового засідання - Савінкової Ю.Б.
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги Київської міської ради і Приватного акціонерного товариства "Київський меблевий комбінат"
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 09 липня 2020 року (головуючий - Тищенко О. В., судді - Станік С. Р., Шаптала Є. Ю.) і рішення Господарського суду міста Києва від 12 листопада 2019 року (суддя Бойко Р. В.) у справі
за позовом Приватного акціонерного товариства "Київський меблевий комбінат"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Сітіінвестбуд і Ко.",
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Київської міської ради,
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Автогаражного кооперативу "Чайка",
про визнання незаконним будівництва та зобов`язання демонтувати збудоване приміщення,
і за позовом третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору - Київської міської ради
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Сітіінвестбуд і Ко."
про зобов`язання демонтувати збудоване приміщення,
(за участю представників: відповідача - Тарасов С.О.; Київської міської ради - Пилипчук І.І., АК "Чайка" - Гонда О.Ю.)
Історія справи
Фактичні обставини справи, встановлені судами
1. Приватному акціонерному товариству "Київський меблевий комбінат" (далі - Комбінат, позивач) на праві постійного користування належить земельна ділянка по вул. Фрунзе, 82 в м. Києві (державний акт на право постійного користування землею від 10.06.1999 №85-4-00017).
2. За рішенням Київської міської ради від 25.09.2003 № 31/905 частина земельної ділянки за вказаною адресою площею 1,67 га була вилучена у Комбіната та передана Автогаражному кооперативу "Чайка" (далі - Кооператив), у тому числі: площею 1,22 га - у приватну власність для будівництва, експлуатації та обслуговування гаражів; площею 0,45 га - у довгострокову оренду на 25 років для будівництва, експлуатації та обслуговування приміщень мініавтосервісу та магазину супутніх товарів.
3. 19.05.2004 між Київською міською радою (далі - Рада) та Кооперативом укладено договір оренди земельної ділянки по вул. Фрунзе, 82 в м. Києві площею 0,4514 га для будівництва, експлуатації та обслуговування приміщень мініавтосервісу та магазину супутніх товарів; кадастровий номер - 8000000000:85:281:0016, здійснено його державну реєстрацію.
4. 27.10.2005 між Кооперативом та Товариством з обмеженою відповідальністю "Сітіінвестбуд і Ко" (далі - ТОВ " Сітіінвестбуд і Ко", Товариство, відповідач) укладено інвестиційний договір на будівництво з подальшою експлуатацією та обслуговуванням приміщень мініавтосервісу та магазину супутніх товарів за адресою: м. Київ, вул. Фрунзе, 82 (далі - Інвестиційний договір), за умовами якого ТОВ "Сітіінвестбуд і Ко" фінансує витрати та проводить роботу з отримання дозвільної, погоджувальної документації, проектування, будівництво об`єкту з подальшим отриманням документів для оформлення права власності на частину об`єкту інвестування. Земельна ділянка, на якій буде знаходитись об`єкт інвестування, належить Кооперативу на підставі рішення Київської міської ради №31/905 від 25.09.2003 та договору оренди земельної ділянки від 19.05.2004; Кооператив бере на себе зобов`язання терміново внести (вносити) всі необхідні зміни в надані йому дозвільні документи на користування земельною ділянкою, що необхідні для подальшого виконання умов цього договору, або надавати відповідачу всі необхідні документи для внесення ним необхідних змін у надані позивачу дозвільні документи на користування земельною ділянкою, що необхідні для подальшого виконання умов договору; ТОВ "Сітіінвестбуд і Ко" здійснює фінансування та сприяє отриманню та погодженню дозвільної документації, розробляє, затверджує проект будівництва, здійснює будівництво об`єкту інвестування та отримує його у власність.
5. Рішенням господарського суду міста Києва від 14.04.2010 у справі №32/124 за позовом Товариства до Кооперативу визнано за Товариством право власності на приміщення загальною площею 30,4 кв.м., розташоване за адресою: м. Київ, вул. Фрунзе, 82 (далі - спірне приміщення), як таке, що побудовано Товариством на виконання умов Інвестиційного договору.
6. 27.11.2018 між Комбінатом та Кооперативом укладено угоду про передачу у власність Комбінату нерухомого майна у вигляді колектору дощової каналізації D500 довжиною 70 погонних метрів, що розташований на земельній ділянці під кадастровим номером 8000000000:85:281:0016 по вулиці Кирилівська, 82.
7. Відповідно до акту обстеження від 30.11.2018 комісією у складі представників Комбінату та Кооперативу було обстежено стан колектору дощової каналізації, яка знаходиться між вул. Кирилівська, 82 та Новокостянтинівська, 1В, та проходить по території Комбінату та Кооперативу, в результаті чого виявлено, що на території Кооперативу, а саме: земельній ділянці під кадастровим номером 8000000000:85:281:0016, прямо на мережі колектора дощової каналізації D500 збудована будівля з порушенням ДБН 360-92 дод. 8.1, 8.2, 8.3 та ДСП №173.
Короткий зміст позовних вимог
8. У березні 2019 року Комбінат звернувся з позовом до Товариства, в якому просив зобов`язати відповідача за власний рахунок демонтувати незаконно збудоване приміщення площею 30,40 кв.м., що знаходиться в м. Києві по вулиці Фрунзе (Кирилівська), 82 на земельній ділянці з кадастровим номером 8000000000:85:281:0016 (далі - спірне приміщення), прямо на мережі колектора дощової каналізації D500, що знаходиться у м. Києві між вулицями Кирилівська, 82 та Новокостянтинівська, 1В.
9. Позов мотивований тим, що спірне приміщення збудовано з порушенням державних будівельних норм, без будь-якої дозвільної документації та розташоване на межі колектора дощової каналізації, що становить загрозу життю та здоров`ю людей, може призвести до затоплення цілого мікрорайону та завдати шкоду власності позивача.
10. У серпні 2019 року Рада як третя особа з самостійними вимогами щодо предмета спору, подала позов до Товариства про зобов`язання демонтувати збудоване спірне приміщення.
11. В обґрунтування позовних вимог Рада вказує на те, що наявність на належній територіальній громаді міста Києва земельній ділянці незаконно, без будь-яких дозвільних документів, збудованого Товариством об`єкта нерухомості порушує права останньої, з метою відновлення яких існують правові підстави для демонтажу збудованого приміщення.
Короткий зміст рішення суду першої та постанови суду апеляційної інстанцій
12. Рішенням Господарського суду міста Києва від 12 листопада 2019 року, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 09 липня 2020 року, у задоволенні позовів Комбінату та Ради відмовлено повністю.
13. Суди попередніх інстанцій встановили, що спірне приміщення дійсно збудовано Товариством з порушенням будівельних норм і правил та без дозвільної документації, а отже є самочинним будівництвом в силу приписів статті 376 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) і в особи, яка його здійснила, за загальним правилом на виникає права власності на нього, як на об`єкт нерухомості в розумінні статей 328, 329, 331 цього Кодексу.
14. У той же час рішенням господарського суду міста Києва від 14.04.2010 у справі №32/124 визнано за Товариством право власності на спірне приміщення та, зокрема зобов`язано КП "Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна" зареєструвати право власності Товариства на це приміщення.
15. Отже, судовим рішенням, яке набрало законної сили та є обов`язковим до виконання на всій території України, підтверджено та визнано факт набуття Товариством права власності на спірне приміщення. На виконання цього судового рішення 28.07.2010 проведено державну реєстрацію права власності відповідача на приміщення. Отже, станом на 2010 рік державою було визнано законність набуття відповідачем речового права на нерухоме майно, яке отримало судовий захист шляхом ухвалення відповідного судового рішення і Товариство мирно володіло ним за відсутності будь-яких заперечень щодо цього з боку позивачів протягом дев`яти років (до кінця 2018 року).
16. При вирішенні спору судами враховано прецедентну судову практику Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ), якою одним з основних елементів верховенства права визнано принцип правової визначеності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів (рішення у справах "Совтрансавто-Холдинг" проти України", "Україна-Тюмень" проти України", "Христов проти України", "Рябих проти Росії", "Желтяков проти України").
17. При цьому як Комбінатом, так і Радою не доведено, що існування на мережі колектора дощової каналізації належного Товариству приміщення створює настільки реальну загрозу та небезпеку майну Комбіната і територіальної громади міста Києва, що існують виправдані підстави для застосування крайньої міри відповідальності до особи, яка здійснила будівництво самочинного об`єкта нерухомості, шляхом його знесення за спливом щонайменше десяти років існування цього майна та наявності судового рішення про визнання речового права Товариства на це майно.
18. Отже, судами не встановлено існування безумовних в розумінні положень ст. 376 ЦК України підстав для знесення спірного приміщення, в той час як: земельна ділянка, на якій збудовано спірне приміщення, була відведена для будівництва; право власності на спірне приміщення підтверджено в судовому порядку за Товариством; спірне приміщення не порушує права інших осіб на земельну ділянку.
19. Також суди врахували, що ЄСПЛ (серед багатьох інших, рішення у справах "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції", "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства", "Щокін проти України", "Сєрков проти України", "Колишній король Греції та інші проти Греції", "Булвес" АД проти Болгарії", "Трегубенко проти України", "East/West Alliance Limited" проти України") напрацьовано три критерії (принципи), які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно "суспільний", "публічний" інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.
20. З огляду на характер спірних правовідносин, установлені фактичні обставини, суди не вбачали відповідності заходу втручання держави в право власності відповідача вказаним критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, сформованим у сталій практиці ЄСПЛ.
Короткий зміст вимог касаційних скарг та касаційне провадження
21. Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями, позивач звернувся з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати в частині відмови в задоволенні його позову з підстав, передбачених пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, прийняти нове рішення про задоволення позову Комбінату.
22. Також з касаційною скаргою на вказані судові рішення звернулася третя особа з самостійними вимогами, в якій просить їх скасувати в частині відмови в задоволенні позову третьої особи з підстав, передбачених пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, прийняти нове рішення про задоволення позову Ради.
23. Ухвалами Верховного Суду від 25.08.2020 відкрито касаційне провадження за касаційними скаргами з підстав, передбачених пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України.
Аргументи учасників справи
Доводи, Комбінату який подав касаційну скаргу (узагальнено)
24. Судами попередніх інстанцій неправильно застосовано приписи статті 376 ЦК України, адже жодної сукупності умов для знесення самочинно збудованого майна вказана норма не містить і навпаки кожна з частин цієї норми є самостійною умовою для застосування наслідків у вигляді знесення. Так, суди проігнорували ту обставину, що спірне приміщення розташовано на межі колектора дощової каналізації, що є грубим порушенням будівельних норм, несе загрозу руйнування мережі колектора та може призвести до негативних наслідків у вигляді затоплення цілого мікрорайону.
25. Пославшись на визнання права власності відповідача за судовим рішенням у справі № 32/124, суди не врахували висновків Великої Палати Верховного Суду у справі № 916/2791/13 відповідно до яких: формулювання положень статті 376 ЦК України виключають можливість існування інших способів легітимізації самочинного будівництва та набуття права власності на таке нерухоме майно, ніж ті, що встановлені цією статтею; реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою не змінює правовий режим такого будівництва, як самочинного.