Постанова
Іменем України
21 жовтня 2020 року
м. Київ
справа № 500/2262/14-ц
провадження № 61-450св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Шиповича В. В. (суддя-доповідач), Синельникова Є. В., Хопти С. Ф.,
учасники справи:
позивач (відповідач за зустрічним позовом)- ОСОБА_1,
відповідач (позивач за зустрічним позовом)- ОСОБА_2,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області
від 20 листопада 2018 року, ухвалене в складі судді Баннікової Н. В., та постанову Одеського апеляційного суду від 26 листопада 2019 року, прийняту в складі колегії суддів: Таварткіладзе О. М., Заїкіна А. П., Погорєлової С. О.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2014 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до
ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики.
Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що 30 травня 2013 року між ним та ОСОБА_2 укладено договір позики, відповідно до якого відповідач отримав 15 000 доларів США, що було еквівалентно 122 400 грн за курсом НБУ на час укладення договору. Факт укладення договору позики та отримання грошей з кінцевим терміном повернення боргу до 21 серпня 2013 року було посвідчено власноручним підписом відповідача.
Відповідач у визначений договором строк не виконав зобов`язання, тому в порядку статті 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) повинен сплатити три проценти річних від простроченої суми.
Уточнивши позовні вимоги ОСОБА_1 просив суд стягнути з відповідача на свою користь 447 710,50 грн, з яких: 399 477,48 грн - сума позики, що еквівалентна сумі 15 000 доларів США станом на 26 квітня 2017 року,
43 800,24 грн - 3 % річних за період прострочення повернення суми позики із 01 вересня 2013 року по 26 квітня 2017 року та судові витрати 4 432,78 грн.
У жовтні 2017 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про визнання договору позики недійсним.
Зустрічна позовна заява ОСОБА_2 мотивована тим, що 30 травня 2013 року між ним та ОСОБА_1 підписано договір позики грошей, за яким ОСОБА_1 передав йому позику в розмірі 15 000 доларів США строком до 31 серпня 2013 року. Договір був виготовлений із шаблону, який він знайшов в Інтернеті. Відповідно до пункту 2 договору, передача грошей мала відбутися до підписання договору, однак безпосередньо при зустрічі ОСОБА_1 грошей при собі не мав та пообіцяв передати гроші на наступний день. Проте, на наступний день передача грошей не відбулась, а потім ОСОБА_1 став уникати з ним контакту.
Стверджував, що він юридично необізнаний, а тому не надав обставині підписання договору належного значення, вважаючи відсутність розписки достатнім доказом відсутності факту передачі грошей за договором. Стверджував, що ОСОБА_1 намагається заволодіти його грошима шляхом обману. Посилаючись на положення статей 229, 230 ЦК України просив визнати договір позики від 30 травня 2013 року недійсним.
12 жовтня 2017 року ухвалою Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області зустрічний позов ОСОБА_2 об`єднано в одне провадження з позовом ОСОБА_1 .
Короткий зміст судових рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій
Рішенням Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області
від 09 грудня 2015 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 194 293,23 грн боргу, 6 515,48 грн 3% річних за прострочення зобов`язання та 2 008,09 грн витрат на оплату судового збору, а усього 202 816,80 грн.
Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 20 квітня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилено. Рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 09 грудня 2015 року залишено без змін.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 грудня 2016 року рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 09 грудня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 20 квітня 2016 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області
від 20 листопада 2018 року позов ОСОБА_1 задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 в погашення заборгованості за договором позики від 30 травня 2013 року
443 277,72 грн, з яких: 399 477,48 грн - сума позики, 43 800,24 грн - сума відсотків.
У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 4 432,78 грн.
Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову, суд першої інстанції виходячи зі змісту пункту 2 договору позики, в якому зазначено, що сума позики прийнята в повному обсязі від позикодавця позичальником до підписання цього договору, дійшов висновку щодо передачі за договором позики грошових коштів позикодавцем позичальнику та відсутності обману з боку ОСОБА_1 .
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що
ОСОБА_2 свої зобов`язання із повернення позики не виконав.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Одеського апеляційного суду від 26 листопада 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення.
Рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області
від 20 листопада 2018 року залишено без змін.
Суд апеляційної інстанції виходив з того, що ОСОБА_2, підписуючи договір позики, в якому зазначено про отримання ним грошових коштів до підписання договору, не міг не розуміти зазначених обставин, що виключає введення ОСОБА_2 в оману ОСОБА_1 .
Колегія суддів вважала, що суд першої інстанції виходячи з аналізу статей 1046, 1047 ЦК України та змісту пункту 2 договору позики, правильно оцінивши показання свідків, які фактично підтвердили лише наявність між позивачем та відповідачем робочих відносин, обґрунтовано піддав критичній оцінці показання свідка ОСОБА_3 про відсутність факту передачі грошових коштів ОСОБА_1 ОСОБА_2 та дійшов правильного висновку про відсутність підстав для визнання договору позики недійсним, як такого, що укладений внаслідок введення позичальника в оману позикодавцем.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У грудні 2019 року ОСОБА_2 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 20 листопада 2018 року та постанову Одеського апеляційного суду від 26 листопада 2019 року, ухвалити судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити, а зустрічний позов задовольнити.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суди не надали оцінку зібраним доказам та ухвалили незаконні рішення. Посилаючись на положення статей 526, 545, 640, 651, 1046, 1047, 1051 ЦК України стверджує, що передача грошей за договором позики є істотною умовою договору позики, при невиконанні якої договір втрачає сенс, а правовідносини є такими, що не відбулися.
Вказував, що факт передачі грошей повинен бути підтверджений розпискою, а оскільки оскаржуваний договір позики укладено під впливом обману то до уваги слід взяти пояснення свідків.
Вважав, що суди надали невірну правову оцінку пункту 2 договору позики, який по суті є нікчемним, оскільки договір не може бути виконаний раніше ніж він підписаний сторонами.
Судом першої інстанції неправомірно відмовлено у закритті провадження у справі, оскільки її розгляд необхідно здійснювати за правилами господарського судочинства. Стверджує, що в судовому засіданні встановлено з пояснень свідка, що договір укладався з метою забезпечення спільної діяльності сторін як підприємців.
Посилаючись на положення статей 12, 89 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) вказував, що суд апеляційної інстанції не дотримався принципу змагальності.
Відзив на касаційну скаргу, у визначений судом строк, не подано
Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 13 лютого 2020 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її з Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області.
Справа надійшла до Верховного Суду у березні 2020 року.
Фактичні обставини справи встановлені судами
Судами встановлено, що 30 травня 2013 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір позики грошей, згідно якого
ОСОБА_1 передав ОСОБА_2 грошові кошти у сумі 15 000 доларів США з умовою їх повернення в строк до 31 серпня 2013 року.
Згідно пунктом 2 договору позики сума позики прийнята в повному обсязі від позикодавця позичальником до підписання цього договору.
В суді першої інстанції допитані як свідки ОСОБА_3 та відповідач ОСОБА_2, пояснили, що між ОСОБА_2, та ОСОБА_1 наявні робочі відносини у сфері підприємництва. Свідок ОСОБА_3 та відповідач наполягали на відсутності факту передачі грошових коштів
ОСОБА_2 під час підписання договору позики 30 травня 2013 року.
Позиція Верховного Суду
Згідно із положенням частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (тут і далі в редакції Кодексу на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права