Постанова
Іменем України
15 жовтня 2020 року
м. Київ
справа № 161/6458/19
провадження № 61-23047св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Бурлакова С. Ю., Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В. (суддя-доповідач), Крата В. І.,
учасники справи:
позивач - Міністерство юстиції України, яке діє в інтересах ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2 ,
третя особа - Служба у справах дітей Луцької міської ради,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Міністерства юстиції України, яке діє в інтересах ОСОБА_1, на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 02 серпня 2019 року у складі судді Пушкарчук В. П. та постанову Волинського апеляційного суду від 14 листопада 2019 року у складі колегії суддів: Карпук А. К., Бовчалюк З. А., Матвійчук Л. В.,
ВСТАНОВИВ:
08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".
Частиною другою розділу II Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
За таких обставин розгляд касаційної скарги Міністерства юстиції України, яке діє в інтересах ОСОБА_1 , на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 02 серпня 2019 року та постанову Волинського апеляційного суду від 14 листопада 2019 року здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2019 року Міністерство юстиції України в інтересах ОСОБА_1 (громадянки Російської Федерації) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_3, третя особа - Служба у справах дітей Луцької міської ради, про забезпечення повернення малолітньої дитини до Королівства Іспанія. При цьому позовна заява була подана Головним територіальним управлінням юстиції у Волинській області (далі - територіальне управління) на підставі довіреності Міністерства юстиції України № 2143/12.1.2/22-19 від 11.03.2019, якою територіальному управлінню були надані відповідні повноваження.
Позов мотивовано тим, що ОСОБА_4 та відповідач є батьками малолітньої ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, яка народилася і постійно проживала у Королівстві Іспанія. Батьки дитини у шлюбі не перебували, проте проживали однією сім`єю у період з 2009 року по 2011 рік на території Королівства Іспанія.
Вказує, що відповідач часто їздив до своєї країни - України, оскільки він не був громадянином держави походження дитини, і міг залишатись на території Шенгенської зони максимально 90 з кожних 180 днів. Дитина постійно знаходилась під опікою позивачки. Коли ОСОБА_6 тимчасово повертався в Королівство Іспанія, малолітня ОСОБА_7 за взаємною згодою батьків проживала поперемінно з кожним з них без спеціального врегулювання часу та з урахуванням потреб дитини. Позивачкою ніколи не вчинялись дії, спрямовані на перешкоджання спілкуванню батька з донькою.
Разом з тим, батьками було прийнято спільне рішення відносно того, що дитина проживатиме з матір`ю та навчатиметься на території Іспанії, і жоден з батьків не вивозитиме її до держави, громадянином якої він є.
З 2012 року дитина регулярно відвідувала школу Маріано Арока у місті Мурсія та була записана батьками на 2018-2019 навчальний рік до четвертого класу місцевої початкової школи. Дана обставина підтверджує те, що рішення про переїзд дитини на постійне місце проживання в Україну не було заплановано та узгоджено між обома батьками. Літні канікули 2018 року дитина провела з батьком на території України та повернулась до Іспанії в кінці серпня. З 10 до 12 вересня включно вона відвідувала школу, перш ніж відповідач самовільно, без дозволу позивачки, 13 вересня 2018 року вивіз її з території Королівства Іспанія на територію України.
Рішенням суду першої інстанції № 15 Мурсія 00020/2019 встановлено факт відсутності згоди матері - ОСОБА_1 на вивезення ОСОБА_5 відповідачем за межі Іспанії та оголошено про неправомірність вивозу ОСОБА_3 вказаної дитини в Україну.
З урахуванням викладених обставин позивач просив суд визнати незаконним утримування відповідачем на території України малолітньої ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, повернути дитину до місця постійного проживання у Королівстві Іспанія та зобов`язати відповідача передати малолітню ОСОБА_5 матері ОСОБА_1 для забезпечення повернення дитини до держави постійного проживання.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 02 серпня 2019 року у задоволенні вказаного позову Міністерства юстиції України, яке діяло в інтересах ОСОБА_1, до ОСОБА_3, третя особа - Служба у справах дітей Луцької міської ради, відмовлено.
Відмовляючи в позові, суд першої інстанції виходив із його недоведеності та необґрунтованості.
Не погодившись з вказаним рішенням, Міністерство юстиції України в особі Головного територіального управління у Волинській області звернулося до суду з апеляційною скаргою.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Волинського апеляційного суду від 14 листопада 2019 року апеляційну скаргу Міністерства юстиції України в особі Головного територіального управління у Волинській області залишено без задоволення, рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 02 серпня 2019 року залишено без змін.
Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, оскільки вони відповідають встановленим обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У грудні 2019 року на адресу Касаційного цивільного суду в складі Верховного Суду від Міністерства юстиції України, що діє в інтересах ОСОБА_1, засобами поштового зв`язку надійшла касаційна скарга на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 02 серпня 2019 року та постанову Волинського апеляційного суду від 14 листопада 2019 року, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило суд оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову у повному обсязі.
Касаційна скарга підписана представником Міністерства юстиції України Росоха С. В., яка діє за довіреністю № 7660/9.1.4/22-19 від 18.09.2019.
Скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій ухвалені судові рішення без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи.
Доводи інших учасників справи
30 січня 2020 року на адресу Касаційного цивільного суду в складі Верховного Суду від ОСОБА_3 засобами поштового зв`язку надійшов відзив на касаційну скаргу Міністерства юстиції України,в якому відповідач просить суд касаційну скаргу позивача, залишити без задоволення, оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанції залишити без змін.
04 березня 2020 року на адресу Касаційного цивільного суду в складі Верховного Суду від Міністерства юстиції України засобами поштового зв`язку надійшли письмові пояснення до касаційної скарги.
18 березня 2020 року на адресу Касаційного цивільного суду в складі Верховного Суду від ОСОБА_3 засобами поштового зв`язку надійшли заперечення на письмові пояснення Міністерства юстиції України.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Ухвалою Верховного Суду від 26 грудня 2019 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою та витребувано матеріали цивільної справи.
14 січня 2020 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 14 вересня 2020 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи
Суди встановили, що ОСОБА_3 та ОСОБА_1 проживали в Іспанії однією сім`єю без реєстрації шлюбу.
ІНФОРМАЦІЯ_2 у них народилася донька ОСОБА_5, що підтверджується актовим записом Відділу актів реєстрації цивільного стану у Мурсія. Країною постійного проживання дитини була Іспанія.
13 вересня 2018 року ОСОБА_3 разом з малолітньою дочкою переїхав на постійне місце проживання в Україну.
19 жовтня 2018року ОСОБА_1 звернулася до відповідного Центрального органу Королівства Іспанії з заявою про неправомірність вивозу ОСОБА_3 доньки ОСОБА_5 .
26 листопада 2018 року Центральний орган Королівства Іспанії звернувся до Міністерства юстиції України як Центрального органу держави, де знаходиться дитина, надіславши заяву ОСОБА_1 про сприяння повернення дитини до Королівства Іспанії.
Рішенням суду першої інстанції № 15 Мурсія 00020/2019 встановлено факт відсутності згоди матері - ОСОБА_1 на вивезення ОСОБА_5 відповідачем за межі Іспанії та оголошено про неправомірність вивозу ОСОБА_3 вказаної дитини в Україну.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України (тут і далі в редакції, що діяла на час подання касаційної скарги, що розглядається) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Вимогами частин першої та другої статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанції не відповідають.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Статтями 157 і 160 Сімейного кодексу України (далі - СК України) передбачено, що питання виховання дитини, а також визначення місця проживання дитини вирішуються батьками спільно та за згодою. При цьому відповідно до статті 162 СК України в разі, якщо один з батьків самочинно, без згоди другого з батьків, з якими на підставі закону або рішення суду проживала малолітня дитина, змінить її місце проживання, в тому числі способом її викрадення, суд за позовом заінтересованої особи має право негайно постановити рішення про відібрання дитини та повернення її за попереднім місцем проживання.
Відповідно до статті 9 Конституції України та статті 19 Закону України "Про міжнародні договори України" чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Стаття 15 Закону України "Про міжнародні договори України" встановлює, що чинні міжнародні договори України підлягають сумлінному дотриманню Україною відповідно до норм міжнародного права.
Статтею 11 Конвенції про права дитини, прийнятої 20 листопада 1989 року 44-ю сесією Генеральної Асамблеї ООН, ратифікованої постановою Верховної Ради Української РСР від 27 лютого 1991 року № 789-XII, на держави-учасниці покладено зобов`язання вживати заходів для боротьби з незаконним переміщенням і неповерненням дітей із-за кордону.
Зазначена стаття кореспондує із правом кожного на повагу до свого приватного і сімейного життя, закріпленим у статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, підписаної в Римі 04 листопада 1950 року, підписаної від імені України 09 листопада 1995 року та ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР.
Згідно із Законом України від 11 січня 2006 року № 3303-IV Україна приєдналася до Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей, укладеної 25 жовтня 1980 року в м. Гаага (Нідерланди) (далі - Конвенція).