Постанова
Іменем України
15 жовтня 2020 року
м. Київ
справа № 523/1993/18
провадження № 61-3749св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Бурлакова С. Ю., Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - Одеська міська рада,
відповідач - ОСОБА_1,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом Одеської міської ради до ОСОБА_1 про витребування майна із чужого володіння
за касаційною скаргою Одеської міської ради на постанову Одеського апеляційного суду від 28 січня 2020 року у складі колегії суддів: Сєвєрової Є. С., Вадовської Л. М., Ващенко Л. Г.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У лютому 2018 року Одеська міська рада звернулася до суду з позовом, у якому просила витребувати від ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,0265 га, кадастровий номер 5110137600:31:009:0042, з цільовим призначенням для індивідуального дачного будівництва, за адресою: АДРЕСА_1, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1109181651101.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, Одеська міська рада посилалася на те, що 16 травня 2007 року Суворовський районний суд міста Одеси ухвалив заочне рішення у справі № 2-89/11 (№ 2-3107/07), яким задоволено позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3, Одеської регіональної філії Державного підприємства "Центр державного земельного кадастру при державному комітеті України по земельних ресурсах" та Одеської міської ради про усунення перешкод у здійсненні права власності і визнання права власності на земельну ділянку. Цим заочним рішенням визнано неправомірною відмову ОСОБА_3 про надання ОСОБА_2 згоди на приватизацію земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 та визнано право власності за ОСОБА_2 на земельну ділянку площею 0,0265 га, за вказаною адресою з цільовим призначенням для індивідуального дачного будівництва. На підставі зазначеного рішення суду ОСОБА_2 отримав державний акт на право власності на спірну земельну ділянку від 27 червня 2007 року серії ЯЕ №112130 та відчужив її на користь ОСОБА_1 . Ухвалою Суворовського районного суду міста Одеси від 04 листопада 2009 року заочне рішення скасовано, справу призначено до розгляду в загальному порядку. Ухвалою Суворовського районного суду міста Одеси від 04 травня 2011 року позовну заяву ОСОБА_2 залишено без розгляду. Таким чином, заочне рішення Суворовського районного суду міста Одеси від 16 травня 2007 року про визнання права власності на земельну ділянку є скасованим, відповідно ОСОБА_2 у встановленому порядку не набув права власності на земельну ділянку, а тому не мав жодних законних підстав для укладення будь-якого правочину щодо спірної земельної ділянки. Одеська міська рада не приймала рішення щодо передання чи відмови у передання цієї земельної ділянки у власність або користування, отже, оформлення права приватної власності на користь фізичних осіб відбувалось з порушенням прав територіальної громади міста Одеси. У зв`язку з цим просила задовольнити позов.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Суворовський районний суд міста Одеси рішенням від 14 листопада 2018 року позов задовольнив. Витребував від ОСОБА_1 на користь територіальної громади міста Одеси в особі Одеської міської ради земельну ділянку площею 0,0265 га, кадастровий номер 5110137600:31:009:0042, з цільовим призначенням для індивідуального дачного будівництва, за адресою: АДРЕСА_1, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 61109181651101. Вирішив питання про розподіл судових витрат.
Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що позовні вимоги є обґрунтованими та доведеними, оскільки Одеська міська рада рішення щодо передання чи відмови у переданні спірної земельної ділянки у власність або користування не приймала, а тому земельна ділянка вибула з володіння територіальної громади міста Одеси в особі Одеської міської ради поза її волею. При цьому суд виходив з того, що до заявлених позовних вимог про витребування майна позовна давність не застосовується.
Короткий зміст судового рішення апеляційного суду
Одеський апеляційний суд постановою від 28 січня 2020 року рішення Суворовського районного суду міста Одеси від 14 листопада 2018 року скасував та ухвалив нове рішення, яким у задоволенні позову відмовив.
Апеляційний суд мотивував постанову тим, що оскільки ОСОБА_1 є власницею будівлі, яка розташована на спірній земельній ділянці, а вимоги про витребування майна пред`явлені щодо всієї земельної ділянки, то з огляду на норми статті 377 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статті 120 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) задоволення позову є неможливим. Водночас Одеська міська рада не позбавлена права на оспорення договору купівлі-продажу шляхом окремого звернення до суду. При цьому апеляційний суд дійшов висновку, що Одеська міська рада не пропустила строку звернення до суду з цим позовом, оскільки вона не була учасником договору купівлі-продажу земельної ділянки, а інформація про укладання цього договору внесена до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно лише 07 грудня 2016 року. Тобто лише з цього часу вона могла дізнатися про порушення своїх прав і саме з цього дня починається перебіг позовної давності.
Короткий зміст касаційної скарги та її узагальнені аргументи, позиції інших учасників справи
У лютому 2020 року Одеська міська рада подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати постанову Одеського апеляційного суду від 28 січня 2020 року і залишити без змін рішення Суворовського районного суду міста Одеси від 14 листопада 2018 року.
Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд, відмовляючи у задоволенні позову про витребування земельної ділянки з чужого володіння, дійшов безпідставного висновку, що позивач обрав неправильний спосіб захисту, оскільки (на думку суду) для ефективного захисту своїх прав Одеська міська рада повинна оскаржувати договір купівлі-продажу шляхом окремого звернення до суду. Такий висновок суперечить правовим висновкам Верховного Суду та Великої Палати Верховного Суду. Помилковим є і посилання апеляційного суду на неможливість витребування земельної ділянки через те, що на ній знаходиться належний відповідачці на праві власності літній будинок, оскільки попередній власник ( ОСОБА_2 ) отримав право власності на спірну земельну ділянку незаконно (без рішення уповноваженого органу), тобто на підставі рішення суду, яке в подальшому скасовано, тому і офіційне визнання та підтвердження державою фактів набуття права власності у нового власника ( ОСОБА_1 ) виникнути не могло. Тобто у цьому випадку застосування статті 377 ЦК України та статті 120 ЗК України буде порушувати права та інтереси територіальної громади міста Одеси на спірну земельну ділянку, яка вибула з її володіння не з її волі, а іншим незаконним шляхом. Наведені правові норми підлягають застосуванню лише щодо земельних ділянок, на які первісний власник - користувач отримав своє право законно. Після витребування земельної ділянки ОСОБА_1 не позбавлена права звернутися до компетентного органу щодо оформлення спірної земельної ділянки в установленому законом порядку. Крім того, будівництво на земельній ділянці не є підставою, що легітимізує набуття права власності на земельну ділянку. Також скарга містить доводи про те, що суди першої та другої інстанцій дійшли правильного висновку, що Одеська міська рада не пропустила позовну давність.
У березні 2020 року ОСОБА_1 одала відзив на касаційну скаргу, в якому просила залишити її без задоволення, а оскаржувану постанову - без змін, посилаючись на те, що це судове рішення є законним та обґрунтованим, ухвалене з урахуванням всіх фактичних обставин справи. Вона є добросовісним набувачем спірної земельної ділянки, оскільки придбала її на підставі цивільно-правової угоди, яка є дійсною. При цьому зазначила, що заочне рішення Суворовського районного суду міста Одеси, на підставі якого ОСОБА_2 видано державний акт на спірну земельну ділянку, не є правовстановлюючим документом, а є лише підставою для видачі такого документа, а тому скасування цього рішення не тягне за собою автоматичного скасування державної реєстрації земельної ділянки та державного акта на цю ділянку. Також вказувала на пропуск Одеською міською радою позовної давності.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 16 березня 2020 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.
15 квітня 2020 року справа № 523/1993/18 надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 22 вересня 2020 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи
Суди встановили, що 16 травня 2007 року Суворовський районний суд міста Одеси ухвалив заочне рішення у справі № 2-89/11 (№ 2-3107/07), яким задоволено позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3, Одеської регіональної філії державного підприємства "Центр державного земельного кадастру при державному комітеті України по земельних ресурсах" та Одеської міської ради про усунення перешкод у здійсненні права власності і визнання права власності на земельну ділянку. Цим заочним рішенням визнано неправомірною відмову ОСОБА_3 про надання ОСОБА_2 згоди на приватизацію земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 та визнано право власності за ОСОБА_2 на земельну ділянку площею 0,0265 га, за вказаною адресою з цільовим призначенням для індивідуального дачного будівництва.
На підставі зазначеного рішення суду ОСОБА_2 отримав державний акт на право власності на спірну земельну ділянку від 27 червня 2007 року серії ЯЕ № 112130.
Ухвалою Суворовського районного суду міста Одеси від 04 листопада 2009 року заочне рішення скасовано, справу призначено до розгляду у загальному порядку.
Ухвалою Суворовського районного суду міста Одеси від 04 травня 2011 року позовну заяву ОСОБА_2 залишено без розгляду.
На підставі договору купівлі-продажу від 09 жовтня 2012 року ОСОБА_2 відчужив ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,0265 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, та літню житлову будівлю, розташовану на цій земельній ділянці, яка належала продавцю на підставі свідоцтва про право власності від 23 грудня 2005 року серії НОМЕР_1, виданого виконавчим комітетом Одеської міської ради.
Згідно з Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності та Інформації з реєстру прав власності на нерухоме майно станом на 07 грудня 2016 року власником спірної земельної ділянки та літньої житлової будівлі є ОСОБА_1 .
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Перевіривши аргументи касаційної скарги та матеріали справи, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про наявність передбачених законом підстав для часткового задоволення касаційної скарги, виходячи з такого.
Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права
Згідно зі статтями 263-265 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин. У мотивувальній частині рішення зазначаються фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини, чи були і ким порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси, за захистом яких мало місце звернення до суду.