Постанова
Іменем України
15 жовтня 2020 року
м. Київ
справа № 755/21068/14-ц
провадження № 61-44752св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Бурлакова С. Ю., Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В. (суддя-доповідач), Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1, як правонаступник ОСОБА_2,
відповідач - ОСОБА_3, Товариство з обмеженою відповідальністю "Центр допомоги та соціального захисту пенсіонерів",
третя особа - Головне управління юстиції в м. Києві,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 18 травня 2016 року у складі судді Чех Н. А. та на постанову Апеляційного суду м. Києва від 29 серпня 2018 року у складі колегії суддів: Оніщук М. І., Українець Л. Д., Шебуєва В. А.,
ВСТАНОВИВ:
08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".
Частиною другою розділу II Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_3 на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 18 травня 2016 року та на постанову Апеляційного суду м. Києва від 29 серпня 2018 року здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2014 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3, ТОВ "Центр допомоги та соціального захисту пенсіонерів", третя особа - Головне управління юстиції в місті Києві, про визнання договору довічного утримання недійсним.
На обґрунтування позовних вимог зазначив, що у вересні-листопаді 2011 року із засобів масової інформації він почув рекламу Центру допомоги та соціального захисту (населення) пенсіонерів. На той час він зловживав спиртними напоями, а тому постійно потребував додаткових коштів для придбання алкоголю. В Центрі йому запропонували укласти договір довічного утримання взамін передачі у власність Ѕ частини квартири АДРЕСА_1 . Його сестра, яка разом із ним є співвласником вказаної квартири, пояснила наслідки укладення цього договору та відмовила від його укладення. Згодом він знову звернувся до вказаного Центру, де йому підготували всі необхідні для відчуження документи. За пропозицією Центру договір довічного утримання було укладено з ОСОБА_4 . При укладенні договору довічного утримання він фактично не ознайомився з його текстом, одразу підписавши договір, щоб швидше отримати грошові кошти. Згодом з`ясувалося, що умови, на яких було укладено договір довічного утримання, є невигідними для нього, оскільки крім невеликої щомісячної суми грошового утримання та оплати частини комунальних платежів він не мав права ні на яке інше утримання. Вважав, що договір укладений ним під впливом помилки.
З урахуванням викладених обставин позивач просив визнати недійсним договір довічного утримання, укладений 01 грудня 2011 між ним та ОСОБА_4 .
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер. Судом до участі у справі залучено його правонаступника - ОСОБА_1 .
У вересні 2015 року ОСОБА_5 було уточнено позовні вимоги, в яких позивачкапросила визнати договір довічного утримання від 01 грудня 2011 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 і посвідчений державним нотаріусом Чотирнадцятої Київської державної нотаріальної контори Іваненко Р. С. за реєстровим № 3-4213, недійсним, зокрема,на підставі частини другої статті 8, статті 3, статті 203 та статті 228 ЦК України.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 18 травня 2016 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 (правонаступника ОСОБА_2 ) до ОСОБА_3, ТОВ "Центр допомоги та соціального захисту пенсіонерів", третя особа - Головне управління юстиції в місті Києві, про визнання договору довічного утримання недійсним відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивачем не доведено тієї обставини, що договір довічного утримання було вчинено ОСОБА_2 під впливом тяжкої обставини і на вкрай невигідних умовах, або під впливом помилки. Позивачем також не доведено, що вказаний правочин порушує публічний порядок та вчинений з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства.
Не погодившись із цим рішенням, представник ОСОБА_1 - адвокат Лошаков Д. С. подав апеляційну скаргу.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Апеляційного суду м. Києва від 29 серпня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1, подану від її імені та в її інтересах адвокатом Лошаковим Д. С., задоволено.
Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 18 травня 2016 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1, яка є правонаступником ОСОБА_2 , до ОСОБА_3, ТОВ "Центр допомоги та соціального захисту пенсіонерів", третя особа - Головне управління юстиції в місті Києві, про визнання договору довічного утримання недійсним скасовано.
Позов ОСОБА_1, яка є правонаступником ОСОБА_2, до ОСОБА_3, ТОВ "Центр допомоги та соціального захисту пенсіонерів", третя особа - Головне управління юстиції в м. Києві, про визнання договору довічного утримання недійсним задоволено.
Визнано недійсним договір довічного утримання від 01 грудня 2011 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, посвідчений державним нотаріусом Чотирнадцятої Київської державної нотаріальної контори Іваненко Р. С., реєстровий номер 3-4213.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що позивач в дійсності помилився щодо змісту правочину.
Узагальнені доводи касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у вересні 2018 року до Верховного Суду, ОСОБА_3, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати судові рішення місцевого і апеляційного судів та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Доводи інших учасників справи
01 листопада 2018 року на адресу Верховного Суду від ОСОБА_1 надійшов відзив на касаційну скаргу ОСОБА_3, в якому позивач просить суд вказану касаційну скаргу залишити без задоволення, судові рішення судів першої та апеляційної інстанції залишити без змін.
05 листопада 2018 року на адресу Верховного Суду від представника ОСОБА_1 - адвоката Лошакова Д. С. надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому представник позивача просить суд касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення, судові рішення судів першої та апеляційної інстанції залишити без змін.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Ухвалою Верховного Суду від 08 жовтня 2018 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою та витребувано матеріали цивільної справи.
24 жовтня 2018 року вказана справа передана на розгляд до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 30 вересня 2020 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи
Встановлено, що ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, на праві власності належала Ѕ частина квартири АДРЕСА_1 на підставі договору дарування, нотаріально посвідченого 21 червня 2001 року.
01 грудня 2011 ОСОБА_2 (відчужувач) та ОСОБА_3 (набувач) уклали договір довічного утримання, який було посвідчено державним нотаріусом Чотирнадцятої Київської державної нотаріальної контори, відповідно до умов якого ОСОБА_2 передає у власність, а набувач отримує у власність Ѕ частину квартири АДРЕСА_1, взамін чого ОСОБА_3 зобов`язується забезпечувати відчужувача утриманням довічно на умовах цього договору.
Відповідно до пункту 7 цього договору ОСОБА_3 зобов`язалась довічно утримувати ОСОБА_2, тобто забезпечувати грошовими ресурсами для задоволення потреб та створення умов для нормальної життєдіяльності, на які відчужувач буде забезпечувати себе харчуванням, одягом, лікарськими засобами, необхідними послугами та всім необхідним для повноцінного життя. Сторони домовились, що утримання, у тому числі забезпечення харчуванням, одягом, необхідною допомогою, включаючи і медичну, має грошовий еквівалент і оцінюється сторонами за спільною згодою у розмірі 200,00 грн на місяць, які будуть щомісячно надаватися відчужувачу шляхом банківського або поштового переказу, або готівкою під розписку.
Крім вищезазначеної суми, набувач зобов`язався щомісячно сплачувати комунальні послуги за Ѕ частину квартири у терміни, встановлені відповідними договорами про надання таких послуг, незалежно від того, з ким вони укладені.
Згідно з пунктом 9 вказаного договору одноразове грошове утримання визначено сторонами за спільною згодою у розмірі 10 000,00 грн, які відчужувач отримав повністю від набувача перед підписанням цього договору.
У пункті 10 договору зазначено, що відчужувач засвідчує, що визначене сторонами грошове утримання є достатнім для підтримання повноцінного та якісного життєвого рівня відчужувача та не потребуватиме подальшого перегляду сторонами умов договору.
У відповідності до пункту 12 договору відчужувачу гарантоване довічне право на проживання у вказаній квартирі.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер. До участі у справі залучено його правонаступника - ОСОБА_1 .
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягаєчастковому задоволенню з огляду на наступне.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України (тут і далі в редакції, що діяла на час подання касаційної скарги, що розглядається) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Зазначеним вимогам закону постанова суду апеляційної інстанції не відповідає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначені умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Отже, свобода договору означає право громадян або юридичних осіб вступати чи утримуватися від вступу у будь-які договірні відносини. Свобода договору проявляється також у можливості наданій сторонам визначити умови такого договору.
За змістом частини першої статті 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Згідно з положеннями частин першої-п`ятої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до статей 744, 745 ЦК України за договором довічного утримання (догляду) одна сторона (відчужувач) передає другій стороні (набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру або їх частину, інше нерухоме майно або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов`язується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно. Договір довічного утримання (догляду) укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню.
Виходячи зі змісту статей 203, 744 ЦК договір довічного утримання вважається укладеним, якщо сторони мають повну уяву не лише про предмет договору, а й досягли згоди про всі істотні умови, нотаріально його посвідчивши.
Згідно до статті 749 ЦК України у договорі довічного утримання (догляду) можуть бути визначені всі види матеріального забезпечення, а також усі види догляду (опікування), якими набувач має забезпечувати відчужувача. Якщо обов`язки набувача не були конкретно визначені або у разі виникнення потреби забезпечити відчужувача іншими видами матеріального забезпечення та догляду спір має вирішуватися відповідно до засад справедливості та розумності.