Постанова
Іменем України
18 вересня 2020 року
м. Київ
справа № 722/721/18
провадження № 61-4241св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Олійник А. С. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Яремка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач -ОСОБА_2 ,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Сокирянська державна нотаріальна контора,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Сокирянського районного суду Чернівецької області від 19 жовтня 2018 року у складі судді Римлянської Г. О.та постанову Чернівецького апеляційного суду від 29 січня 2019 року у складі колегії суддів: Лисак І. Н., Височанської Н. К., Владичана А. І.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2018 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання договору дарування недійсним.
Позов обґрунтований тим, що він проживає в житловому будинку, розташованому на АДРЕСА_1 . Вважав, що цей будинок належить йому на праві власності.
18 квітня 2018 року від ОСОБА_2 під час конфлікту дізнався, що будинок належить відповідачу на підставі укладеного договору дарування, про існування якого позивач взагалі не знав.
На його звернення до Сокирянської державної нотаріальної контори 11 квітня 2006 року він отримав відповідь, якою підтверджено, що він нібито уклав договір дарування.
Договір дарування укладений під впливом обману. Відповідач обманним шляхом змусив його підписати договір дарування, повідомивши, що необхідно оформити документи на будинок, з`явившись до нотаріальної контори. У зв`язку з доброзичливими відносинами з сином та довірою до нього він не читав, який документ насправді підписав.
Він помилився щодо правової природи правочину, оскільки хотів скласти заповіт або договір довічного утримання. Договір дарування є невигідним правочином для нього, оскільки через запальний характер син в будь-який момент міг вигнати його з будинку, а іншого житла він не має.
Позивач просив суд визнати недійсним договір дарування житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1, посвідчений державним нотаріусом Сокирянської державної нотаріальної контори 11 квітня 2006 року за реєстровим № 898.
Короткий зміст судових рішень першої та апеляційної інстанції
Рішенням Сокирянського районного суду Чернівецької області від 19 жовтня 2018 року, яке залишене без змін постановою Чернівецького апеляційного суду від 29 січня 2019 року,в позові відмовлено. Арешт на належний відповідачу житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1, накладений ухвалою судді Сокирянського районного суду Ратушенка О. М. від 15 травня 2018 року скасовано.
Відмовивши в позові, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що позивач не довів обґрунтованість своїх позовних вимог як з підстав укладення оспорюваного договору внаслідок помилки, так і під впливом обману. Позивач звернувся до суду з цим позовом через неприязні відносини з відповідачем, що спричинили сварки та бійки та викликали у позивача бажання повернути собі подарований у 2018 році відповідачу будинок.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У лютому 2019 року ОСОБА_3 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Сокирянського районного суду Чернівецької області від 19 жовтня 2018 року та постанову Чернівецького апеляційного суду від 29 січня 2019 року, просив скасувати оскаржувані рішення, ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 06 березня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі.
У березні 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувані судові рішення є незаконними, ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права і порушенням норм процесуального права.
Син ввів позивача в оману, внаслідом чого він підписав договір дарування. Крім того, при укладенні договору нотаріус нічого не роз`яснила, а лише показувала, де потрібно підписати.
Зазначив, що він укладав договір довічного утримання, оскільки він проживав та продовжує проживати у спірному будинку.
Суд першої інстанції з власної ініціативи допитав як свідка представника Сокирянська державна нотаріальна контора Панасюк В. М.
Аргументи інших учасників справи
Відзив на касаційну скаргу не надійшов.
Позиція Верховного Суду
Відповідно до пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (далі - Закон № 460-ІХ) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом (08 лютого 2020 року).
Касаційна скарга у цій справі подана у лютому 2019 року, а тому вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-ІХ.
Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з таких підстав.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що з 13 березня 2006 року ОСОБА_3 був власником житлового будинку, розташованого на АДРЕСА_1, і його право власності зареєстровано в Сокирянській філії Чернівецького комунального обласного бюро технічної інвентаризації за №14120255.
11 квітня 2006 року між позивачем та відповідачем укладено договір дарування, згідно пунктом 1 якого ОСОБА_3 подарував, а ОСОБА_2 прийняв у дар житловий будинок з належними до нього господарськими будівлями і спорудами, що розташований на АДРЕСА_1, а відповідно до пункту 5 договору сторони підтвердили, що останній не носить характеру фіктивного та удаваного правочину.
Згідно з копією квитанції № К15/16 від 11 квітня 2006 року ОСОБА_3 оплатив державне мито за посвідчення договору дарування, а відповідно до копій квитанцій № К15/63, № К15/64 від 11 квітня 2006 року оплатив отримання витягів із державних реєстрів щодо належного йому житлового будинку, який є предметом договору.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Предметом позову є визнання договору дарування недійсним з тих підстав, що позивач ОСОБА_3 уклав договір дарування під впливом помилки та шляхом обману.
Відповідно до статті 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Договір, що встановлює обов`язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування.
Згідно з частинами першою - третьої, п`ятою статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до вимог частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Згідно зі статтею 229 ЦК України, якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.
Верховний Суд виходить з того, що помилка - це неправильне сприйняття особою фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, за відсутності якого можна було б вважати, що правочин не був би вчинений. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (стаття 229 ЦК), мають існувати на момент вчинення правочину.
Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.