ф
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 жовтня 2020 року
м. Київ
справа № 520/5147/19
адміністративне провадження № К/9901/34903/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого судді Мартинюк Н.М.,
суддів Жука А.В., Мельник-Томенко Ж.М.,
розглянув у порядку письмового провадження у касаційній інстанції адміністративну справу №520/5147/19
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області, Харківського районного відділу (з обслуговування Харківського району та міста Люботин) Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області, Головного управління Національної поліції в Харківській області,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів: Міністерство внутрішніх справ України,
про визнання незаконним звільнення, скасування наказу, поновлення на посаді, визнання дій незаконними і зобов`язання вчинити дії, стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу і моральної шкоди,
за касаційною скаргою ОСОБА_1
на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 6 серпня 2019 року (прийняте у складі: головуючого судді Сагайдака В.В.).
і постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 25 листопада 2019 року (прийняту у складі: головуючого судді Калиновського В.А., суддів Сіренко О.І., Кононенко З.О.).
УСТАНОВИВ:
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
ОСОБА_1 у травні 2019 року звернувся з адміністративним позовом до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області (далі - "ГУ МВС України в Харківській області"; "відповідач-1"), Харківського районного відділу (з обслуговування Харківського району та міста Люботин) Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області (далі - "Харківський РВ ГУ МВС в Харківській області"; "відповідач-2"), Головного управління Національної поліції в Харківській області (далі - "ГУ НП в Харківській області"; "відповідач-3"), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів: Міністерство внутрішніх справ України (далі - "МВС України"), в якому просив:
- визнати незаконним звільнення дільничного інспектора міліції СДІМ відділу міліції (місто Люботин) Харківського РВ (з обслуговування Харківського району та міста Люботин) старшого лейтенанта міліції ОСОБА_1 /М-131385/ з 22 квітня 2019 року у запас Збройних Сил за пунктом 64 "г" (скорочення штатів) та скасувати наказ ГУ МВС України в Харківській області від 19 квітня 2019 року №81 о/с про звільнення ОСОБА_1 ;
- поновити позивача на посаді дільничного інспектора міліції СДІМ відділу міліції (місто Люботин) Харківського РВ (з обслуговування Харківського району та міста Люботин) ГУ МВС України в Харківській області;
- зобов`язати ГУ МВС України в Харківській області та ГУ НП в Харківській області запропонувати ОСОБА_1 посаду поліцейського відповідно до номенклатури посад, що затверджена МВС України, та, враховуючи бажання позивача проходити службу в органах поліції, на виконання вимог пунктів 9, 12, 13 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про Національну поліцію" від 2 липня 2015 року №580-VІІІ видати наказ про призначення ОСОБА_1 на посаду поліцейського в органах поліції, а саме: ГУ МВС України в Харківській області шляхом видання наказу про звільнення ОСОБА_1 з органів внутрішніх справ у зв`язку з переходом у встановленому порядку на службу до органів Національної поліції на запропоновану та погоджену посаду, а ГУ НП в Харківській області шляхом видання наказу про призначення ОСОБА_1 на конкретну посаду поліцейського в органах Національної поліції;
- визнати незаконними дії відповідачів 1 і 2 щодо невиплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за час перебування в трудових відносинах;
- стягнути з Харківського РВ ГУ МВС в Харківській області на користь позивача грошове забезпечення за час вимушеного прогулу за період з 22 квітня 2019 року до 27 травня 2019 року в розмірі: 13589,40 грн, але не менше суми на дату ухвалення остаточного рішення суду;
- стягнути з відповідачів 1 і 2 на користь ОСОБА_1 150228 грн відшкодування моральної шкоди.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що прийнявши наказ про звільнення від 19 квітня 2019 року ГУ МВС України в Харківській області вкотре порушило процедуру звільнення, оскільки не запропонувало ОСОБА_1 жодної посади в органах поліції, не з`ясувало можливості його подальшого використання на службі, незважаючи на те, що позивача вже двічі було поновлено на роботі судами (справи №820/11676/15 і №520/8486/18), проте відповідач-1 утретє звільнив ОСОБА_1 з тих же підстав і обставин, які були визнані судами у вказаних справах незаконними.
Вказує, що його попередні поновлення на посадах були формальними і з вини роботодавця позивач не міг приступити до роботи, а роботодавець не виплачував йому грошового забезпечення з 6 листопада 2015 року. ОСОБА_1 також зауважує, що ухвалені судами рішення у справах №820/11676/15 і №520/8486/18 не мали наслідком ефективний захист його прав, відповідачі зловживають своїми дискреційними повноваженнями, а тому вважає, що у справі, яка розглядається, необхідно задовольнити його вимоги про зобов`язання відповідачів 1 і 3 запропонувати йому посаду поліцейського і видати наказ про призначення на таку посаду. Відтак позивач також вважає, що оскільки його третє звільнення є незаконним, то він має право на оплату вимушеного прогулу за період з 22 квітня 2019 року (дата звільнення) до 27 травня 2019 року (дата подання позову), але не менше суми на дату ухвалення остаточного судового рішення.
Окрім іншого, ОСОБА_1 просить стягнути на його користь моральну шкоду, яку обґрунтовує тим, що з 6 листопада 2015 року перебуває у невизначеному стані щодо своєї трудової діяльності, не має повноцінної можливості заробляти на життя, за цей період втратив зв`язок з колегами, можливість набуття досвіду роботи, право на присвоєння чергових звань, а відсутність заробітку значно вплинуло на його сім`ю, яку він як батько двох малолітніх дітей не може в повній мірі забезпечити. Відтак зауважує, що відновлення цих відносин потребує значних зусиль і вказане спричиняє йому та його сім`ї значні душевні страждання і переживання.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Харківський окружний адміністративний суд рішенням від 6 серпня 2019 року, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 25 листопада 2019 року, позов задовольнив частково: визнав незаконними дії відповідачів 1 і 2 щодо невиплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за період роботи з моменту поновлення до 22 квітня 2019 року. У задоволенні решти позовних вимог відмовив.
Судові рішення мотивовані тим, що наказом від 11 лютого 2019 року ОСОБА_1 поновлено на роботі з 17 серпня 2018 року на виконання судового рішення у справі №520/8684/18. Так, суди враховували, що листами від 12 лютого 2019 року і 25 березня 2019 року відповідач-1 повідомив позивача про можливість прийняття на службу в поліцію за результатами конкурсу і запропонував прибути до ліквідаційної комісії у найкоротший термін для вирішення питання трудових відносин та ознайомлення з вакансіями, наданими відповідним центром зайнятості. Проте, у судовому засіданні позивач вказав, що листи отримував, однак оскільки йому не було надано робочого місця, не визначено його посадові обов`язки, то ОСОБА_1 вирішив не з`являтися до ліквідаційної комісії відповідача-1. Крім того, позивач пояснив, що трудову книжку він отримав у 2015 році і більше не надавав її роботодавцю. З огляду на вказане, суди дійшли висновку, що ГУ МВС України в Харківській області здійснено усі дії на відновлення прав позивача, однак відповідач-1 позбавлений можливості самостійно, без участі позивача, приймати рішення щодо його працевлаштування. Відтак відповідач-1 у цьому випадку виконав рішення суду у справі №520/8684/18 і поновив ОСОБА_1 на посаді, однак і у позивача є обов`язки, окрім прав, які, в свою чергу, ОСОБА_1 не виконав. Посилаючись на зазначені обставини, суди відмовили у задоволенні позовних вимог про визнання незаконним звільнення, скасування наказу про звільнення і поновлення позивача на посаді.
Щодо вимог про виплату грошового забезпечення, то суди її задовольнили, оскільки встановили, що наказом від 11 лютого 2019 року ОСОБА_1 поновлено на роботі, а з 22 квітня 2019 року - звільнено, а отже протягом цього часу він перебував у трудових відносинах і має право на отримання грошового забезпечення.
Стосовно вимог про зобов`язання запропонувати посаду поліцейського та видати відповідні накази, то суди дійшли висновку, що вчинення цих дій належить до дискреційних повноважень відповідачів, тому суд не може приймати рішення замість них.
У частині вимог про стягнення моральної шкоди суди зазначили, що позивач не подав будь-яких доказів того, що оскаржувані дії відповідачів будь-яким чином призвели до моральних страждань і втрати нормальних життєвих зв`язків, а самого лише посилання на протиправність дій суб`єкта владних повноважень не достатньо для прийняття рішення про відшкодування шкоди.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву
У касаційній скарзі позивач просить скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 6 серпня 2019 року і постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 25 листопада 2019 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог та ухвалити у цій частині нову постанову про задоволення позовних вимог, а саме:
- визнати незаконним звільнення ОСОБА_1 і скасувати наказ про звільнення від 19 квітня 2019 року №81 о/с, поновити його на раніше займаній посаді;
- зобов`язати відповідачів 1 і 3 запропонувати йому посаду поліцейського і видати відповідні накази;
- стягнути з відповідача-2 на користь позивача грошове забезпечення за час вимушеного прогулу за період з 22 квітня 2019 року до 27 травня 2019 року в розмірі: 13589,40 грн, але не менше суми на дату ухвалення остаточного рішення суду;
- стягнути з відповідачів 1 і 2 на користь ОСОБА_1 150228 грн відшкодування моральної шкоди.
Також скаржник просить зазначити у постанові суду касаційної інстанції про звернення до негайного виконання судового рішення про стягнення всієї суми грошового забезпечення в порядку частини другої статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - "КАС України").
ОСОБА_1 вказує на неправильне застосування судами норм матеріального і порушення норм процесуального права та наводить такі доводи:
- у порушення вимог частини третьої статті 49-2 Кодексу законів про працю України (далі - "КЗпП України") одночасно з попередженням про звільнення ГУ МВС України в Харківській області не запропонувало ОСОБА_1 іншу роботу за відповідною професією та спеціальністю, а саме: відповідні посади в органах поліції, незважаючи на те, що 22 жовтня 2015 року позивач подав рапорт, в якому просив зарахувати до органів Національної поліції України. Також відповідач-1 всупереч вимог пункту 64 "г" Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженим постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 29 липня 1991 року №114 (далі - "Положення №114") не перевірив можливості подальшого використання ОСОБА_1 на службі;
- скаржник не погоджується з висновками судів щодо дискреційних повноважень відповідачів, оскільки враховуючи те, що його було перший раз звільнено під час відпустки по догляду за дитиною, а суди визнали перше і друге його звільнення протиправними, то позовна вимога щодо працевлаштування є належним способом захисту порушених прав ОСОБА_1 в силу статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року;
- суди не навели жодних мотивів відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу за період з 22 квітня до 25 листопада 2019 року (дата постанови суду апеляційної інстанції), тоді як ОСОБА_1 стверджує, що має право на отримання відповідної суми в силу частини першої статті 43 Конституції України і частини п`ятої статті 97 КЗпП України;
- вказує, що суди, відмовляючи у задоволенні позовної вимоги про стягнення моральної шкоди, не застосували статтю 237-1 КЗпП України і не надали оцінки його доводам щодо заподіяної моральної шкоди (доводи касаційної скарги в цій частині аналогічні доводам позовної зави);
- звертає увагу на порушення правил самовідводу під час розгляду справи судом апеляційної інстанції, оскільки суддя Сіренко О.І., яка була у складі колегії, що ухвалила оскаржувану у цій справі постанову, також брала участь у розгляді справи №820/11676/15 (про перше звільнення) і заявила у зазначеній справі самовідвід. Заява цієї судді, як і інших суддів була мотивована тим, що позивач є чоловіком ОСОБА_1, яка деякий час була помічником судді Харківського апеляційного адміністративного суду Спаскіна О.А. (головуючий суддя у справі №820/11676/15) і станом на момент розгляду заяв про самовідвід була працівником вказаного суду. З огляду на викладене, скаржник вважає, що суддя ОСОБА_2 повинна була заявити самовідвід у справі №520/5147/19, проте цього не зробила, що підриває справедливість судового розгляду.
ГУ МВС України в Харківській області у відзиві на касаційну скаргу просить залишити її без задоволення і вказує на те, що:
- позивач неодноразово звертався до суду з одними й тими самими позовними вимогами, які вже були вирішені, зокрема у справі №520/8684/18;
- з 11 лютого 2019 року до 19.04.2019 ОСОБА_1 на службі був відсутній, а отже підстав для виплати йому грошового забезпечення за цей час немає;
- органи міліції були ліквідовані, а тому позивач для прийняття на службу в поліцію має пройти відповідний конкурс.
II. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ
Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що позивач проходив службу в органах внутрішніх справ з 2 квітня 2007 року і наказом ГУ МВС України в Харківській області від 26 червня 2013 року №228 о/с призначений на посаду дільничного інспектора міліції СДІМ відділу міліції (місто Люботин).
Згідно наказу відповідача-1 від 23 грудня 2014 року №601 о/с на підставі медичної довідки з 23 грудня 2014 року до 27 листопада 2015 року перебував у відпустці по догляду за дитиною.
Наказом ГУ МВС України в Харківській області від 5 листопада 2015 року №594 о/с відповідно до пункту 64 "г" Положення №114 ОСОБА_1 звільнено з органів внутрішніх справ у запас через скорочення штатів з 6 листопада 2015 року.
Не погоджуючись з цим наказом про звільнення позивач звернувся до суду.
Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 18 травня 2016 року у справі №820/11676/15 позов ОСОБА_1 задоволено частково: скасовано оскаржуваний наказ ГУ МВС України в Харківській області від 5 листопада 2015 року №594 о/с; поновлено позивача на посаді дільничного інспектора міліції СДІМ відділу міліції (м. Люботин) Харківського РВ ГУ МВС України в Харківській області. В частині поновлення постанову суду звернуто до негайного виконання. В іншій частині у задоволенні позову відмовлено.
Харківський апеляційний адміністративний суд постановою від 15 листопада 2016 року апеляційні скарги ГУ МВС України в Харківській області, МВС України на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 18 травня 2016 року у справі №820/11676/15 залишив без задоволення, тоді як апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнив частково: скасував постанову Харківського окружного адміністративного суду від 18 травня 2016 року в частині відмови в задоволенні адміністративного позову про стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу і ухвалив у цій частині нову постанову про стягнення з ГУ МВС України в Харківській області на користь позивача грошового забезпечення за час вимушеного прогулу в розмірі: 2364,57 грн.
В іншій частині постанову Харківського окружного адміністративного суду від 18 травня 2016 року залишено без змін.
Вказані судові рішення у справі №820/11676/15 переглядалися у касаційному порядку і постановою Верховного Суду від 31 липня 2019 року залишені без змін.
На виконання постанови Харківського окружного адміністративного суду від 18 травня 2016 року Голова ліквідаційної комісії ГУ МВС України в Харківській області видав наказ від 7 червня 2016 року №15 о/с про поновлення ОСОБА_1 на посаді дільничного інспектора міліції СДІМ відділу міліції (місто Люботин) Харківського РВ ГУ МВС України в Харківській області з 6 листопада 2015 року, що підтверджується записом в послужному списку позивача.
У подальшому, листом ГУ МВС України в Харківській області №4008/119/12/01-2018 від 14 червня 2018 року ОСОБА_1 повідомлено, що Закон України "Про міліцію" та наказ МВС України від 31 жовтня 2007 року №499 втратили чинність, тому відсутні нормативні акти щодо регулювання службової діяльності позивача і нарахування йому грошового забезпечення. Крім того, зазначено, що функціональні обов`язки ОСОБА_1, його робоче, місце та графік роботи не можуть існувати у ліквідованому органі. Відтак відсутність посад, які заміщуються особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ у ліквідованому ГУ МВС України, унеможливлює подальше використання ОСОБА_1 на службі в органах внутрішніх справ.
У зв`язку з цим позивача попереджено про подальше звільнення через скорочення штатів і запропоновано йому вирішити питання звільнення за підставою - звільнення з органів внутрішніх справ за пунктом 64 "з" у зв`язку з переходом у встановленому порядку на роботу (службу) в інші органи через проходження ОСОБА_1 конкурсу на заміщення вакантних посад поліцейських у будь-якому регіоні України.
Позивач 26 червня 2018 року звернувся з заявою до Голови ліквідаційної комісії ГУ МВС України в Харківській області, в якій просив: розглянути рапорт від 22 жовтня 2015 року про можливість розгляду ОСОБА_1 як кандидата на посаду поліцейського відповідно до Закону України "Про Національну поліцію" та рапорт від 13 липня 2016 року про бажання проходити службу в поліції, отриманий ГУ МВС України в Харківській області 14 липня 2016 року; повторно розглянути по суті заяви позивача від 13 липня 2016 року та від 28 листопада 2016 року; враховуючи бажання ОСОБА_1 проходити службу в органах поліції, запропонувати відповідну посаду поліцейського відповідно до номенклатури посад, що затверджена МВС України; на виконання вимог пунктів 9, 12, 13 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про Національну поліцію" від 2 липня 2015 року №580-УІІІ видати наказ про призначення ОСОБА_1 на посаду поліцейського в органах поліції; виплатити грошове забезпечення за час вимушеного прогулу за період з 7 червня 2016 року до фактичного працевлаштування, а також виконати обов`язок щодо сплати податків і обов`язкових платежів із заробітної плати.
Від ГУ МВС в Харківській області 25 липня 2018 року надійшла відповідь, в якій позивача повідомлено, що ГУ НП в Харківській області оголошено конкурс на заміщення вакантних посад у підрозділах ГУ НП в Харківській області, а після повної ліквідації ГУ МВС України в Харківській області ОСОБА_1 буде звільнено через скорочення штатів.
Також 27 липня 2018 року ГУ МВС в Харківській області листом повідомило позивача про те, що органи Національної поліції України не є правонаступниками органів міліції.
Крім того, ОСОБА_1 поінформовано, що його рапорт від 22 жовтня 2015 року стосовно зарахування до Національної поліції містив інформаційний характер, а звернення позивача від 13 липня і 28 листопада 2016 року не мають підстав для їх розгляду. Також зазначено, що підстав для нарахування грошового забезпечення немає і поінформовано про подальше скорочення у разі повної ліквідації ГУ МВСУ в Харківській області.
Голова Ліквідаційної комісії ГУ МВС України в Харківській області 17 серпня 2018 року повідомив позивача листом про те, що 17 серпня 2018 року згідно витягу із наказу відповідача-1 №73 о/с ОСОБА_1 звільнено згідно з пунктом 1 статті 40 КЗпП України та відповідно до пункту 64 "г" (через скорочення штатів) Положення №114.
Так, ОСОБА_1 направлено витяг з наказу ГУ МВС України в Харківській області від 17 серпня 2018 року №73 о/с, відповідно до якого його звільнено у запас Збройних Сил України з 17 серпня 2018 року. Підстава: наказ МВС України від 6 листопада 2015 року №1388.
Позивач, не погоджуючись з підставами та процедурою його звільнення, знову звернувся до суду.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 23 січня 2019 року у справі №520/8684/18, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 18 червня 2019 року адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково:
- скасовано наказ ГУ МВС України в Харківській області від 17 серпня 2018 року №73 о/с про звільнення;
- зобов`язано відповідача-1 розглянути по суті рапорт ОСОБА_1 від 22 жовтня 2015 року з прийняттям відповідного рішення;
- поновлено позивача на посаді дільничного інспектора міліції СДІМ відділу міліції (місто Люботин) Харківського РВ ГУ МВС України в Харківській області;
- стягнуто з ГУ МВС України в Харківській області (в особі Ліквідаційної комісії) на користь ОСОБА_1 грошове забезпечення за час вимушеного прогулу з 17 серпня 2018 року до 23 січня 2019 року.
Звернуто до негайного виконання рішення суду в частині поновлення і стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Вказані судові рішення були предметом перегляду в суді касаційної інстанції і Верховний Суд постановою від 24 вересня 2019 року їх скасував в частині стягнення з ГУ МВС в Харківській області на користь ОСОБА_1 грошового забезпечення за час вимушеного прогулу з 17 серпня 2018 року до 23 січня 2019 року та направив справу у цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції для встановлення судами конкретної суми вимушеного прогулу за вказаний період, на яку має право позивач. В іншій частині вказані судові рішення були залишені без змін.
На виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 23 січня 2019 року позивача було поновлено на посаді з 17 серпня 2018 року згідно наказу №79 о/с від 11 лютого 2019 року.
Листом від 12 лютого 2019 року відповідач-1 повідомив ОСОБА_1, що вирішення питання стосовно проходження служби в ГУ НП в Харківській області відповідно до пунктів 9, 12 розділу XI Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про Національну поліцію" здійснювалося у проміжок часу з 6 серпня до 6 листопада 2015 року, а тому станом на день формування цього листа неможливо вирішити питання щодо проходження служби позивачем відповідно до вказаних норм. У зв`язку з викладеним, після повної ліквідації ГУ МВС України в Харківській області ОСОБА_1 буде звільнено через скорочення штатів відповідно до статті 49-2 КЗпП України та Положення №114.
Вказаний лист позивач отримав 22 лютого 2019 року.
Листом від 25 березня 2019 року позивачу запропоновано прибути до ліквідаційної комісії у найкоротший термін для вирішення питання трудових відносин та ознайомлення з вакансіями наданими центром зайнятості, про що повідомити ліквідаційну комісію до 8 квітня 2019 року.
Зазначений лист отримано позивачем 1 квітня 2019 року.
Листом від 22 квітня 2019 року позивача поінформовано, що наказом від 19 квітня 2019 року №81 о/с позивач звільнений з органів внутрішніх справ з 22 квітня 2019 року (а.с.42).
Не погоджуючись із зазначеним наказом ОСОБА_1 звернувся до суду із цим позовом.
ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ ЇХНЬОГО ЗАСТОСУВАННЯ (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин)
Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За частиною шостою статті 43 Конституції України громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Згідно пункту 1 Розділу ХІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про Національну поліцію" 2 липня 2015 року №580-VIII цей Закон набирає чинності через три місяці з дня, наступного за днем його опублікування, крім:
1) пунктів 1, 2, 3, 7-13, 15, 17-18 розділу XI Прикінцевих та перехідних положень цього Закону, які набирають чинності з дня, наступного за днем його опублікування;
2) частини сьомої статті 15 та частини п`ятої статті 21 цього Закону, які набирають чинності з 1 січня 2017 року.
Пункт 8 Прикінцевих та перехідних положення Закону України "Про Національну поліцію" передбачає, що з дня опублікування цього Закону всі працівники міліції (особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ), а також інші працівники Міністерства внутрішніх справ України, його територіальних органів, закладів та установ вважаються такими, що попереджені у визначеному порядку про можливе майбутнє звільнення через скорочення штатів.
За пунктом 9 Прикінцевих та перехідних положень вказаного Закону працівники міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції, за умови відповідності вимогам до поліцейських, визначеним цим Законом, упродовж трьох місяців з дня опублікування цього Закону можуть бути прийняті на службу до поліції шляхом видання наказів про призначення за їх згодою чи проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому органі (закладі, установі) поліції.
Посади, що пропонуються особам, зазначеним у цьому пункті, можуть бути рівнозначними, вищими або нижчими щодо посад, які ці особи обіймали під час проходження служби в міліції.
Пункт 10 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про Національну поліцію" визначає, що працівники міліції, які відмовилися від проходження служби в поліції та/або не прийняті на службу до поліції в тримісячний термін з моменту попередження про наступне вивільнення, звільняються зі служби в органах внутрішніх справ через скорочення штатів.
Указані в цьому пункті особи можуть бути звільнені зі служби в органах внутрішніх справ до настання зазначеного в цьому пункті терміну на підставах, визначених Положенням про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ.
Відповідно до пункту 4 Прикінцевих та перехідних положень зазначеного Закону до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом акти законодавства застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.
Приписами підпункту "г" пункту 64 Положення №114 передбачено, що особи середнього, старшого і вищого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік): через скорочення штатів - при відсутності можливості подальшого використання на службі.
Абзацом першим пункту 24 цього ж Положення визначено, що у разі незаконного звільнення або переведення на іншу посаду особи рядового, начальницького складу органів внутрішніх справ підлягають поновленню на попередній посаді з виплатою грошового забезпечення за час вимушеного прогулу або різниці в грошовому забезпеченні за час виконання службових обов`язків, але не більш як за один рік.
Статтею 235 КЗпП України закріплено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Відповідно до статті 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (ратифікована Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР) визначено право на ефективний засіб юридичного захисту: кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Згідно статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23 лютого 2006 року №3477-IV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Законом України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року №460-IX, що набрав чинності 8 лютого 2020 року, внесено ряд змін до КАС України, зокрема до Глави 2 "Касаційне провадження" Розділу ІІІ "Перегляд судових рішень".
Разом з тим, пунктом 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" вказаного Закону встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Оскільки касаційна скарга подана ОСОБА_1 до набрання чинності Законом України від 15 січня 2020 року №460-IX, то здійснюючи касаційний перегляд справи Верховний Суд керується положеннями КАС України, які діяли до набрання чинності вказаним Законом, тобто у редакції Кодексу, чинній до 8 лютого 2020 року.
Відповідно до частини першої статті 341 КАС України, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги і на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.