Постанова
Іменем України
29 вересня 2020 року
м. Київ
справа № 601/1143/16
провадження № 51-2996 км 19
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду (далі - Суд) у складі:
| головуючого | Бущенка А.П., |
| суддів | Голубицького С.С., Стефанів Н.С., |
| за участю: секретаря судового засідання | Червінської М.П., |
| прокурора | Матюшевої О.В., |
розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу захисника Міщенка В.В. на вирок Кременецького районного суду Тернопільської області від 5 грудня 2018 року та ухвалу Тернопільського апеляційного суду від 20 листопада 2019 року щодо
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та жителя АДРЕСА_1,
засудженого за частиною 2 статті 286 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Оскаржені судові рішення
1. Кременецький районний суд Тернопільської області вироком від 5 грудня 2018 року[1] засудив ОСОБА_1 за частиною 2 статті 286 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років із позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 2 роки і звільнив від відбування основного та додаткового покарань на підставі пункту "в" статті 1 Закону України від 22 грудня 2016 року № 1810-VIII "Про амністію у 2016 році".
2. Суд визнав доведеним, що 19 серпня 2013 року о 22:00 засуджений, рухаючись автомобілем "VOLKSWAGEN Transporter" в напрямку м. Тернополя автодорогою Доманове-Ковель-Чернівці-Тереблече, на 252 км + 200 м допустив наїзд на пішохода ОСОБА_2, який тримав праворуч від себе мопед, внаслідок чого той отримав смертельні тілесні ушкодження. Суд дійшов висновку, що дорожньо-транспортна пригода (далі - ДТП) сталася внаслідок того, що засуджений порушив такі положення Правил дорожнього руху:
"1.5. Дії або бездіяльність учасників дорожнього руху та інших осіб не повинні створювати небезпеку чи перешкоду для руху, загрожувати життю або здоров`ю громадян, завдавати матеріальних збитків".
"2.3. Для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов`язаний:…
б) бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну… ; …
д) не створювати своїми діями загрози безпеці дорожнього руху;…"
"12.2. У темну пору доби та в умовах недостатньої видимості швидкість руху повинна бути такою, щоб водій мав змогу зупинити транспортний засіб у межах видимості дороги.
12.3. У разі виникнення небезпеки для руху або перешкоди, яку водій об`єктивно спроможний виявити, він повинен негайно вжити заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу або безпечного для інших учасників руху об`їзду перешкоди.
12.4. У населених пунктах рух транспортних засобів дозволяється із швидкістю не більше 60 км/год".
"12.9. Водієві забороняється:… б) перевищувати максимальну швидкість, зазначену в пунктах 12.4-12.7, на ділянці дороги, де встановлено дорожні знаки 3.29, 3.31 …"
3. 20 листопада 2019 року Тернопільський апеляційний суд залишив вирок без змін.[2]
Вимоги і доводи касаційної скарги
4. У касаційній скарзі захисник, посилаючись на частину 1 статті 438 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК), просить скасувати судові рішення і закрити кримінальне провадження на підставі пункту 3 частини 1 статті 284 КПК.
5. Захисник зазначає, що ОСОБА_1 був засуджений на підставі обвинувачення, у якому не було з достатньою чіткістю сформульовано об`єктивної сторони злочину, і суд не вказав, яке порушення перебуває у причиновому зв`язку з наслідками, що настали.
6. Також він зазначає, що суди не обґрунтували, чому не було взято до уваги ряду експертних висновків, які встановлювали, що водій не мав технічної можливості запобігти наїзду і, таким чином, свідчили на користь обвинуваченого.
7. Крім того, він вважає, що висновки судів про винуватість засудженого обґрунтовані недопустимими доказами, зокрема:
- відомостями, які засуджений надав як свідок;
- відомостями, які той надав при проведенні слідчого експерименту 29 серпня 2013 року як підозрюваний, хоча фактично йому підозра тоді ще не повідомлялась.
8. Сторона захисту вважає, що ці відомості були використані при проведенні слідчих експериментів 29 серпня 2013 року та 18 вересня 2015 року і експертиз від 15 жовтня 2013 року № 5?439/13, від 23 жовтня 2015 року № 5-512/15 та від 24 лютого 2016 року № 1/164, а тому відповідно ці докази також мали бути визнані недопустимими.
9. Сторона захисту зазначає, що суд першої інстанції не взяв до уваги показання засудженого, надані ним як свідком та під час слідчого експерименту від 29 серпня 2013 року, однак апеляційний суд у своєму рішенні визнав ці докази допустимими.
10. Також захист посилається на порушення вимог частин 4, 5 статті 36, частини 3 статті 37, частини 3 статті 313, частини 2 статті 341 КПК під час створення нової групи прокурорів у зв`язку зі зміною підслідності кримінального провадження.
11. Крім того, сторона захисту вказує, що суд апеляційної інстанції проігнорував клопотання про повторне дослідження доказів.
12. Потерпіла ОСОБА_3 та представники потерпілої ОСОБА_4 - адвокати Скакун О.К. та Чорний М.Я. подали до Суду заперечення, в яких просили залишити без задоволення касаційну скаргу сторони захисту.
Позиції учасників касаційного розгляду
13. Учасникам кримінального провадження було належним чином повідомлено про дату, час та місце касаційного розгляду, клопотань про його відкладення до суду касаційної інстанції не надходило.
14. Прокурор у судовому засіданні просив Суд відмовити в задоволенні касаційної скарги та залишити оскаржені рішення без зміни.
Оцінка Суду
Щодо формулювання обвинувачення
15. Сторона захисту вважає, що суд не сформулював достатньо чітко обвинувачення, за яким засудженого визнано винуватим.
16. Суд зазначає, що чітке формулювання обвинувачення є одним із елементів, що забезпечує обвинуваченій особі право на ефективний захист. Обвинувачений має бути поінформований про факти, на яких ґрунтується обвинувачення, і про юридичну кваліфікацію цих фактів.
17. Суд не погоджується з твердженням сторони захисту про те, що обвинувачення, визнане судом доведеним, не відповідає цим вимогам. Факти і їх правова кваліфікація викладені в об`ємі, достатньому для того, щоб сторона захисту розуміла, від якого обвинувачення вона захищається і що є предметом розгляду в суді.
18. На цій підставі Суд відхиляє цей довід касаційної скарги.
Щодо призначення групи прокурорів
19. Захисник вважає, що група прокурорів, що здійснювала процесуальне керівництво у цьому провадженні, не мала повноважень прокурорів, оскільки постанову про їх призначення винесено з істотним порушенням КПК.
20. Суд відхиляє цей довід захисника як необґрунтований.
21. Дійсно, після скасування слідчим суддею постанови від 31 грудня 2014 року про закриття кримінального провадження було визначено іншу підслідність кримінального провадження, і Кременецький райвідділ МВС України в Тернопільській області розпочав розслідування. Постановою заступника прокурора Кременецького району від 18 червня 2015 року призначено групу прокурорів у цьому провадженні.
22. Суд вважає, що істотних порушень кримінального процесуального закону в таких діях заступника прокурора немає. Оскільки 31 грудня 2014 року кримінальне провадження у цій справі було закрито, група прокурорів, яка здійснювала процесуальне керівництво у провадженні до цієї дати, припинила виконувати свої повноваження. Тому після відновлення кримінального провадження та зміни територіальної підслідності було визначено нову групу прокурорів.
23. Посилання захисника на положення статей 36, 313 та 341 КПК не дають підстав ставити під сумнів законність дій прокуратури, оскільки ці положення застосовуються в суттєво інших правових ситуаціях, ніж існували в цій справі.
Щодо використання показань засудженого, наданих ним як свідком та "підозрюваним"
24. Захисник посилається на те, що на підтвердження винуватості засудженого використані його показання, надані (1) ним як свідком та (2) як підозрюваним до формального повідомлення йому про підозру, які мали бути визнані недопустимими. Відповідно, мали бути виключені докази, які ґрунтуються на відомостях, отриманих від засудженого під час цих слідчих дій.
25. Суд зазначає, що єдина суттєва розбіжність між показаннями засудженого, які він давав у суді, і показаннями, які він давав під час оскаржених слідчих дій, полягає у тому, чи переходив потерпілий дорогу, чи перебував на дорозі нерухомо.
26. Однак суд першої інстанції, визнавши доведеним, що потерпілий перебував на дорозі нерухомо, послався не на позасудові показання засудженого, а на інші докази, зокрема на показання свідка ОСОБА_5 та висновок експерта від 27 грудня 2013 року. Тобто цей факт визнаний судом доведеним на підставі інших доказів, незалежних від позасудових показань засудженого. Таким чином, не можна стверджувати, що висновки експертів, які ґрунтуються на цьому факті, є похідними від цих показань засудженого і, відповідно, мають бути виключені як плоди отруйного дерева.
27. На цих підставах Суд відхиляє цей довід сторони захисту.
Щодо відхилення доказів на користь сторони захисту
28. Водночас Суд вважає слушними доводи сторони захисту щодо відсутності переконливого обґрунтування відхилення доказів, що свідчили на користь сторони захисту.
29. Суд вже неодноразово зазначав[3], що, вирішуючи питання достатності встановлених під час змагального судового розгляду доказів для визнання особи винуватою, суд має керуватися стандартом доведення (стандартом переконання) "поза розумним сумнівом" (частини 2 та 4 статті 17 КПК).
30. Питання про винуватість чи невинуватість особи має бути вирішено на підставі безстороннього та неупередженого аналізу наданих сторонами обвинувачення і захисту доказів, які свідчать за чи проти тієї або іншої версії подій. Суд не може залишити без уваги ту частину доказів та встановлених на їх підставі обставин лише з тієї причини, що вони суперечать версії обвинувачення. Наявність неспростованих доказів, які свідчать про можливість іншої версії інкримінованої події, є підставою для розумного сумніву в доведеності винуватості особи.
31. Якщо суд без достатнього обґрунтування відкидає докази, що свідчать на користь обвинуваченого, це суперечить основоположній вимозі, що сторона обвинувачення має довести висунуте обвинувачення, і одному з фундаментальних принципів кримінального права, а саме in dubio pro reo.[4]Тому, відхиляючи докази на користь обвинуваченого, суд має надати детальні і переконливі пояснення такому рішенню.