ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 жовтня 2020 року
м. Київ
справа № 681/643/19
провадження № 51-1690км20
Колегія суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду у складі:
головуючої Григор`євої І. В.,
суддів Бущенка А. П., Крет Г. Р.,
за участю:
секретаря судового засідання Ширмер О. О.,
засудженої
(у режимі відеоконференції) ОСОБА_1,
захисника Галушина О. В.,
прокурора Вараниці В. М.,
розглянула в судовому засіданні касаційні скарги засудженої ОСОБА_1 та її захисника Галушина О. В. на вирок Полонського районного суду Хмельницької області від 11 травня 2019 року й ухвалу Хмельницького апеляційного суду від 21 січня 2020 року в кримінальному провадженні щодо
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженки с. Поляни Шепетівського району Хмельницької області, жительки АДРЕСА_1 ),
засудженої за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 135, ч. 1 ст. 297 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Короткий зміст оскаржених судових рішень та встановлені обставини
За вироком Полонського районного суду Хмельницької області від 11 травня 2019 року, залишеним без змін апеляційним судом, ОСОБА_1 було засуджено до покарання у виді позбавлення волі: за ч. 3 ст. 135 КК - на строк3роки, за ч. 1 ст. 297 КК - на строк 1 рік, а на підставі ст. 70 цього Кодексушляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим визначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки.
Вирішено питання щодо речових доказів та процесуальних витрат у кримінальному провадженні.
Суд визнав ОСОБА_1 винуватою в тому, що за викладених у вироку обставин, вона, будучи матір`ю, попри свій обов`язок піклуватися про новонароджену дитину, маючи змогу надати їй допомогу, завідомо залишила без допомоги дитину, яка перебувала в небезпечному для життя стані та була позбавлена можливості вжити заходів до самозбереження через малолітство, і це спричинило смерть останньої; крім того, вчинила наругу над тілом померлої.
Як установив суд, з квітня 2018 року ОСОБА_1, достовірно знаючи про вагітність, приховала її від оточуючих, за наявності можливості не звернулась за допомогою до медичного закладу і на початку грудня 2018 року в невстановленому місці самостійно народила живу, доношену, зрілу, життєздатну й без вад розвитку дитину жіночої статі. Надалі засуджена, яка не перебувала в обумовленому пологами стані, умисно не вжила можливих заходів для надання новонародженій кваліфікованої медичної допомоги та інших заходів, спрямованих на врятування життя, чим поставила її в небезпечний стан, що спричинило смерть дитини. Потім із метою приховати злочин, нехтуючи нормами суспільної моралі в частині шанобливого ставлення до померлих, не вживши заходів для поховання тіла своєї новонародженої дитини, порушуючи право людини на поховання й належне ставлення до тіла після смерті, зневажаючи тим самим пам`ять про померлу людину, ОСОБА_1 вирішила сховати труп дитини. Реалізуючи свій умисел, на початку грудня 2018 року вона принесла поміщене до пакетів у рушниках тіло до залізничного вокзалу на вул. Привокзальній у м. Полонному і залишила серед побутового сміття, де померле немовля виявили 6 грудня 2018 року.
Вимоги касаційних скарг та узагальнені доводи осіб, які їх подали
У касаційних скаргах, які є аналогічними за змістом, засуджена та її захисник просять змінити на підставі п. 3 ч. 1 ст. 438 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) постановлені щодо ОСОБА_1 судові рішення, пом`якшити призначене їй покарання, обравши його не пов`язаним із позбавленням волі. Аргументуючи заявлену вимогу, скаржники посилаються на те, що ОСОБА_1 молода за віком, уперше притягається до кримінальної відповідальності, визнала свою вину, щиро розкаялася, активно сприяла розкриттю злочинів, позитивно характеризується, на спеціальних обліках не перебуває, має на утриманні двох малолітніх дітей, а також батьків з інвалідністю, котрі потребують допомоги. Вважають, що суди нижчих інстанцій повною мірою не врахували всіх цих обставин і необґрунтовано призначили покарання, яке належить відбувати реально. На переконання сторони захисту, виправлення засудженої можливе без ізоляції від суспільства, а тому до неї слід застосувати положення ст. 75 КК.
Позиції учасників судового провадження
У суді касаційної інстанції засуджена та її захисник підтримали касаційні скарги; прокурор заперечив обґрунтованість касаційних вимог сторони захисту.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, викладені в касаційних скаргах, колегія суддів дійшла висновку, що подані скарги не підлягають задоволенню з огляду на таке.
У поданих касаційних скаргах не оспорюється законності притягнення ОСОБА_1 до кримінальної відповідальності, а при перегляді кримінального провадження суд касаційної інстанції керується правилами ст. 433 КПК.
Доводи сторони захистущодо порушення загальних засад призначення покарання не можна визнати прийнятними.
Згідно зі статтями 50, 65 КК особі, котра вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Виходячи з указаної мети, принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації захід примусу має бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності й даним про особу винного. При виборі покаранняналежитьвраховувати встановленіпом`якшуючі таобтяжуючі обставини.
Виходячи зі змісту ст. 75 КК її положення застосовуються лише в тому випадку, коли суд при призначенні покарання у виді позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, має обґрунтовані підстави для висновку про можливість досягти мети заходу примусу без його відбування. Інститут умовного звільнення не є імперативним і прийняття відповідного рішення належить до дискреційних повноважень суду, який їх реалізує у кожному конкретному випадку, беручи до уваги встановлені у справі факти, які свідчать про суспільну небезпечність діяння та характеризують засуджену особу.