Постанова
Іменем України
19 жовтня 2020 року
м. Київ
справа № 522/23206/16-ц
провадження № 61-7782св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: департамент міського господарства Одеської міської ради, комунальне підприємство "Міське агентство з приватизації житла",
треті особи: ОСОБА_2, ОСОБА_3,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Приморського районного суду м. Одеси у складі судді Кравчук Т. С. від 04 грудня 2017 року та постанову Одеського апеляційного суду у складі колегії суддів: Таварткіладзе О. М., Калараша А. А., Погорєлової С. О., від 05 березня 2019 року,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до департаменту міського господарства Одеської міської ради, комунального підприємства "Міське агентство з приватизації житла" (далі - КП "Міське агентство з приватизації житла"), треті особи: ОСОБА_2, ОСОБА_3, про встановлення факту, що має юридичне значення, скасування розпорядження органу приватизації, зобов`язання внести зміни до розпорядження та свідоцтва про право власності.
В обґрунтування позову вказав, що він є спадкоємцем за заповітом після смерті ОСОБА_4, померлої ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_5, померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 .
13 квітня 1979 року ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на підставі обмінного ордеру здійснили обмін свого житла на окрему ізольовану квартиру АДРЕСА_1 . Згідно із журналом внутрішніх обмірів та підрахунків площі другого поверху будови літ. "А" по АДРЕСА_1, засвідченого 02 листопада 1981 року, на другому поверсі знаходилося дві окремі ізольовані квартири: АДРЕСА_1 , загальною площею 44,72 кв. м, та АДРЕСА_2 , загальною площею 50,52 кв. м. Крім того, існування двох окремих квартир підтверджено двома викопіюваннями другого поверху будинку, виготовлених станом на 1964 рік та 1981 рік. При цьому, зазначені квартири не були об`єднанні спільною парадною площею 6,7 кв. м, як зафіксовано в технічних паспортах 1994 та 1995 років.
На час проведення приватизації вказаної квартири АДРЕСА_1 у липні 1994 року працівниками бюро технічної інвентаризації було помилково визначено, що квартири АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 є однією квартирою спільного заселення, оскільки вони були об`єднанні спільною парадною, площею 6,7 кв. м; ОСОБА_4 та ОСОБА_5 отримали у власність в рівних частках 41/100 частини квартири АДРЕСА_1 , що складає 44,44 кв. м загальної площі. Крім того, при приватизації була видана довідка про склад сім`ї та прописку наймача квартири, в якій також були допущені помилки щодо правового статусу квартири та наймачів квартири.
З часу приватизації між мешканцями квартир АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 виник спір щодо права користування приміщеннями загального користування, зокрема щодо кухні площею 8,51 кв. м (після демонтажу печі в кухні площа зросла до 10,1 кв. м), яка постійно знаходилася в розпорядженні квартири АДРЕСА_1 .
У подальшому мешканці квартири АДРЕСА_2 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3, приватизували квартиру АДРЕСА_2 і отримали свідоцтво про право власності на житло на квартиру спільного заселення АДРЕСА_3 , площею 61,95 кв. м, до якої увійшло приміщення кухні, площею 10,1 кв. м.
Таким чином, у результаті неправильно оформленої приватизації житла дві окремі ізольовані квартири були об`єднані в одну квартиру спільного заселення, яка отримала помилкову нумерацію, в зв`язку з чим неможливо визначити частки кожного із співвласників. При цьому, не існує жодного розпорядчого акту органу місцевого самоврядування чи виконавчої влади, яким би змінювався правовий статус квартири АДРЕСА_1 з окремої на квартиру спільного заселення.
За таких обставин позивач просив суд встановити юридичний факт, що ОСОБА_4 на підставі обмінного ордеру № 018948/1168, виданого Бюро обміну житловими приміщеннями виконавчого комітету Одеської міської Ради народних депутатів 13 квітня 1979 року з правом на площу її чоловіка ОСОБА_5, отримали право вселення до окремої ізольованої квартири АДРЕСА_1 ; скасувати розпорядження департаменту міського господарства Одеської міської ради № 46251 від 31 жовтня 1994 року, а також усі внесені наступні зміни до нього, щодо передачі у приватну власність ОСОБА_4 та ОСОБА_5 квартири АДРЕСА_1, загальною площею 45,60 кв. м, в частині, що стосується передачі у власність квартири спільного заселення загальною площею 44,44 кв. м; зобов`язати Департамент міського господарства Одеської міської ради внести частково зміни до розпорядження органу приватизації № 46251 від 31 жовтня 1994 року, а також у всі внесені наступні зміни до нього, зазначивши в ньому, що окрема квартира АДРЕСА_1 площею 45,60 кв. м передається у приватну власність ОСОБА_4 та ОСОБА_5 в рівних частках; зобов`язати департамент міського господарства Одеської міської ради внести частково зміни до свідоцтва про право власності на житло від 31 жовтня 1994 року, виданого на підставі розпорядження органу приватизації № 46251 від 31 жовтня 1994 року, зареєстрованого і записаного у реєстрову книгу за №12-1675, а також у всі внесені наступні зміни до нього, зазначивши в ньому, що окрема ізольована квартира АДРЕСА_1 площею 45,60 кв. м належить на праві приватної власності в рівних частках ОСОБА_4 та ОСОБА_5, скасувавши частки квартири спільного заселення; скасувати розпорядження органу приватизації № 57756 від 17 травня 1995 року, а також у всі внесені наступні зміни до нього, щодо передачі у приватну власність ОСОБА_2 та ОСОБА_6 в рівних частках квартири АДРЕСА_3 , площею 53,50 кв. м в частині передачі у власність квартири спільного заселення загальною площею 53,50 кв. м; зобов`язати департамент міського господарства Одеської міської ради внести частково зміни до розпорядження органу приватизації №57756 від 17 травня 1995 року, а також у всі внесені наступні зміни до нього, зазначивши у ньому, що окрема квартира АДРЕСА_2 площею 53,50 кв. м передається у приватну власність ОСОБА_2 та ОСОБА_6 в рівних частках; зобов`язати департамент міського господарства Одеської міської ради внести частково зміни до свідоцтва про право власності на житло від 17 травня 1995 року, виданого на підставі розпорядження органу приватизації № 57756 від 17 травня 1995 року, зареєстрованого і записаного у реєстрову книгу за №13-2198, зазначивши в ньому, що окрема ізольована квартира АДРЕСА_2 , площею 53,50 кв. м, належить на праві приватної власності в рівних частках ОСОБА_2 та ОСОБА_6, скасувавши частки квартири спільного заселення.
Короткий зміст ухвалених у справі судових рішень
Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 04 грудня 2017 року з урахуванням ухвали про виправлення описки від 05 квітня 2019 року, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного суду від 05 березня 2019 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову, суди попередніх інстанцій виходили з того, що судовими рішеннями, які набрали законної сили, зокрема рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 29 вересня 2003 року, ухваленим за наслідком розгляду позову ОСОБА_5 та ОСОБА_4 про визнання частково недійсним розпорядження органу приватизації та свідоцтва про право власності на житло, встановлення приналежності кухні до квартири ОСОБА_5 та ОСОБА_4, установлені преюдиційні обставини про те, що належна останнім квартира, яку позивач отримав у спадок, є квартирою спільного заселення, а не окремою ізольованою квартирою, а тому відсутні правові підстави для встановлення факту вселення спадкодавців позивача до окремої ізольованої квартири та визнання недійсними приватизаційних документів, виданих мешканцям квартири АДРЕСА_3, належної третім особам.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи
У касаційній скарзі, поданій у квітні 2019 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 просить скасувати судові рішення попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення про задоволення його позову, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що матеріали справи містять належні та допустимі докази, зокрема відповідну технічну документацію, належності спірної кухні саме до квартири АДРЕСА_1 , а не до квартири АДРЕСА_2 у вказаному вище будинку. Встановлені судами преюдиційні обставини стосуються приватизації квартири у 1994 році, а не вселення у 1979 році ОСОБА_5 та ОСОБА_4 до окремої ізольованої квартири АДРЕСА_1 , а не до квартири спільного заселення.
Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справи між суддями від 17 квітня 2019 року справу призначено судді-доповідачеві.
Ухвалою Верховного Суду від 06 травня 2019 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
13 квітня 1979 року ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на підставі обмінного ордеру №018948/1168, виданого Бюро обміну житловими приміщеннями виконавчого комітету Одеської міської Ради народних депутатів, вселилися у квартиру АДРЕСА_1 (кількість кімнат - дві, площа - 31,6 кв. м).
Згідно із журналом внутрішніх обмірів та підрахунків площі другого поверху будови літ. "А" по АДРЕСА_1 та з викопіювань другого поверху будинку, виготовлених у 1964 та 1981 році, приміщення кухні площею 8,51 кв. м є єдиною кухнею на дві квартири АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 .
ОСОБА_4 та ОСОБА_5 приватизували вказану квартиру АДРЕСА_1 й набули право спільної часткової власності в рівних частках 410/1000 квартири спільного заселення на підставі розпорядження органу приватизації № 46251 від 31 жовтня 1994 року та свідоцтва про право власності на житло № НОМЕР_1 від 31 жовтня 1994 року.
ОСОБА_2 та ОСОБА_3 є співвласниками в рівних частках 590/1000 частин квартири спільного заселення квартиру АДРЕСА_3 згідно із свідоцтвом про право власності на житло, виданим 17 травня 1996 року виконкомом Одеської міської ради на підставі розпорядження органу приватизації від 17 травня 1996 року за № 57756.
Відповідно до приватизаційних документів у квартирі спільного заселення АДРЕСА_1 та АДРЕСА_3 кухня площею 8,51 кв. м (10,1 кв. м) є єдиною кухнею у цій квартирі і мешканці користуються нею як приміщенням квартири спільного заселення.
Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 29 вересня 2003 року (справа № 2-5301/2003), яке набрало законної сили, відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_4 та ОСОБА_5 до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 та інших про визнання частково недійсним розпорядження органу приватизації та свідоцтва про право власності на житло, а також встановлення належності кухні до їх квартири.
Постановою Приморського районного суду м. Одеси від 29 листопада 2011 року (справа № 2-а/381/2011), яка набрала законної сили, задоволено позов ОСОБА_2 та ОСОБА_3 до Департаменту міського господарства Одеської міської ради, КП "Міське агентство по приватизації житла", ОСОБА_7 та інших, про визнання нечинними розпоряджень органу приватизації і свідоцтва про право власності.
Визнано нечинними відповідні розпорядження щодо внесення змін до приватизаційних документів ОСОБА_4 та ОСОБА_5, а саме: включення в загальну площу 410/1000 частин квартири кухні площею 8,51 кв. м (10,1 кв. м).
Рішенням Апеляційного суду Одеської області від 12 квітня 2016 року (справа №2-1201/11) частково задоволено позов ОСОБА_2 та ОСОБА_3 до Департаменту міського господарства Одеської міської ради, КП "Міське агентство по приватизації житла", ОСОБА_7 та інших про визнання недійсними свідоцтва про право на спадщину за законом та заповітом.
Визнано частково недійсними свідоцтва про спадщину, отримані ОСОБА_7 у 2008 році після смерті ОСОБА_4 та ОСОБА_5 в частині, що стосується належності кухні площею 8,51 кв. м (10,1 кв. м) до квартири АДРЕСА_1 .
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини другої розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України (тут і далі у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.