ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 жовтня 2020 року
м. Київ
Справа № 922/1347/19
ВСТАНОВИВ:
Фермерське господарство Тончинського Володимира Петровича звернулось до господарського суду з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Харківської області про визнання права постійного користування земельною ділянкою площею 62,8699 га, розташованої на території Зідьківської селищної ради Зміївського району Харківської області, наданої ОСОБА_1 відповідно до Державного акта на право постійного користування землею серії IV ХР №033420 від 18.12.2000.
Розглядаючи вказаний позов, суди встановили, що у 1993 році ОСОБА_1 звернувся до Зміївської районної ради народних депутатів із заявою про надання йому у постійне користування земельної ділянки з метою створення Селянського фермерського господарства.
Зміївська районна рада народних депутатів XXI скликання на XIII сесії, яка відбулась 15.01.1993, прийняла рішення про надання ОСОБА_1 земельної ділянки площею 12,87 га, розташованої на території Зідьківської селищної ради Зміївського району Харківської області у постійне користування з метою створення СФГ.
У подальшому, Розпорядженням Зміївської районної ради народних депутатів №31 від 20.04.1993 зареєстровано СФГ Тончинського Володимира Петровича.
Відповідно до п. 1.1 статуту СФГ ОСОБА_1 засновником і головою СФГ є ОСОБА_1 .
Фермерське господарство є комерційною організацією, створеною членами однієї сім`ї, які внесли майновий внесок, для здійснення підприємницької діяльності з виробництва сільськогосподарської продукції, а також з її переробки, зберігання, транспортування та реалізації, заснованою на їх особистій трудовій участі і використанні земельної ділянки, наданої для цілей відповідно до чинного законодавства України, відповідно до п. 1.3 Розділу 1 Статуту.
Фермерське господарство є юридичною особою, має самостійний баланс і діє на основі повного господарського розрахунку і самофінансування. ФГ може від свого імені укладати договори; набувати і здійснювати майнові та особисті немайнові права і нести обов`язки; бути позивачем і відповідачем у господарському або третейському суді; відкривати розрахунковий, валютний та інші розрахунки в установах банків; мати печатки, штампи та інші реквізити зі своїм найменуванням, згідно п. 1.5 Статуту.
У жовтні 1993 року Рішенням XVI сесії Зміївської районної ради народних депутатів XXI скликання, ОСОБА_1 виділено земельну ділянку площею 9,9999 га із земель запасу Зідьківської селищної ради для ведення селянського господарства.
Також, рішенням УI сесії Зміївської районної ради народних депутатів XXII скликання, ОСОБА_1 виділено земельну ділянку площею 40 га із земель запасу Зідьківської селищної ради для розширення фермерського господарства.
Свідоцтвом про державну реєстрацію суб`єкта підприємницької діяльності-юридичної особи від 20.04.1993 зареєстровано Фермерське господарство Тончинського Володимира Петровича.
Таким чином, судами з`ясовано, що у постійному користуванні ОСОБА_1 перебувало 62,8699 га земель, з них 49,9999 га рілля, 7,76 га кормових угідь, 5,1 і га під будівлями, лісами іншими угіддями, що підтверджується Державним актом на право постійного користування землею серії IV ХР № 033420 від 18.12.2000.
Також судами встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_1 помер. Зборами членів (учасників) ФГ Тончинського Володимира Петровича останнього виключено із складу учасників ФГ у зв`язку із смертю, головою ФГ обрано ОСОБА_2. Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб станом на 19.11.2018, ОСОБА_2 (дружина ОСОБА_1 ) є (керівником) головою ФГ Тончинського Володимира Петровича.
За інформацією Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області (копія листа №16497/10/53 від 27.02.2019) ФГ Тончинського Володимира Петровича підтверджено статус платника єдиного податку четвертої групи на 2019 рік; також підтверджено, що ФГ Тончинського Володимира Петровича є діючим підприємством та сплачує податки на 2018 рік.
Вирішуючи спір за позовом Фермерського господарства Тончинського Володимира Петровича, про визнання за фермерським господарством права постійного користування вказаною землею, господарські суди обох інстанцій врахували, що держава як власник спірної земельної ділянки, з дня виникнення титульного володіння, тобто з 03.11.1992, діючи в особі своїх органів (у різні періоди), не заперечувала володіння, напроти, визнавала позивача титульним володільцем землі та приймала плату за землю. Плата за землю вноситься явочним порядком і зазначає, що незалежно від порядку сплати, в Україні діє законодавчий обов`язок повернення безпідставно отриманих коштів, причому такий обов`язок законодавець не пов`язує із поданням будь-яких вимог чи зверненням кредитора до суду (ч.1 ст. 1212 ЦК України). Той факт, що держава в жодній частині не повернула кошти, роками сплачувані позивачем за користування спірною земельною ділянкою, свідчить про те, що володіння позивача земельною ділянкою державою не заперечується. Тому, позивач - законний володілець земельної ділянки, що виявляється у реєстрації С(Ф)Г відповідно до наведеного порядку (після отримання земельної ділянки, призначеної для використання С(Ф)Г та прийняття плати за землю від С(Ф)Г.
За таких обставин, рішенням Господарського суду Харківської області від 27.08.2019, залишеним без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 23.10.2019, позов задоволено у повному обсязі.
Не погоджуючись з судовими рішеннями, відповідач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій стверджує, що право постійного користування землею припинилось після смерті особи, зазначеної в Державному акті на право постійного користування землею, тому просить помилкові судові рішення скасувати та ухвалити нове - про відмову в позові.
Переглянувши оскаржені судові рішення в межах доводів касаційної скарги, колегія суддів касаційної інстанції дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.
Згідно з частиною 1 статті 51 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) (у редакції, чинній на момент створення ФГ) громадяни, які виявили бажання вести селянське (фермерське) господарство (включаючи й тих, хто переїздить з іншої місцевості), для одержання земельної ділянки у власність або користування подають до сільської, селищної, міської, районної Ради народних депутатів за місцем розташування земельної ділянки заяву, яку підписує голова створюваного селянського (фермерського) господарства.
Відповідно до положень статті 7 ЗК України (у відповідній редакції) користування землею може бути постійним або тимчасовим. У постійне користування земля надається Радами народних депутатів із земель, що перебувають у державній власності, громадянам України для ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства.
Згідно із частиною 1 статті 23 ЗК України (у відповідній редакції) право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.
З наведеного нормативного регулювання вбачається, що на момент надання земельної ділянки ОСОБА_1, земельна ділянка на праві постійного землекористування для ведення СФГ надавалась громадянину України для створення селянського (фермерського) господарства.
Відповідно до частин 1, 2 статті 9 Закону України від 20.12.1991 № 2009-XII "Про селянське (фермерське) господарство" (чинного на момент створення ФГ) після одержання Державного акта на право приватної власності на землю, Державного акта на право постійного користування землею або укладення договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, селянське (фермерське) господарство підлягає у 30-денний термін державній реєстрації у Раді народних депутатів, що передала у власність чи надала у користування земельну ділянку, тобто за місцем розташування земельної ділянки. Після відведення земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання Державного акта на право приватної власності на землю, Державного акта на право постійного користування або укладення договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, та державної реєстрації селянське (фермерське) господарство набуває статусу юридичної особи.
Отже законодавством, чинним на момент створення ФГ, було передбачено одержання земельної ділянки як обов`язкової умови для набуття правосуб`єктності СФГ як юридичної особи. Водночас одержання громадянином державного акта, яким посвідчувалося право на земельну ділянку для ведення СФГ, зобов`язувало таку фізичну особу в подальшому подати необхідні документи до відповідної місцевої ради для державної реєстрації СФГ. Тобто закон не передбачав права громадянина використовувати земельну ділянку, надану йому в користування для ведення СФГ, без створення такого СФГ.
19.06.2003 прийнято новий Закон України № 937-IV "Про фермерське господарство" (далі - Закон № 937-IV), яким Закон України "Про селянське (фермерське) господарство" № 2009-XII визнано таким, що втратив чинність.
У статті 1 Закону № 937-IV вказано, що фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, здійснювати її переробку та реалізацію з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм у власність та/або користування, у тому числі в оренду, для ведення фермерського господарства, товарного сільськогосподарського виробництва, особистого селянського господарства, відповідно до закону.
Згідно із частиною 1 статті 5, частиною 1 статті 7 Закону № 937-IV право на створення фермерського господарства має кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку та виявив бажання створити фермерське господарство. Надання земельних ділянок державної та комунальної власності у власність або користування для ведення фермерського господарства здійснюється в порядку, передбаченому ЗК України.
Фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, за умови набуття громадянином України або кількома громадянами України, які виявили бажання створити фермерське господарство, права власності або користування земельною ділянкою (стаття 8 Закону № 937-IV).
Отже, чинне законодавство також пов`язує можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо з наданням (передачею) такій фізичній особі земельних ділянок для ведення фермерського господарства, що є обов`язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства.
Фермерське господарство (у будь-якій його формі) ініціюється для подальшої діяльності з виробництва товарної сільськогосподарської продукції, її переробки та реалізації на внутрішньому і зовнішньому ринках, з метою отримання прибутку, що відповідає наведеному у статті 42 Господарського кодексу України (далі - ГК України) визначенню підприємництва як самостійної, ініціативної, систематичної, на власний ризик господарської діяльності, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
Формування програми діяльності, залучення матеріально-технічних, фінансових та інші види ресурсів, використання яких не обмежено законом, є складовими елементами здійснення підприємницької діяльності в розумінні статті 44 ГК України. При цьому можливість реалізації громадянином права на здійснення підприємницької діяльності у вигляді фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) громадянину земельних ділянок відповідного цільового призначення.