ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
08 жовтня 2020 року
м. Київ
Справа № 908/2063/18
ВСТАНОВИВ:
Бердянська місцева прокуратура Запорізької області в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області звернулась до Господарського суду Запорізької області з позовом про витребування земельної ділянки з незаконного володіння селянського (фермерського) господарства ОСОБА_1 на користь держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області.
Розглядаючи заявлений позов, суди попередніх інстанцій встановили, що 25.05.1992 ОСОБА_1 видано Державний акт на право довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою площею 15,0 га, розташованої на території Єлисеївської сільської ради в межах згідно з планом землеволодіння, для організації фермерського господарства. Державний акт видано на підставі рішення Приморської районної Ради народних депутатів Приморського району Запорізької області Української РСР за № 5 від 16.04.1992 та зареєстровано у Книзі записів державних актів на право довічного успадковуваного володіння землею за № 8.
11.01.1993 ОСОБА_1 створив та зареєстрував селянське (фермерське) господарство ОСОБА_1 .
29.06.1996 ОСОБА_1 видано Державний акт на право постійного користування земельною ділянкою площею 35,0 га, розташованої на території Єлисеївської сільської ради в межах згідно з планом землекористування, для створення селянського (фермерського) господарства на підставі розпорядження районної державної адміністрації Приморської районної Ради народних депутатів Приморського району Запорізької області від 16.05.1996 № 241-р та зареєстровано 3 Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 58.
14.03.2001 рішенням Єлисеївської сільської ради від № 9 ОСОБА_1 надано у приватну власність земельну ділянку площею 9,84 га зі складу земель площею 35,0 га, для ведення фермерського господарства. Право приватної власності на землю посвідчене Державним актом на право приватної власності на землю від 20.06.2001 та зареєстроване у Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за №01.
Згідно довідки № 1463 від 05.01.2010 вказана земельна ділянка має кадастровий номер 2324881600:04:150:0103.
21.11.2002 розпорядженням голови Приморської райдержадміністрації від № 351 ОСОБА_2 члену ФСГ ОСОБА_1 надано у приватну власність земельну ділянку площею 9,75 га ріллі зі складу земель ФСГ ОСОБА_1 для ведення фермерського господарства, відповідно до плану зовнішніх меж земельної ділянки.
Враховуючи надання частини земельних ділянок зі складу 35 га в приватну власність, спірними земельними ділянками є:
- земельна ділянка площею 15,0 га, надана ОСОБА_1 за Державним актом на право довічного успадковуваного володіння;
- земельна ділянка площею 15,41 га, надана ОСОБА_1 за Державним актом на постійне користування земельною ділянкою.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_1 помер. Відповідно до змісту нотаріально посвідченого заповіту спадкоємцями, зокрема, селянського (фермерського) господарства ОСОБА_1 визначено ОСОБА_3 та ОСОБА_4 в рівних частках кожного.
11.03.2013 загальними зборами членів селянського (фермерського) господарства Лобач Олександра Миколайовича обрано голову СФГ - ОСОБА_1.
Згідно з витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 29.01.2019 засновниками селянського (фермерського) господарства ОСОБА_1 є ОСОБА_3 (керівник з 11.03.2013) та ОСОБА_4 .
29.06.2017 повідомлено керівника Бердянської місцевої прокуратури згідно рапорту прокурора Приморського відділу Бердянської місцевої прокуратури про те, що в ході виїзду до Новоолексіївської сільської ради встановлено, що земельні ділянки площею 15 га та площею 35 га з цільовим призначенням сіножатні обробляється ФГС ОСОБА_1 без правовстановлюючих документів, що свідчить про ознаки кримінального правопорушення, передбаченого ст. 356 КК України, у зв`язку з чим, прокурор просив внести відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань.
01.07.2017 до Єдиного реєстру досудових розслідувань Приморським відділенням поліції Бердянського відділу поліції ГУНП в Запорізькій області внесено повідомлення про незаконне використання сільськогосподарських земель (сінокосів) площею 59 га, 50 га та 25 га, розташованих на території Новоолекіївської сільської ради Приморського району Запорізькій області.
03.05.2018 у відповідь на лист Бердянської місцевої прокуратури листом № 8-8-0.33-898/112-18 Відділ у Приморському районі Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області повідомив, зокрема, що актуальна інформація стосовно того, хто наразі є користувачем земельних ділянок, вказаних у листі прокурора, та перелік земельних ділянок, які обліковуються в користуванні, зокрема, фермерського господарства ОСОБА_1 у відділу відсутня, у зв`язку з тим, що з 01.01.2013 набули чинності Закони України "Про Державний земельний кадастр", "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", постанова КМ України № 1051 від 17.10.2012 "Про затвердження Порядку ведення Державного земельного кадастру", згідно з якими, повноваження по здійсненню державної реєстрації прав на земельні ділянки з 01.01.2013 передано органам Міністерства юстиції.
18.05.2018 у відповідь на запит Бердянської місцевої прокуратури листом Виконавчого комітету Єлисеївської сільської ради Приморського району Запорізької області повідомлено, що земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності площею 35 га та 15 га, які раніше належали ОСОБА_1 на праві постійного користування, згідно зі Статутом селянського господарства, використовуються ОСОБА_3 : на ділянці площею 15 га посіяно ячмінь, на ділянці площею 35 га озима пшениця; протягом 2013-2018 років до місцевого бюджету сільської ради надходить Єдиний податок сільськогосподарських виробників (ФГ Лобач Олександра Миколайовича).
Таким чином судами встановлено, що після смерті ОСОБА_1 (засновника та голови фермерського господарства) фермерське господарство продовжувало користуватись спірними земельними ділянками.
Вважаючи порушеним право власності держави на спірні земельні ділянки фермерським господарством, яке незаконно користується ними після смерті особи, якій земля була надана на підставі державних актів про право користування земельною ділянкою та на праві довічного успадковуваного володіння землею, прокурор звернувся до суду в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області з позовом про витребування земельних ділянок з чужого незаконного володіння.
Рішенням Господарського суду Запорізької області від 29.01.2019, залишеним без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 03.06.2019, позов задоволено повністю.
За висновками судів, прокурором доведено порушення майнових інтересів держави на володіння та розпорядження земельними ділянками неправомірним, без належних документів та без дозволу власника держави, користуванням ними фермерським господарством; право користування земельними ділянками, що виникло в померлої особи на підставі державних актів про право користування земельною ділянкою та про право довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою, припинилось разом з припиненням правоздатності та дієздатності померлої особи; право користування не входить до складу спадщини та статутного капіталу фермерського господарства, а тому відповідач не мав права використовувати спірні земельні ділянки.
Не погоджуючись з такими висновками, відповідач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить судові рішення скасувати та прийняти нове - про відмову в позові через його безпідставність та необґрунтованість, пропуск позовної давності, а також у зв`язку з тим, що прокурор не мав права звертатись з позовом у даній справі.
Переглянувши оскаржені судові рішення в межах доводів касаційної скарги, колегія суддів касаційної інстанції дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги з огляду на таке.
Згідно з частиною 1 статті 51 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) (у редакції, чинній на момент створення ФГ) громадяни, які виявили бажання вести селянське (фермерське) господарство (включаючи й тих, хто переїздить з іншої місцевості), для одержання земельної ділянки у власність або користування подають до сільської, селищної, міської, районної Ради народних депутатів за місцем розташування земельної ділянки заяву, яку підписує голова створюваного селянського (фермерського) господарства.
Відповідно до положень статті 7 ЗК України (у відповідній редакції) користування землею може бути постійним або тимчасовим. У постійне користування земля надається Радами народних депутатів із земель, що перебувають у державній власності, громадянам України для ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства.
Згідно із частиною 1 статті 23 ЗК України (у відповідній редакції) право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.
Відповідно до частин 1, 2 статті 9 Закону України від 20.12.1991 № 2009-XII "Про селянське (фермерське) господарство" (чинного на момент створення ФГ) після одержання Державного акта на право приватної власності на землю, Державного акта на право постійного користування землею або укладення договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, селянське (фермерське) господарство підлягає у 30-денний термін державній реєстрації у Раді народних депутатів, що передала у власність чи надала у користування земельну ділянку, тобто за місцем розташування земельної ділянки. Після відведення земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання Державного акта на право приватної власності на землю, Державного акта на право постійного користування або укладення договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, та державної реєстрації селянське (фермерське) господарство набуває статусу юридичної особи.
Отже законодавством, чинним на момент створення ФГ, було передбачено одержання земельної ділянки як обов`язкової умови для набуття правосуб`єктності СФГ як юридичної особи. Водночас одержання громадянином державного акта, яким посвідчувалося право на земельну ділянку для ведення СФГ, зобов`язувало таку фізичну особу в подальшому подати необхідні документи до відповідної місцевої ради для державної реєстрації СФГ. Тобто закон не передбачав права громадянина використовувати земельну ділянку, надану йому в користування для ведення СФГ, без створення такого СФГ.
19.06.2003 прийнято новий Закон України № 937-IV "Про фермерське господарство" (далі - Закон № 937-IV), яким Закон України "Про селянське (фермерське) господарство" № 2009-XII визнано таким, що втратив чинність.
У статті 1 Закону № 937-IV вказано, що фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, здійснювати її переробку та реалізацію з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм у власність та/або користування, у тому числі в оренду, для ведення фермерського господарства, товарного сільськогосподарського виробництва, особистого селянського господарства, відповідно до закону.
Згідно із частиною 1 статті 5, частиною 1 статті 7 Закону № 937-IV право на створення фермерського господарства має кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку та виявив бажання створити фермерське господарство. Надання земельних ділянок державної та комунальної власності у власність або користування для ведення фермерського господарства здійснюється в порядку, передбаченому ЗК України.
Фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, за умови набуття громадянином України або кількома громадянами України, які виявили бажання створити фермерське господарство, права власності або користування земельною ділянкою (стаття 8 Закону № 937-IV).
Отже, чинне законодавство також пов`язує можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо з наданням (передачею) такій фізичній особі земельних ділянок для ведення фермерського господарства, що є обов`язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства.
Фермерське господарство (у будь-якій його формі) ініціюється для подальшої діяльності з виробництва товарної сільськогосподарської продукції, її переробки та реалізації на внутрішньому і зовнішньому ринках, з метою отримання прибутку, що відповідає наведеному у статті 42 Господарського кодексу України (далі - ГК України) визначенню підприємництва як самостійної, ініціативної, систематичної, на власний ризик господарської діяльності, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
Формування програми діяльності, залучення матеріально-технічних, фінансових та інші види ресурсів, використання яких не обмежено законом, є складовими елементами здійснення підприємницької діяльності в розумінні статті 44 ГК України. При цьому можливість реалізації громадянином права на здійснення підприємницької діяльності у вигляді фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) громадянину земельних ділянок відповідного цільового призначення.
Ураховуючи законодавчі обмеження у використанні земельної ділянки іншим чином, ніж це передбачено її цільовим призначенням, а також правові наслідки використання чи невикористання земельної ділянки не за її цільовим призначенням, надана громадянину у встановленому порядку для ведення фермерського господарства земельна ділянка в силу свого правового режиму є такою, що використовується виключно для здійснення підприємницької діяльності, а не для задоволення особистих потреб. Суб`єктом такого використання може бути особа - суб`єкт господарювання за статтею 55 ГК України.
Аналогічні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.04.2020 у справі № 320/5724/17.
З аналізу приписів статей 1, 5, 7, 8 Закону № 937-IV можна зробити висновок, що після отримання земельної ділянки фермерське господарство має бути зареєстроване у встановленому законом порядку і з дати реєстрації набуває статусу юридичної особи. З цього часу обов`язки землекористувача здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому надавалася відповідна земельна ділянка для ведення фермерського господарства.
Верховний Суд України, застосовуючи приписи статей 9, 11, 14, 16, 17, 18 Закону України "Про селянське (фермерське) господарство" № 2009-XII, який був чинним до 29.07.2003, та статей 1, 5, 7, 8, 12 Закону № 937-IV, який набрав чинності 29.07.2003, вважав, що після укладення договору тимчасового користування землею, у тому числі на умовах оренди, фермерське господарство з дати державної реєстрації набуває статусу юридичної особи, та з цього часу обов`язки землекористувача земельної ділянки здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому вона надавалась (ухвали Верховного Суду України від 24.10.2007 у справі № 6-20859св07, від 10.10.2007 у справі № 6-14879св07, від 30.01.2008 у справі № 6-20275св07).
Така практика застосування норм права щодо фактичної заміни у правовідносинах користування земельними ділянками орендаря й переходу обов`язків землекористувача земельних ділянок до фермерського господарства з дня його державної реєстрації є сталою та підтримується Великою Палатою Верховного Суду (аналогічні висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 13.03.2018 у справі № 348/992/16-ц, від 20.06.2018 у справі № 317/2520/15-ц, від 22.08.2018 у справі № 606/2032/16-ц, від 31.10.2018 у справі № 677/1865/16-ц, від 21.11.2018 у справі № 272/1652/14-ц, від 12.12.2018 у справі № 704/29/17-ц, від 16.01.2019 у справі № 695/1275/17 та у справі № 483/1863/17, від 27.03.2019 у справі № 574/381/17-ц, від 03.04.2019 у справі № 628/776/18).
Водночас згідно зі статтею 92 ЗК України (у редакції, чинній з 01.01.2002, тобто після державної реєстрації ФГ (підпункт 7.2 цієї постанови)) право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку. Права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають лише підприємства, установи та організації, що належать до державної або комунальної власності.
Пунктом 6 розділу X "Перехідні положення" ЗК України у редакції, яка діяла з 01.01.2002 (момент набрання ним чинності) до 22.09.2005, було встановлено, що громадяни та юридичні особи, які набули земельні ділянки на праві постійного користування до 01.01.2002, але згідно з Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 01.01.2008 переоформити право постійного користування на право власності або право оренди.
Проте Конституційний Суд України рішенням N 5-рп/2005 від 22.09.2005 визнав таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) положення пункту 6 розділу X "Перехідні положення" ЗК України щодо зобов`язання переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або право оренди без відповідного законодавчого, організаційного та фінансового забезпечення.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23.06.2020 у справі № 922/989/18 дійшла висновку, що з моменту державної реєстрації селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) та набуття ним прав юридичної особи таке господарство на основі норм права набуває як правомочності володіння і користування, так і юридичні обов`язки щодо використання земельної ділянки. Також у цій постанові вказано, що Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що у відносинах, а також спорах з іншими суб`єктами, голова фермерського господарства, якому була передана у власність, постійне користування чи оренду земельна ділянка, виступає не як самостійна фізична особа, власник, користувач чи орендар земельної ділянки, а як представник (голова, керівник) фермерського господарства. У таких правовідносинах їх суб`єктом є не фізична особа - голова чи керівник фермерського господарства, а фермерське господарство як юридична особа (постанова Великої Палати Верховного Суду від 20.03.2019 у справі № 615/2197/15-ц).
Право користування земельною ділянкою може бути припинено лише з певних підстав, закріплених у законодавстві.