ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
08 жовтня 2020 року
м. Київ
Справа № 922/2439/18
ВСТАНОВИВ:
Заступник керівника Дергачівської місцевої прокуратури Харківської області звернуся в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Харківській області та Павлівської сільської ради Богодухівського району Харківської області до господарського суду з позовною заявою, в якій просив визнати відсутнім у СФГ "Процер" права постійного користування земельною ділянкою, повернувши її у власність держави.
Прокурор зазначає, що з грудня 2017 року після смерті особи, якій земельна ділянка була надана, зокрема, на праві постійного користування, по теперішній час СФГ "Процер" продовжує використовувати земельну ділянку на праві постійного користування без належних підстав.
Розглядаючи вказаний позов прокурора, суди попередніх інстанцій встановили, що у 1993 році ОСОБА_1 вирішив створити селянське (фермерське) господарство та подав до Павлівської сільської ради народних депутатів заяву про виділення земельної ділянки для ведення селянського (фермерського) господарства.
Рішенням Павлівської сільської ради народних депутатів від 15.06.1993 ОСОБА_1 надано в постійне користування громадянину земельну ділянку площею 43,4 га для ведення селянського (фермерського) господарства за рахунок земель запасу, на підставі якого в подальшому видано Державний акт на право постійного користування землею серії ХР-04-00-000309 від 6.05.1994.
25.05.1994 Розпорядженням Богодухівської районної ради народних депутатів Харківської області № 20 вирішено зареєструвати селянське (фермерське) господарство "Процер".
В подальшому, 18.12.1996 Розпорядженням № 750 Богодухівської РДА Харківської області передано у власність земельну ділянку площею 5,4 га ріллі відповідно до розрахунку середньої земельної частки та зобов`язано ОСОБА_1 замовити державний акт на право приватної власності на землю.
На підставі договору № 124 від 28.05.1997 Харківським філіалом Української академії аграрних наук Інституту землеустрою розроблено Технічний звіт по підготовці до видачі Державного акта на право приватної власності на землю відповідно до розрахунку середньої земельної частки і розрахунку грошової оцінки земель ФГ "Процер".
Відповідно до вказаного технічного звіту, площа ділянки, що передається у приватну власність при перерахунку кадастрових гектарів в фізичні склала 10,17. Збільшення площі, що передається в приватну власність на 4,77 га, відбулось за рахунок уточнення середньої частки.
01.10.1998 Розпорядженням № 440 Богодухівської РДА Харківської області затверджено Технічний звіт, розроблений згідно з Розпорядженням Богодухівської РДА від 18.12.1996 та видано ОСОБА_2 . Державний акт на право приватної власності на землю площею 10,17 ХР-04-00-000605 та Державний акт на право постійного користування землею площею 32,73 га. Державний акт на право постійного користування землею ХР-04-00-000309, виданий ОСОБА_2 16.05.1994, наказано вважати недійсним.
Тобто з 01.10.1998 частина земельної ділянки площею 10,17 га перейшла у приватну власність ОСОБА_1, а інша частина площею 32,73 га залишилась в постійному користуванні на підставі Державного акту, оформленого на ім`я голови С(Ф)Г.
14.12.2017 ОСОБА_1 - голова селянського (фермерського) господарства помер. 28.03.2018 рішенням № 37 зборів членів селянського (фермерського) господарства "Процер" зі списку членів господарства виключено у зв`язку зі смертю.
Звертаючись до суду з цим позовом, Прокурор зазначає, що дія державного акту про право постійного користування землею серії ХР-04-00-000916 від 01.10.1998 фактично припинилась 14.12.2017 зі смертю засновника СФГ "Процер" - ОСОБА_1, а право постійного користування земельною ділянкою, яке було у нього до спадкоємця не перейшло. Порушення інтересів держави полягає в тому, що СФГ "Процер" безпідставно використовує на праві постійного користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення, сплачуючи до бюджету лише земельний податок, а не орендну плату.
Рішенням господарського суду Харківської області від 04.12.2018 (суддя Жигалкін І.П.) у задоволенні позову відмовлено з тієї підстави, що прокурором обрано неналежний спосіб захисту права - визнання відсутнім права постійного користування земельною ділянкою, повернувши її у власність держави.
Суд апеляційної інстанції дійшов протилежного висновку, визнав обраний прокурором спосіб захисту належним, крім того повністю обґрунтованим, у зв`язку з чим постановою від 03.06.2019 рішення місцевого суду скасував, ухвалив нове - про задоволення позову.
Не погоджуючись з постановою, відповідач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить її скасувати, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.
В обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на помилковість висновків суду апеляційної інстанції як щодо обґрунтованості вимог прокурора, так і щодо наявності у нього законних підстав для подачі даного позову.
Переглянувши в касаційному порядку оскаржену постанову апеляційного, а також рішення місцевого господарських судів, колегія судів Верховного Суду дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення вимог скаржника з огляду на таке.
Згідно з частиною 1 статті 51 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) (у редакції, чинній на момент створення ФГ) громадяни, які виявили бажання вести селянське (фермерське) господарство (включаючи й тих, хто переїздить з іншої місцевості), для одержання земельної ділянки у власність або користування подають до сільської, селищної, міської, районної Ради народних депутатів за місцем розташування земельної ділянки заяву, яку підписує голова створюваного селянського (фермерського) господарства.
Відповідно до положень статті 7 ЗК України (у відповідній редакції) користування землею може бути постійним або тимчасовим. У постійне користування земля надається Радами народних депутатів із земель, що перебувають у державній власності, громадянам України для ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства.
Згідно із частиною 1 статті 23 ЗК України (у відповідній редакції) право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.
З наведеного нормативного регулювання вбачається, що земельна ділянка надавалась ОСОБА_2 на праві постійного землекористування для створення та ведення СФГ.
Відповідно до частин 1, 2 статті 9 Закону України від 20.12.1991 № 2009-XII "Про селянське (фермерське) господарство" (чинного на момент створення ФГ) після одержання Державного акта на право приватної власності на землю, Державного акта на право постійного користування землею або укладення договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, селянське (фермерське) господарство підлягає у 30-денний термін державній реєстрації у Раді народних депутатів, що передала у власність чи надала у користування земельну ділянку, тобто за місцем розташування земельної ділянки. Після відведення земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання Державного акта на право приватної власності на землю, Державного акта на право постійного користування або укладення договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, та державної реєстрації селянське (фермерське) господарство набуває статусу юридичної особи.
Отже законодавством, чинним на момент створення ФГ, було передбачено одержання земельної ділянки як обов`язкової умови для набуття правосуб`єктності СФГ як юридичної особи. Водночас одержання громадянином державного акта, яким посвідчувалося право на земельну ділянку для ведення СФГ, зобов`язувало таку фізичну особу в подальшому подати необхідні документи до відповідної місцевої ради для державної реєстрації СФГ. Тобто закон не передбачав права громадянина використовувати земельну ділянку, надану йому в користування для ведення СФГ, без створення такого СФГ.
19.06.2003 прийнято новий Закон України № 937-IV "Про фермерське господарство" (далі - Закон № 937-IV), яким Закон України "Про селянське (фермерське) господарство" № 2009-XII визнано таким, що втратив чинність.
У статті 1 Закону № 937-IV вказано, що фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, здійснювати її переробку та реалізацію з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм у власність та/або користування, у тому числі в оренду, для ведення фермерського господарства, товарного сільськогосподарського виробництва, особистого селянського господарства, відповідно до закону.
Згідно із частиною 1 статті 5, частиною 1 статті 7 Закону № 937-IV право на створення фермерського господарства має кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку та виявив бажання створити фермерське господарство. Надання земельних ділянок державної та комунальної власності у власність або користування для ведення фермерського господарства здійснюється в порядку, передбаченому ЗК України.
Фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, за умови набуття громадянином України або кількома громадянами України, які виявили бажання створити фермерське господарство, права власності або користування земельною ділянкою (стаття 8 Закону № 937-IV).
Отже, чинне законодавство також пов`язує можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо з наданням (передачею) такій фізичній особі земельних ділянок для ведення фермерського господарства, що є обов`язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства.
Фермерське господарство (у будь-якій його формі) ініціюється для подальшої діяльності з виробництва товарної сільськогосподарської продукції, її переробки та реалізації на внутрішньому і зовнішньому ринках, з метою отримання прибутку, що відповідає наведеному у статті 42 Господарського кодексу України (далі - ГК України) визначенню підприємництва як самостійної, ініціативної, систематичної, на власний ризик господарської діяльності, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
Формування програми діяльності, залучення матеріально-технічних, фінансових та інші види ресурсів, використання яких не обмежено законом, є складовими елементами здійснення підприємницької діяльності в розумінні статті 44 ГК України. При цьому можливість реалізації громадянином права на здійснення підприємницької діяльності у вигляді фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) громадянину земельних ділянок відповідного цільового призначення.
Ураховуючи законодавчі обмеження у використанні земельної ділянки іншим чином, ніж це передбачено її цільовим призначенням, а також правові наслідки використання чи невикористання земельної ділянки не за її цільовим призначенням, надана громадянину у встановленому порядку для ведення фермерського господарства земельна ділянка в силу свого правового режиму є такою, що використовується виключно для здійснення підприємницької діяльності, а не для задоволення особистих потреб. Суб`єктом такого використання може бути особа - суб`єкт господарювання за статтею 55 ГК України.
Аналогічні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.04.2020 у справі № 320/5724/17.
З аналізу приписів статей 1, 5, 7, 8 Закону № 937-IV можна зробити висновок, що після отримання земельної ділянки фермерське господарство має бути зареєстроване у встановленому законом порядку і з дати реєстрації набуває статусу юридичної особи. З цього часу обов`язки землекористувача здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому надавалася відповідна земельна ділянка для ведення фермерського господарства.
Верховний Суд України, застосовуючи приписи статей 9, 11, 14, 16, 17, 18 Закону України "Про селянське (фермерське) господарство" № 2009-XII, який був чинним до 29.07.2003, та статей 1, 5, 7, 8, 12 Закону № 937-IV, який набрав чинності 29.07.2003, вважав, що після укладення договору тимчасового користування землею, у тому числі на умовах оренди, фермерське господарство з дати державної реєстрації набуває статусу юридичної особи, та з цього часу обов`язки землекористувача земельної ділянки здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому вона надавалась (ухвали Верховного Суду України від 24.10.2007 у справі № 6-20859св07, від 10.10.2007 у справі № 6-14879св07, від 30.01.2008 у справі № 6-20275св07).
Така практика застосування норм права щодо фактичної заміни у правовідносинах користування земельними ділянками орендаря й переходу обов`язків землекористувача земельних ділянок до фермерського господарства з дня його державної реєстрації є сталою та підтримується Великою Палатою Верховного Суду (аналогічні висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 13.03.2018 у справі № 348/992/16-ц, від 20.06.2018 у справі № 317/2520/15-ц, від 22.08.2018 у справі № 606/2032/16-ц, від 31.10.2018 у справі № 677/1865/16-ц, від 21.11.2018 у справі № 272/1652/14-ц, від 12.12.2018 у справі № 704/29/17-ц, від 16.01.2019 у справі № 695/1275/17 та у справі № 483/1863/17, від 27.03.2019 у справі № 574/381/17-ц, від 03.04.2019 у справі № 628/776/18).
Водночас згідно зі статтею 92 ЗК України (у редакції, чинній з 01.01.2002, тобто після державної реєстрації ФГ (підпункт 7.2 цієї постанови)) право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку. Права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають лише підприємства, установи та організації, що належать до державної або комунальної власності.
Пунктом 6 розділу X "Перехідні положення" ЗК України у редакції, яка діяла з 01.01.2002 (момент набрання ним чинності) до 22.09.2005, було встановлено, що громадяни та юридичні особи, які набули земельні ділянки на праві постійного користування до 01.01.2002, але згідно з Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 01.01.2008 переоформити право постійного користування на право власності або право оренди.
Проте Конституційний Суд України рішенням N 5-рп/2005 від 22.09.2005 визнав таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) положення пункту 6 розділу X "Перехідні положення" ЗК України щодо зобов`язання переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або право оренди без відповідного законодавчого, організаційного та фінансового забезпечення.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23.06.2020 у справі № 922/989/18 дійшла висновку, що з моменту державної реєстрації селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) та набуття ним прав юридичної особи таке господарство на основі норм права набуває як правомочності володіння і користування, так і юридичні обов`язки щодо використання земельної ділянки. Також у цій постанові вказано, що Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що у відносинах, а також спорах з іншими суб`єктами, голова фермерського господарства, якому була передана у власність, постійне користування чи оренду земельна ділянка, виступає не як самостійна фізична особа, власник, користувач чи орендар земельної ділянки, а як представник (голова, керівник) фермерського господарства. У таких правовідносинах їх суб`єктом є не фізична особа - голова чи керівник фермерського господарства, а фермерське господарство як юридична особа (постанова Великої Палати Верховного Суду від 20.03.2019 у справі № 615/2197/15-ц).