Постанова
Іменем України
07 жовтня 2020 року
м. Київ
справа № 236/1286/19
провадження № 61-2567св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Кузнєцова В. О. (суддя-доповідач),
суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Стрільчука В. А., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Акціонерне товариство "Українська залізниця",
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства "Українська залізниця" на рішення Краснолиманського міського суду Донецької області від 04 жовтня 2019 року у складі судді Саржевської І. В. та постанову Донецького апеляційного суду від 28 січня 2020 року у складі колегії суддів: Папоян В. В., Біляєвої О. М., Будулуци М. С.,
В С Т А Н О В И В :
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Акціонерного товариства (далі - АТ) "Українська залізниця" про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
В обґрунтування позову зазначав, що перебував у трудових відносинах з відповідачем. Наказом директора філії "Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд" АТ "Українська залізниця" від 14 січня 2019 року № 05/ОС його було призначено на посаду начальника функціонального структурного підрозділу "Лиманська дирекція" філії "Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд" АТ "Українська залізниця" з 15 січня 2019 року в порядку переведення з виробничого підрозділу "Лиманське територіальне управління" АТ "Українська залізниця".
Наказом директора філії "Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд" АТ "Українська залізниця" від 12 березня 2019 року № 31/ОС його було звільнено з займаної посади за угодою сторін на підставі пункту 1 частини першої статті 36 КЗпП України.
Позивач вважає своє звільнення незаконним, оскільки між сторонами трудового договору фактично не існувало домовленості про припинення трудових відносин за угодою сторін з 12 березня 2019 року. Заяву про звільнення за угодою сторін він склав у день свого призначення на посаду на вимогу керівництва філії "Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд". Заява не містить дати її складання, у ній не була узгоджена дата звільнення, а тому волевиявлення сторін трудового договору щодо припинення правовідносин не можна вважати вільним та узгодженим. Крім того, його було звільнено у період перебування на лікарняному з 12 березня 2019 року по 22 березня2019 року, а також його звільнення не було погоджено із керівником Департаменту будівель та споруд АТ "Українська залізниця", як того вимагає Положення про Функціональний структурний підрозділ "Лиманська дирекція" філії "Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд".
Ураховуючи викладене, позивач просив визнати незаконним та скасувати наказ Філії "Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд" АТ "Українська залізниця" від 12 березня 2019 року № 31/ОС, поновити його на роботі та стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Краснолиманського міського суду Донецької області від 04 жовтня 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано незаконним та скасовано наказ директора філії "Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд" АТ "Українська залізниця" від 12 березня 2019 року № 31/ОС про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника функціонального структурного підрозділу "Лиманська дирекція" філії "Центру будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд" АТ "Українська залізниця". Поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника функціонального структурного підрозділу "Лиманська дирекція" філії "Центру будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд" АТ "Українська залізниця". Стягнуто з АТ "Українська залізниця" на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 13 березня 2019 року по 04 жовтня 2019 року у сумі 196 744,77 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відповідачем не доведена домовленість з позивачем про припинення трудового договору за угодою сторін з 12 березня 2019 року, оскільки відповідна заява ОСОБА_1 не містить дати її складання та його підпису, а тому у відповідача були відсутні підстави для розірвання трудового договору з позивачем за угодою сторін за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України. Крім того, при звільненні позивача не було дотримано норм трудового законодавства та порушено приписи локальних нормативних актів АТ "Українська залізниця", оскільки позивача було звільнено в період його тимчасової непрацездатності та без погодження з директором Департаменту будівель та споруд, як того вимагає пункт 6.1 Положення про функціональний структурний підрозділ "Лиманська дирекція" філії "Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд" АТ "Українська залізниця".
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Донецького апеляційного суду від 28 січня 2020 року апеляційну скаргу АТ "Українська залізниця" залишено без задоволення, рішення Краснолиманського міського суду Донецької області від 04 жовтня 2019 року залишено без змін.
Залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, який всебічно та повно з`ясував дійсні обставини справи, перевірив доводи та заперечення сторін, дослідив надані сторонами докази, унаслідок чого ухвалив законне і обґрунтоване рішення про задоволення позову, оскільки звільнення позивача проведено із порушенням вимог чинного трудового законодавства.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів
05 лютого 2020 року АТ "Українська залізниця" подало до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить ухвалені у справі судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в позові.
Касаційна скарга мотивована тим, що висновки судів є помилковими, оскільки звільнення позивача проведено в порядку передбаченому чинним законодавством та порушення його трудових прав не відбувалось. Заяву про звільнення за угодою сторін написано власноручно позивачем. Доказів на підтвердження того, що вказана заява написана позивачем під тиском керівництва матеріали справи не містять. Судами не надано належної правової оцінки доводам позивача, яка наведена в позовній заяві, щодо висновку викладеному в постанові Верховного Суду України від 26 жовтня 2016 року у справі № 6-1269цс16 про те, що у випадку встановлення судом недоведеності факту взаємного погодження сторонами про припинення трудового договору "за угодою сторін" конкретною датою, необхідно вважати, що звільнення працівника відбулось "за ініціативою працівника". Суди попередніх інстанцій безпідставно застосували до спірних правовідносин положення частини третьої статті 40 КЗпП України щодо заборони на звільнення працівника в період тимчасової непрацездатності, оскільки на спірні правовідносини вона не розповсюджується, так як у даному випадку звільнення позивача відбулося за угодою сторін, а не з ініціативи власника. Крім того в день звільнення позивач перебував на роботі, про що свідчіть у тому числі й його особистий підпис про ознайомлення з наказом про звільнення. Дату звільнення було узгоджено в усному порядку, що не заборонено законом, та відсутність в заяві бажаної дати звільнення не свідчить про відсутність її погодження сторонами. Позивач не звертався щодо анулювання заяви про припинення трудового договору. Крім того, суди не врахували, що Умови положення про дирекцію щодо необхідності отримання погодження департаменту для звільнення керівників дирекцій не відповідає вимогам внутрішніх нормативних актів товариства, що мають вищу юридичну силу, а тому не можуть застосовуватись до спірних правовідносин.
Ухвалою Верховного Суду від 07 лютого 2020 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.
Станом на час розгляду справи Верховним Судом відзив на касаційну скаргу не надходив.
Ухвалою Верховного Суду від 28 вересня 2020 року справу № 236/1286/19 за позовом ОСОБА_1 до АТ "Українська залізниця" про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу призначено до судового розгляду.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".
Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
За таких обставин розгляд касаційної скарги АТ "Українська залізниця" здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.