ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19 серпня 2020 року
м. Київ
справа № 296/11354/18
провадження № 61-12282св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - судді Кузнєцова В. О.,
суддів: Жданової В. С., Карпенко С. О. (судді-доповідача), Стрільчука В. А., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Корольовського районного суду
м. Житомира від 28 березня 2019 року, постановлену у складі судді
Рожкової О. С., та постанову Житомирського апеляційного суду від 22 травня 2019 року, прийняту колегією у складі суддів: Шевчук А. М., Талько О. Б., Коломієць О. С.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2018 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Свої вимоги обґрунтовував тим, що 31 березня 2008 року Акціонерним комерційним інноваційним банком "УкрСиббанк" (далі - АКІБ "УкрСиббанк") та ОСОБА_2 укладений договір про надання споживчого кредиту № 11325593000, відповідно до умов якого ОСОБА_2 отримала кредит у розмірі 180 000 доларів США зі сплатою 12,40% річних та кінцевим терміном повернення 31 березня 2038 року.
У забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором того ж дня і між тими ж сторонами укладений договір іпотеки, за умовами якого
ОСОБА_2 передала в іпотеку банку квартиру АДРЕСА_1 та земельну ділянку за цією ж адресою.
Зазначав, що банк та відповідач укладали додаткові угоди як до договору про надання споживчого кредиту, так і до договору іпотеки.
8 грудня 2011 року АКІБ "УкрСиббанк" відступило право вимоги за договором про надання споживчого кредиту та договором іпотеки Акціонерному товариству "Дельта Банк" (далі - АТ "Дельта Банк).
У подальшому позивач та АТ "Дельта Банк" 27 червня 2013 року уклали договір про відступлення права вимоги, за яким він набув прав кредитора та іпотекодержателя за кредитним та іпотечним договорами від 31 березня
2008 року.
Позивач вказував на те, що у порушення умов кредитного договору ОСОБА_2 зобов`язання не виконує, у зв`язку утворилась заборгованість у розмірі 2 204 456,35 грн.
З урахуванням викладеного, ОСОБА_1 просив у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором звернути стягнення на предмет іпотеки, а саме на нежитлову будівлю загальною площею 217,2 кв.м, що розташована на АДРЕСА_2, та земельну ділянку площею 0,0143 га (кадастровий номер 1810136600:04:010:0016) за тією ж адресою шляхом визнання за ним права власності на вказане майно.
Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття
Ухвалою Корольовського районного суду м. Житомира від 28 березня 2019 року провадження у справі закрито з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України, оскільки справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Закриваючи провадження у справі, суд першої інстанції встановив, що на час подання позову ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстровані як фізичні особи-підприємці і спірне нежитлове приміщення на АДРЕСА_2 використовується відповідачем у господарській діяльності, тому дійшов висновку, що вказані позовні вимоги підлягають розгляду в порядку господарського судочинства.
Постановою Житомирського апеляційного суду від 22 травня 2019 року ухвалу Корольовського районного суду м. Житомира від 28 березня 2019 року залишено без змін.
Відхиляючи апеляційну скаргу ОСОБА_1, суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, оскільки вважав, що до таких висновків суд першої інстанції дійшов на підставі всебічно і повно з`ясованих обставин справи, а також вказав, що спір виник між суб`єктами підприємницької діяльності - фізичними особами-підприємцями, тому він підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У липні 2019 року ОСОБА_1 подав до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просив ухвалу Корольовського районного суду м. Житомира від 28 березня 2019 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 22 травня 2019 року скасувати, справу направити для продовження її розгляду до суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що судові рішення судів першої і апеляційної інстанцій ухвалені з порушенням норм процесуального права.
Заявник вказував на те, що, закриваючи провадження, суди попередніх інстанцій помилково послались на статтю 20 ГПК України і, відповідно, дійшли помилкового висновку, що заявлені вимоги підлягають розгляду в порядку господарського судочинства.
Судами залишено поза увагою, що договір про надання споживчого кредиту укладений ОСОБА_2 як фізичною особою і пункт 1.4 цього договору цільовим призначенням кредиту визначає особисті потреби позичальника. Тому справа підсудна суду загальною юрисдикції і підстав для закриття провадження у справі не було.
Залишено поза увагою судів і зміст договору про відступлення прав вимоги, який він уклав як фізична особа, і, відтак, набув усіх прав кредитора та іпотекодержателя як фізична особа.
Посилаючись на зазначене, ОСОБА_1 просив касаційну скаргу задовольнити.
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Провадження у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 10 липня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі і ухвалою цього ж суду від 24 березня 2020 року справу призначено до судового розгляду.
Встановлені судами першої і апеляційної інстанцій обставини справи
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 31 березня 2008 року АКІБ "УкрСиббанк" та ОСОБА_2 укладений договір про надання споживчого кредиту № 11325593000, відповідно до умов якого ОСОБА_2 отримала кредит у розмірі 180 000 доларів США зі сплатою 12,40% річних та кінцевим терміном повернення 31 березня 2038 року.
У забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором того ж дня АКІБ "УкрСиббанк" і ОСОБА_2 уклали договір іпотеки, за умовами якого ОСОБА_2 передала в іпотеку банку квартиру АДРЕСА_1 та земельну ділянку за цією ж адресою.
8 грудня 2011 року АКІБ "УкрСиббанк" відступило право вимоги за кредитним договором та договором іпотеки АТ "Дельта Банк".
27 червня 2013 року АТ "Дельта Банк" та ОСОБА_2 уклали додатковий договір № 2 до договору про надання споживчого кредиту і додатковий договір про внесення змін та доповнень до договору іпотеки від 31 березня 2008 року, за умовами яких ОСОБА_2 отримує кредит в сумі
1 515 884,63 грн і передає в іпотеку банку нежитлову будівлю загальною площею 217,2 кв.м, розташовану на АДРЕСА_2, квартира АДРЕСА_3 .
З інвентарної справи суди встановили, що нежитловою будівлею за вказаною адресою є приміщення магазину непродовольчих товарів, яке використовує боржник для здійснення підприємницької діяльності.
1 лютого 2018 року ОСОБА_1 та АТ "Дельта Банк" уклали договір про відступлення прав вимоги, за яким ОСОБА_1 набув права кредитора та іпотекодержателя за кредитним договором і договором іпотеки від 31 березня 2008 року.
З витягів з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань суди попередніх інстанцій також встановили, що ОСОБА_1 з 15 жовтня 2008 року зареєстрований як фізична особа-підприємець, а ОСОБА_2 - з 27 липня 2006 року.
Позиція Верховного Суду, мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
8 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460 IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".
Пунктом 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 5 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України у редакції Кодексу, чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.