Постанова
Іменем України
05 жовтня 2020 року
м. Київ
справа № 187/998/16-ц
провадження № 61-603св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Журавель В. І. (суддя-доповідач), Антоненко Н. О., Русинчука М. М.,
учасники справи:
за позовом ОСОБА_1 :
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3,
за зустрічним позовом ОСОБА_2 :
позивач - ОСОБА_2,
відповідач - ОСОБА_1,
третя особа - ОСОБА_3,
за зустрічним позовом ОСОБА_3 :
позивач - ОСОБА_3,
відповідач - ОСОБА_1,
третя особа - ОСОБА_2,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційні скарги ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на рішення Петриківського районного суду Дніпропетровської області від 03 серпня 2018 року у складі судді Караула О. А. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 12 березня 2020 року у складі колегії суддів: Єлізаренко І. А., Красвітної Т. П., Свистунової О. В.,
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог ОСОБА_1 .
У жовтні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики.
12 червня 2018 року ОСОБА_1 уточнив позовні вимоги, відповідачами вказав ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .
Вимоги обґрунтовував тим, що 03 вересня 2015 року він передав у борг ОСОБА_2 грошові кошти в розмірі 382 464 доларів США строком до 15 жовтня 2016 року.
Факт передачі коштів у зазначеному розмірі підтверджується власноручно написаною ОСОБА_2 розпискою. При цьому дружина боржника надала згоду на отримання позики, про що свідчить її підпис на розписці.
Проте позичальник коштів не повернув, у зв`язку з чим просив стягнути солідарно з відповідачів заборгованість у розмірі 652 751,65 доларів США, що станом на 12 червня 2018 року еквівалентно 17 031 139 грн 10 коп., із яких: основна сума боргу - 382 464 доларів США, що станом на 12 червня 2018 року еквівалентно 9 978 982 грн 96 коп.; відсотки за користування позикою - 175 196,94 доларів США, що станом на 12 червня 2018 року еквівалентно 4 571 115 грн 92 коп.; три відсотки річних - 18 980,37 доларів США, що станом на 12 червня 2018 року еквівалентно 495 222 грн 52 коп.; інфляційні втрати - 76 110,34 доларів США, що станом на 12 червня 2018 року еквівалентно 1 985 817 грн 71 коп.
Короткий зміст зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .
У червні 2017 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про визнання договору позики недійсним.
У липні 2018 року ОСОБА_2 уточнив зустрічні позовні вимоги до ОСОБА_1, третя особа - ОСОБА_3, про визнання зобов`язання припиненим.
Позов мотивований тим, що він фактично отримав від ОСОБА_1 кошти в розмірі 382 000 грн, а не цю суму у доларах США.
Розписка містить виправлення, які виконані не ним.
З 03 вересня 2015 року ОСОБА_1 був власником квартири за адресою: АДРЕСА_1, на підставі договору купівлі-продажу, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 .
Того ж дня, 03 вересня 2015 року, довірена особа ОСОБА_1 - ОСОБА_5, який діяв на підставі нотаріально посвідченої довіреності від 21 серпня 2015 року, склав письмову розписку, у якій надав йому ( ОСОБА_2 ) першочергове право на купівлю квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1, до 15 жовтня 2016 року.
Після цієї дати (тобто з 16 жовтня 2016 року) продаж даної квартири повинен був узгоджуватись із ним, а всі кошти від її продажу повинні бути зараховані на погашення загальної заборгованості.
08 вересня 2015 року ОСОБА_1 склав письмову розписку з аналогічним текстом.
Згодом йому стало відомо, що ця квартира відчужена ОСОБА_1 на користь ОСОБА_6 на підставі договору купівлі-продажу від 24 квітня 2018 року без його відома та врахування його прав та інтересів, обумовлених у вищезазначених розписках.
На час укладання такого договору грошові кошти від продажу йому не повернуті, у зв`язку з чим просив визнати грошові зобов`язання, які виникли на підставі розписки від 03 вересня 2015 року, припиненими.
У липні 2018 року ОСОБА_3 звернулася до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1, третя особа - ОСОБА_2, про визнання зобов`язання припиненим.
Свої вимоги обґрунтовувала тими ж обставинами, які зазначені у зустрічному позові ОСОБА_2 .
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Петриківського районного суду Дніпропетровської області від 03 серпня 2018 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Стягнуто солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики від 03 вересня 2015 у загальному розмірі 576 641,31 доларів США, що станом на 12 червня 2018 року еквівалентно 15 045 321 грн 41 коп., з яких: основна сума боргу у розмірі 382 464,00 доларів США, що станом на 12 червня 2018 року еквівалентно 9 978 982 грн 96 коп.; відсотки за користування позикою у розмірі 175 196,94 доларів США, що станом на 12 червня 2018 року еквівалентно 4 571 115 грн 92 коп.; три проценти річних у розмірі 18 980,37 доларів США, що станом на 12 червня 2018 року еквівалентно 495 222 грн 52 коп.
В задоволенні іншої частини позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
В задоволенні зустрічних вимог ОСОБА_2 та ОСОБА_3 відмовлено.
Стягнуто солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 8 810 грн.
При стягненні суми позики, відсотків за користування коштами та трьох відсотків річних суд виходив із доведеності факту неналежного виконання позичальником зобов`язань за договором позики від 03 вересня 2015 року, наявності непогашеної заборгованості, яка підлягає солідарному стягненню з боржника та його дружини, яка надала письмову згоду на отримання позики. Суд визнав необґрунтованими вимоги про стягнення інфляційних втрат, указавши, що позика надавалася в іноземній валюті.
Суд відмовив у задоволенні зустрічних позовних вимог, зазначивши, що факт продажу у 2018 році ОСОБА_1 належної йому квартири не може бути підставою для визнання припиненими зобов`язань ОСОБА_2 за договором позики зі строком повернення коштів до 15 жовтня 2016 року.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 12 березня 2020 року рішення Петриківського районного суду Дніпропетровської області від 03 серпня 2018 року скасовано в частині солідарного стягнення з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судового збору у розмірі 8 810 грн, ухвалено в цій частині нове рішення.
Стягнуто з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судовий збір по 4 405 грн із кожного.
В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Суд апеляційної інстанції визнав правильними висновки районного суду про наявність підстав для солідарного стягнення з подружжя ОСОБА_7 заборгованості за основною сумою позики, відсотками за користування коштами та трьох відсотків річних за прострочення виконання грошового зобов`язання, а також висновки про необґрунтованість зустрічних позовних вимог.
Разом із тим апеляційний суд вказав на незаконність покладення на відповідачів солідарного обов`язку щодо стягнення судового збору.
Короткий зміст вимог касаційних скарг
У квітні 2020 року до суду касаційної інстанції від ОСОБА_2 та ОСОБА_3 надійшли касаційні скарги, у яких вони, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, у яких вони просять скасувати рішення та постанову судів попередніх інстанцій, ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні первісного позову та задоволення зустрічних позовних вимог.
Доводи скарг зводяться до незгоди з рішеннями судів у частині стягнення з них суми позики, відсотків та трьох відсотків річних, а також у частині відмови у задоволенні вимог за зустрічними позовними вимогами, у зв`язку з чим рішення підлягають касаційному перегляду лише в цій частині.
ОСОБА_3 та ОСОБА_2 посилаються на те, що при частковому задоволенні позову суди помилково врахували висновки експертів від 10 січня 2018 року, від 24 липня 2018 року, від 21 січня 2020 року та від 25 січня 2019 року, які були надані ОСОБА_1, оскільки вони є недопустимими доказами.
ОСОБА_3 зазначає, що не була повідомлена про розгляд справи як у суді першої інстанції, так і в суді апеляційної інстанції, внаслідок чого була позбавлена можливості брати безпосередню участь у судових засіданнях.
ОСОБА_1 не довів, що вони перебували у зареєстрованому шлюбі, а також те, що кошти позичені в інтересах сім`ї.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалами Верховного Суду від 22 квітня 2020 року та від 23 квітня 2020 року відкрито касаційне провадження за касаційними скаргами ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на рішення Петриківського районного суду Дніпропетровської області від 03 серпня 2018 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 12 березня 2020 року на підставі пунктів 1 і 4 частини другої статті 389 ЦПК України, зупинено виконання Петриківського районного суду Дніпропетровської області від 03 серпня 2018 року до закінчення касаційного провадження.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1 і 4 частини першої статті 389 ЦПК України, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
В ухвалах Верховного Суду від 22 квітня 2020 року та від 23 квітня 2020 року вказано, що касаційна скарга містить передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України підстави для відкриття касаційного провадження: що при прийнятті постанови від 12 березня 2020 року апеляційний суд не урахував висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду України: від 19 червня 2013 року у справі № 6-55цс13, 18 вересня 2013 року у справі № 63цс13 і 27 січня 2016 року у справі № 6-771цс15, постановах Верховного Суду: від 03 травня 2018 року у справі № 639/7335/15-ц, 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, 08 липня 2019 року у справі № 524/4946/16-ц.
У постанові Верховного Суду України від 19 червня 2013 року у справі № 6-55цс13 зазначено, що "договір, укладений одним із подружжя, створює обов`язки для другого з подружжя в разі, якщо його укладено в інтересах сім`ї, а одержане за цим договором майно фактично використано на задоволення потреб сім`ї. Договір, укладений одним із подружжя, за яким майно використане не на задоволення потреб сім`ї, а на інші потреби, не створює обов`язків для іншого з подружжя.".
У постанові Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13 міститься висновок про те, що "письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику. Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов`язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей. Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.".
У постанові Верховного Суду України від 27 січня 2016 року у справі № 6-771цс15 вказано, що "відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. За змістом статті 1 Закону України від 3 липня 1991 року № 1282-ХІІ "Про індексацію грошових доходів населення" індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання. Офіційний індекс інфляції, що розраховується Державним комітетом статистики України, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто купівельної спроможності гривні, а не іноземної валюти. Отже, індексації внаслідок знецінення підлягає лише грошова одиниця України - гривня, а іноземна валюта, яка була предметом договору, індексації не підлягає. Норми частини другої статті 625 ЦК України щодо сплати боргу з урахування встановленого індексу інфляції поширюються лише на випадки прострочення грошового зобов`язання, визначеного у гривнях. Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. За змістом статті 1 Закону України від 3 липня 1991 року № 1282-ХІІ "Про індексацію грошових доходів населення" індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання. Офіційний індекс інфляції, що розраховується Державним комітетом статистики України, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто купівельної спроможності гривні, а не іноземної валюти. Отже, індексації внаслідок знецінення підлягає лише грошова одиниця України - гривня, а іноземна валюта, яка була предметом договору, індексації не підлягає. Норми частини другої статті 625 ЦК України щодо сплати боргу з урахування встановленого індексу інфляції поширюються лише на випадки прострочення грошового зобов`язання, визначеного у гривнях.".
У постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 03 травня 2018 року у справі № 639/7335/15-ц зазначено, що "тлумачення частини четвертої статті 65 СК України свідчить, що той з подружжя, хто не брав безпосередньо участі в укладенні договору, стає зобов`язаною стороною (боржником), за наявності двох умов: 1) договір укладено другим із подружжя в інтересах сім`ї; 2) майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї. Тільки поєднання вказаних умов дозволяє кваліфікувати другого з подружжя як зобов`язану особу (боржника). Тобто, на рівні закону закріплено об`єктивний підхід, оскільки він не пов`язує виникнення обов`язку другого з подружжя з фактом надання ним згоди на вчинення правочину. Навіть якщо другий з подружжя не знав про укладення договору він вважатиметься зобов`язаною особою, якщо об`єктивно цей договір було укладено в інтересах сім`ї та одержане майно було використано в інтересах сім`ї. Такий підхід в першу чергу спрямований на забезпечення інтересів кредиторів. Той з подружжя, хто не був учасником договору, не може посилатися на відсутність своєї згоди, якщо договір було укладено в інтересах сім`ї.".
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц вказано, що "У разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов`язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику. Передбачене частиною другою статті 625 ЦК України нарахування 3 % річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у отриманні компенсації від боржника. При обрахунку 3 % річних за основу має братися прострочена сума, визначена у договорі чи судовому рішенні, а не її еквівалент у національній валюті України. 3 % річних розраховуються з урахуванням простроченої суми, визначеної у відповідній валюті, помноженої на кількість днів прострочення, які вираховуються з дня, наступного за днем, передбаченим у договорі для його виконання до дня ухвалення рішення, помноженого на 3, поділеного на 100 та поділеного на 365 (днів у році).".
У постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 08 липня 2019 року у справі № 524/4946/16-ц міститься висновок про те, що "за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми. Отже, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти їх справжню правову природу, незалежно від найменування документа, незважаючи на найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.".