Постанова
Іменем України
07 жовтня 2020 року
м. Київ
справа № 490/8388/17
провадження № 61-2453св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Кузнєцова В. О.,
суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3,
третя особа - Миколаївська міська рада,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на рішення Центрального районного суду міста Миколаєва від 07 вересня 2018 року у складі судді Гуденко О. А. та постанову Миколаївського апеляційного суду від 26 грудня 2018 року у складі колегії суддів: Крамаренко Т. В., Бондаренко Т. З., Темнікової В. І.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
У вересні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, третя особа - ОСОБА_3, про визнання недійсним договору дарування, посилаючись на те, що їй та ОСОБА_3 на праві спільної часткової власності по 1/2 частці належав житловий будинок по АДРЕСА_1, розташований на земельній ділянці площею 500 кв. м. У період 2009-2010 років часткам кожної із співвласників були надані окремі адреси: їй - АДРЕСА_1 ; ОСОБА_3 - АДРЕСА_1 . Рішенням Центрального районного суду міста Миколаєва від 06 вересня 2010 року, ухваленим за її відсутності, визначено порядок користування земельною ділянкою та виділено в користування ОСОБА_3 292 кв. м. На підставі цього рішення 24 листопада 2011 року Миколаївська міська рада прийняла рішення про надання ОСОБА_3 у власність земельної ділянки площею 292 кв. м для обслуговування житлового будинку та господарських споруд, на підставі якого та отримала державний акт на право власності на земельну ділянку. В подальшому рішенням Апеляційного суду Миколаївської області від 20 вересня 2012 року рішення Центрального районного суду міста Миколаєва від 06 вересня 2010 року було скасовано та в задоволенні позову про встановлення порядку користування земельною ділянкою відмовлено. Рішенням Центрального районного суду міста Миколаєва від 05 серпня 2014 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Миколаївської області від 09 жовтня 2014 року, за її позовом було скасовано пункти 8 та 8.1 рішення Миколаївської міської ради від 24 листопада 2011 року про затвердження технічної документації із землеустрою щодо складання державного акта та надання ОСОБА_3 у власність земельної ділянки площею 292 кв. м по АДРЕСА_1 і визнано недійсним вказаний державний акт. У квітні 2017 року під час апеляційного розгляду справи за її позовом про встановлення порядку користування земельною ділянкою вона дізналася, що власником житлового будинку та земельної ділянки площею 0,0292 га по АДРЕСА_1 є ОСОБА_2, яка набула право власності на вказані об`єкти нерухомого майна на підставі договору дарування, укладеного між нею та ОСОБА_3 . Тобто після отримання в серпні 2014 року рішення суду першої інстанції про визнання недійним державного акта на право приватної власності на землю і до набуття цим рішенням законної сили ОСОБА_3 незаконно подарувала ОСОБА_2 земельну ділянку, власником якої вже фактично не була. Оспорюваний договір дарування порушує її право спільної власності на вказану земельну ділянку та право на визначення порядку користування нею пропорційно до часток у праві власності на домоволодіння. Враховуючи наведене, ОСОБА_1 просила визнати недійсним договір дарування земельної ділянки площею 0,0292 га, розташованої по АДРЕСА_1, укладений 17 вересня 2014 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, посвідчений приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Черніковою О. Є. за реєстровим № 350.
Ухвалою Центрального районного суду міста Миколаєва від 02 жовтня 2017 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху та надано їй п`ятиденний строк з моменту отримання цієї ухвали для усунення недоліків, а саме - позивачу необхідно було визначити процесуальний статус сторін оспорюваного договору дарування та сплатити судовий збір.
На виконання вимог вказаної ухвали суду ОСОБА_1 подала уточнену позовну заяву, в якій вказала відповідачами ОСОБА_2 та ОСОБА_3, а також надала квитанцію про сплату судового збору.
Ухвалою Центрального районного суду міста Миколаєва від 15 листопада 2017 року відкрито проводження в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа - ОСОБА_3, про визнання недійсним договору дарування. Справу призначено до судового розгляду на 11 год. 00 хв. 12 березня 2018 року.
Згідно з протоколом судового засідання Центрального районного суду міста Миколаєва від 15 травня 2018 року суд задовольнив клопотання представника ОСОБА_1 - ОСОБА_4 та залучив до участі у справі як третю особу Миколаївську міську раду.
Ухвалою Центрального районного суду міста Миколаєва від 07 вересня 2018 року виправлено описку в ухвалі цього ж суду від 15 листопада 2017 року про відкриття провадження у справі, здійснено виправлення у вступній частині вказаного судового рішення такого змісту: "по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання недійсним договору дарування".
Рішенням Центрального районного суду міста Миколаєва від 07 вересня 2018 року позов задоволено. Визнано недійсним договір дарування земельної ділянки площею 0,0292 га по АДРЕСА_1, посвідчений приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Черніковою О. Є. за № 350, укладений 17 вересня 2014 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . Стягнуто з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 по 320 грн судового збору з кожної.
Рішення місцевого суду мотивоване тим, що відчужуючи на користь ОСОБА_2 земельну ділянку, ОСОБА_3 не набула права власності на неї в установленому законом порядку, оскільки державний акт, який посвідчував право власності на цю ділянку, було визнано недійсним судовим рішенням, що набрало законної сили. Тому ОСОБА_3 не мала необхідного обсягу цивільної дієздатності щодо розпорядження вказаним нерухомим майном. Оскільки оспорюваний договір дарування земельної ділянки не відповідає вимогам частини першої статті 203 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), то відповідно до частини першої статті 215 цього Кодексу він підлягає визнанню недійсним.
У вересні 2018 року ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу на ухвалу Центрального районного суду міста Миколаєва від 07 вересня 2018 року про виправлення описки.
У жовтні 2018 року ОСОБА_2 звернулася до суду із заявою про приєднання до апеляційної скарги ОСОБА_3 на ухвалу Центрального районного суду міста Миколаєва від 07 вересня 2018 року про виправлення описки.
У жовтні 2018 року ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу на рішення Центрального районного суду міста Миколаєва від 07 вересня 2018 року.
У листопаді 2018 року ОСОБА_3 звернулася до суду із заявою про приєднання до апеляційної скарги ОСОБА_2 на рішення Центрального районного суду міста Миколаєва від 07 вересня 2018 року.
Постановою Миколаївського апеляційного суду від 31 жовтня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_2, ОСОБА_3 на ухвалу Центрального районного суду міста Миколаєва від 07 вересня 2018 року залишено без задоволення, а вказану ухвалу - без змін.
Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що на виконання вимог ухвали місцевого суду про залишення позовної заяви без руху ОСОБА_1 подала до суду, зокрема уточнену позовну заяву, в якій згідно з принципом диспозитивності визначила коло учасників справи та зазначила ОСОБА_3 відповідачем у справі. На підставі уточненої позовної заяви місцевим судом було вирішено питання про відкриття провадження у справі. Однак в ухвалі про відкриття провадження у справі суд помилково зазначив ОСОБА_3 третьою особою. З огляду на зазначене суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для виправлення вказаної описки.
Постановою Миколаївського апеляційного суду від 26 грудня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_2, ОСОБА_3 на рішення Центрального районного суду міста Миколаєва від 07 вересня 2018 року задоволено частково. Вказане рішення змінено в частині розподілу судових витрат. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 640 грн судового збору. В іншій частині рішення суду залишено без змін.
Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Разом з тим, вирішуючи питання про розподіл судових витрат, місцевий суд не звернув уваги на те, що ОСОБА_3 є особою з інвалідністю ІІ групи загального захворювання, у зв`язку з чим звільнена від сплати судового збору відповідно до пункту 9 частини першої статті 5 Закону України "Про судовий збір".
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи.
25 січня 2019 року ОСОБА_2 подала засобами поштового зв`язку касаційну скаргу на рішення Центрального районного суду міста Миколаєва від 07 вересня 2018 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 26 грудня 2018 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати оскаржувані судові рішення і ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.
Касаційна скарга ОСОБА_2 обґрунтована тим, що місцевий суд незаконно виправив описку в ухвалі про відкриття провадження у справі від 15 листопада 2017 року, змінивши процесуальний статус ОСОБА_3 з третьої особи на відповідача, оскільки це призвело до зміни кола учасників судового процесу, що за своєю суттю не є виправленням описки, а змінює зміст судового рішення. Крім того, задовольнивши клопотання позивача про залучення до участі у справі як третьої особи Миколаївської міської ради, місцевий суд не постановив ухвали про її залучення, чим порушив норми процесуального права. Визнаючи недійсним договір дарування земельної ділянки, суди також не звернули уваги на те, що такого договору не існує, оскільки між нею і ОСОБА_3 було укладено договір дарування двох об`єктів нерухомого майна, а саме - земельної ділянки та домоволодіння, розташованого на ній. Визнавши недійсним договір дарування лише в частині земельної ділянки, суди порушили загальний принцип цілісності об`єкта нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розташований. До того ж, задовольняючи позов, суд першої інстанції застосував положення частини першої статті 203 та частини першої статті 215 ЦК України, якими ОСОБА_1 свої вимоги не обґрунтовувала. Під час розгляду справи суди не встановили всіх обставин, необхідних для правильного застосування норм матеріального права, порушили норми процесуального права, самостійно визначили коло учасників судового процесу та не дали належної оцінки наявним у справі доказам.
11 березня 2019 року ОСОБА_1 подала засобами поштового зв`язку відзив на касаційну скаргу ОСОБА_2, в якому просила залишити її без задоволення, посилаючись на те, що суди дійшли обґрунтованих висновків про задоволення позову та дали належну оцінку наявним у справі доказам. При укладенні оспорюваного договору дарування нотаріус ознайомив сторін цього договору з положеннями цивільного законодавства, зокрема й щодо недійсності правочину. При цьому ОСОБА_3 не повідомила нотаріуса про існування спору щодо земельної ділянки, яка є предметом договору дарування, а також про те, що державний акт на право власності на спірну земельну ділянку було визнано недійсним рішенням суду.
Рух справи в суді касаційної інстанції.
Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 08 лютого 2019 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Центрального районного суду міста Миколаєва від 07 вересня 2018 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 26 грудня 2018 року, витребувано матеріали справи з Центрального районного суду міста Миколаєва та відмовлено в задоволенні клопотання ОСОБА_2 про зупинення виконання рішення Центрального районного суду міста Миколаєва від 07 вересня 2018 року та постанови Миколаївського апеляційного суду від 26 грудня 2018 року.
22 лютого 2019 року ОСОБА_3 подала до Верховного Суду заяву про приєднання до касаційної скарги ОСОБА_2 на рішення Центрального районного суду міста Миколаєва від 07 вересня 2018 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 26 грудня 2018 року.
27 лютого 2019 року справа № 490/8388/17 надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 28 лютого 2019 року прийнято заяву ОСОБА_3 про приєднання до касаційної скарги ОСОБА_2 на рішення Центрального районного суду міста Миколаєва від 07 вересня 2018 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 26 грудня 2018 року.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 вересня 2020 року справу призначено до судового розгляду.
Позиція Верховного Суду.
Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ". Пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Судами встановлено, що на підставі договору дарування від 31 жовтня 1996 року ОСОБА_1 набула право власності на 1/2 частину житлового будинку по АДРЕСА_1 . ОСОБА_3 набула право власності на 1/2 частину цього ж будинку на підставі договору купівлі-продажу від 01 грудня 1999 року.
Згідно з рішенням Миколаївської міської ради від 23 жовтня 2009 року частині житлового будинку, що належала ОСОБА_3, була надана окрема адреса - АДРЕСА_1 . Частині цього будинку, що належала ОСОБА_1, на підставі рішення Миколаївської міської ради від 24 вересня 2010 року також була надана окрема адреса - АДРЕСА_1 .
ОСОБА_1 та ОСОБА_3 набули право спільного користування земельною ділянкою площею 500 кв. м по АДРЕСА_1 .
Рішенням Центрального районного суду міста Миколаєва від 06 вересня 2010 року задоволено позов ОСОБА_3 та визначено порядок користування земельною ділянкою площею 500 кв. м по АДРЕСА_1, за яким ОСОБА_3 виділено в користування 292 кв. м вказаної земельної ділянки, а ОСОБА_1 - 219 кв. м.
Згідно з пунктом 8 рішенням Миколаївської міської ради від 24 листопада 2011 року № 11/48 ОСОБА_3 було затверджено технічну документацію щодо складання державного акта та надано у власність земельну ділянку площею 292 кв. м для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1 . На підставі цього рішення 16 лютого 2012 року ОСОБА_3 було видано державний акт серії ЯК № 822477 про право власності на земельну ділянку площею 0,0292 га по АДРЕСА_1, який 05 березня 2012 року було зареєстровано в книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 481010001001743.
Рішенням Апеляційного суду Миколаївської області від 20 вересня 2012 року рішення Центрального районного суду міста Миколаєва від 06 вересня 2010 року було скасовано та відмовлено ОСОБА_3 в задоволенні позову про визначення порядку користування земельною ділянкою.
Рішенням Центрального районного суду міста Миколаєва від 05 серпня 2014 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Миколаївської області від 09 жовтня 2014 року, позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3, Миколаївської міської ради про скасування рішення органу місцевого самоврядування та визнання недійним державного акта задоволено частково, скасовано пункти 8 та 8.1 рішення Миколаївської міської ради від 24 листопада 2011 року № 11/48 і визнано недійсним державний акт серії ЯК № 822477 про право власності на земельну ділянку площею 0,0292 га по АДРЕСА_1 , виданий на ім`я ОСОБА_3 .
У наведених судових рішеннях суди дійшли висновку про те, що оскільки між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 як користувачами земельною ділянкою площею 500 (511) кв. м не досягнуто згоди щодо порядку користування цією ділянкою, а рішення суду з цього питання скасовано, то й приватизація частини земельної ділянки ОСОБА_3 не відповідає вимогам земельного законодавства та порушує права іншого користувача - ОСОБА_1 . Крім того, рішенням Апеляційного суду Миколаївської області від 20 вересня 2012 року було встановлено факт порушення земельних прав ОСОБА_1 .
Заочним рішенням Центрального районного суду міста Миколаєва від 03 червня 2016 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визначення порядку користування земельною ділянкою задоволено частково. Визначено порядок користування земельною ділянкою, закріпленою за домоволодіннями АДРЕСА_1 та АДРЕСА_1 згідно з першим варіантом судової будівельно-технічної експертизи від 23 березня 2016 року № 125-115, який графічно відображений у додатку № 1 до висновку експерта. Вирішено питання про розподіл судових витрат. Не погодившись з указаним рішенням, ОСОБА_1 звернулася з апеляційною скаргою, яка рішенням Апеляційного суду Миколаївської області від 19 вересня 2016 року була задоволена частково, а заочне рішення Центрального районного суду міста Миколаєва від 03 червня 2016 року змінено. Визначено порядок користування земельною ділянкою, закріпленою за домоволодіннями АДРЕСА_1 та АДРЕСА_1, згідно з другим варіантом судової будівельно-технічної експертизи від 23 березня 2016 року № 125-115, який графічно відображений у додатку № 2. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 січня 2017 року заочне рішення Центрального районного суду міста Миколаєва від 03 червня 2016 року у незмінній після апеляційного перегляду частині та рішення Апеляційного суду Миколаївської області від 19 вересня 2016 року залишено без змін.
06 березня 2017 року ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу на заочне рішення Центрального районного суду міста Миколаєва від 03 червня 2016 року, в якій вказувала, що участі у справі вона не брала, однак судом було вирішено питання про її право власності на житловий будинок та земельну ділянку, розташовані по АДРЕСА_1, набуте нею на підставі договору дарування, укладеного з ОСОБА_3 17 вересня 2014 року, тобто ще до звернення ОСОБА_1 до суду з позовом про визначення порядку користування земельною ділянкою. Рішенням Апеляційного суду Миколаївської області від 20 квітня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено, заочне рішення Центрального районного суду міста Миколаєва від 03 червня 2016 року та рішення Апеляційного суду Миколаївської області від 19 вересня 2016 року скасовано та ухвалено нове рішення. В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визначення порядку користування земельною ділянкою відмовлено.
Право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 4810137200:01:011:0014 та на житловий будинок по АДРЕСА_1 зареєстровано за ОСОБА_2 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 17 вересня 2014 року на підставі договору дарування, укладеного 17 вересня 2014 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, посвідченого приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Черніковою О. Є. за реєстровим № 350.
Відповідно до частини першої статті 717 та частини другої статті 719 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Договір дарування нерухомої речі укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.
За преамбулою договору дарування житлового будинку з земельною ділянкою від 17 вересня 2014 року ОСОБА_3 (дарувальник) та ОСОБА_2 (обдаровуваний), діючи добровільно і перебуваючи при здоровому розумі та ясній пам`яті, розуміючи значення своїх дій, попередньо ознайомлені нотаріусом з приписами цивільного законодавства, що регулюють укладений ними правочин (зокрема, з вимогами щодо недійсності правочину), а також зі статтею 27 Закону України "Про нотаріат" щодо обов`язку сторін правочину подавати правдиву інформацію щодо будь-якого питання, пов`язаного із вчиненням нотаріальної дії, надавати дійсні справжні, непідроблені документи, заявляти про відсутність чи наявність осіб, прав чи інтересів яких може стосуватися нотаріальна дія.