Постанова
Іменем України
09 жовтня 2020 року
м. Київ
справа № 320/463/17
провадження № 61-41837св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Русинчука М. М. (суддя-доповідач), Антоненко Н. О., Журавель В. І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, Мелітопольська державна нотаріальна контора,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 22 листопада 2017 року в складі судді Урупи І. В. та постанову Апеляційного суду Запорізької області від 18 липня 2018 року в складі колегії суддів: Онищенка Е. А., Крилової О. В., Кухаря С. В.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2016 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2, Мелітопольської державної нотаріальної контори про визнання недійсним та скасування права власності на земельну ділянку.
На обґрунтування позовних вимог зазначала, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її батько - ОСОБА_3 . Після його смерті відкрилась спадщина на земельну ділянку площею 600,14 кв. м, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
У строки, передбачені законодавством, позивач звернулася до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини, але отримати свідоцтво про право на спадщину не має можливості у зв`язку з тим, що ОСОБА_2 набула право власності на спірну земельну ділянку.
Позивач вважала, що за життя ОСОБА_3 не укладав з ОСОБА_2 жодних угод щодо спірної земельної ділянки, а тому вона незаконно користується земельною ділянкою без правовстановлюючих документів на землю.
Рішенням Мелітопольського міськрайонного суду від 20 листопада 2012 року за ОСОБА_2 визнано право власності на земельну ділянку з моменту укладення договору купівлі-продажу будинку, укладеного між нею та ОСОБА_3, тобто з 10 листопада 2006 року. Це рішення ухвалено після смерті власника земельної ділянки. У зв`язку з тим, що договір дарування земельної ділянки, укладений між нею та ОСОБА_3 визнано недійсним, земельна ділянка повертається попередньому власнику.
Оскільки на час ухвалення рішення власник земельної ділянки ОСОБА_3 помер, а спірна земельна ділянка увійшла до складу спадщини, то вона як єдина спадкоємиця за законом першої черги має на неї право.
З огляду на викладені обставини з урахуванням уточнень позовних вимог позивач просила суд визнати недійсним та скасувати право власності ОСОБА_2 на земельну ділянку площею 600,14 кв. м, розташовану на АДРЕСА_1, за витягом № 7869289 (дослівно).
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 22 листопада 2017 року, залишеним без змін постановою Апеляційного суду Запорізької області від 18 липня 2018 року, в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив з того, що не може бути визнано право власності позивача на спірну земельну ділянку за наявності судового рішення, яким це право визнано за іншою особою та, виходячи зі змісту судового рішення, існувало на час відкриття спадщини.
Підставою виникнення у ОСОБА_2 права власності на земельну ділянку є рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 20 листопада 2012 року у справі № 2-421/2012, яке набрало законної сили. У цьому рішенні прямо зазначено, що право власності на спірну земельну ділянку у відповідача виникло з моменту укладення договору купівлі-продажу, тобто із 10 листопада 2006 року.
Короткий зміст вимог та доводи касаційної скарги
У серпні 2018 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
В касаційній скарзі, серед іншого, зазначається, що апеляційний суд не повідомив її про час та місце розгляду справи і допустив порушенням вимог процесуальних норм. Зокрема ухвалу про проведення судового засідання в режимі відеоконференції від 12 липня 2018 року, якою судове засідання призначено на 18 липня 2018 року о 09 год 50 хв, вона отримала 20 липня 2020 року. Проте апеляційний суд засідання не відклав, розглянув справу без її участі.
Відзив на касаційну скаргу до суду не надходив.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 20 серпня 2018 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 та витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.
Відповідно до пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", який набрав чинності 08 лютого 2020 року, касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Позиція Верховного Суду
Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Відповідно до частини першої статті 372 ЦК України (у редакції чинній, на час розгляду справи апеляційним судом) суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними.
Верховний Суд у постанові від 14 березня 2018 року у справі № 459/2048/17 (провадження № 61-5613св18) дійшов висновку, що розгляд справи за відсутності учасника процесу, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, є порушенням статті 129 Конституції України, статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободта відповідно до пункту 5 частини першої статті 411 ЦПК України є обов`язковою підставою для скасування судового рішення.