Постанова
Іменем України
07 жовтня 2020 року
м. Київ
справа № 234/3268/19
провадження № 61-2147св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Русинчука М. М. (суддя-доповідач), Антоненко Н. О., Журавель В. І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Акціонерне товариство "Державний ощадний банк України",
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Краматорського міського суду Донецької області від 29 серпня 2019 року в складі судді Данелюк О. М. та постанову Донецького апеляційного суду від 18 грудня 2019 рокув складі колегії суддів: Мальованого Ю. М., Канурної О. Д., Кішкіної І. В.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У лютому 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" (далі - АТ "Ощадбанк") про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди.
На обґрунтування позовних вимог зазначав, що 17 січня 2017 року його прийнято на роботу до філії - Донецького обласного управління АТ "Ощадбанк" на посаду охоронця відділу банківської безпеки в місті Краматорську Донецької області. Згідно з наказом філії - Донецького обласного управління АТ "Ощадбанк" від 28 січня 2019 року № 47-к позивача звільнено з посади охоронника сектору банківської безпеки та охорони № 1 відділу банківської безпеки філії - 4 Донецького обласного управління АТ "Ощадбанк" з 01 лютого 2019 року за угодою сторін на підставі пункту 1 статті 36 КЗпП України.
Позивач вважав своє звільнення незаконним, оскільки роботодавець порушив його право на працю, яке передбачене частиною першою статті 43 Конституції України, не взявши до уваги подану ним заяву про намір продовжити працювати та відкликання заяви про звільнення. Крім того, досягнення взаємної згоди про припинення трудових відносин роботодавцем не було оформлено письмово у спосіб складення окремого документа, підписаного обома сторонами.
ОСОБА_1 зазначав, що вважає своє звільнення незаконним, оскільки, маючи намір протидіяти його бажанню продовжувати працювати, після подання ним заяви про продовження роботи та анулювання заяви про звільнення, роботодавець порушив трудове законодавство, видавши наказ про його звільнення датоване раніше ніж його заява. Такими діями відповідача, на думку позивача, йому завдана моральна шкода, яку він оцінив у 40 000,00 грн.
З огляду на викладені обставини з урахуванням уточненої позовної заяви позивач просив суд:
визнати незаконним наказ філії - Донецького обласного управління АТ "Ощадбанк" від 28 січня 2019 року № 47-к про його звільнення на підставі пункту 1 статті 36 КЗпП України;
поновити його на роботі у філії - Донецького обласного управління АТ "Ощадбанк" на посаді охоронника сектору банківської безпеки та охорони № 1 відділу банківської безпеки;
стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу та моральну шкоду у розмірі 40 000,00 грн.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Краматорського міського суду Донецької області від 29 серпня 2019 року, залишеним без змін постановою Донецького апеляційного суду від 18 грудня 2019 року, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов висновку про їх недоведеність. Твердження позивача щодо відсутності його згоди на звільнення з посади не відповідає обставинам справи, оскільки він власноручно за власним бажанням написав заяву про звільнення з посади за угодою сторін. При цьому позивач не надав суду доказів, які свідчили б про те, що така заява написана ним під тиском та за відсутності власної волі.
Посилання позивача на те, що існувало дві заяви про звільнення, були спростовані в судовому засіданні. Суд встановив, що між ОСОБА_1 та АТ "Ощадбанк" було досягнуто згоди з усіх основних умов угоди про припинення укладеного між ними трудового договору, зокрема, щодо конкретного строку, з якого договір припиняється. Тому видання наказу про звільнення позивача 28 січня 2019 року не суперечить досягнутій між сторонами згоді щодо дати його звільнення.
Короткий зміст вимог та доводи касаційної скарги
У січні 2020 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди дійшли помилкового висновку про відмову в задоволенні позовних вимог, оскільки написання ним під примусом двох заяв про звільнення не є звичайними обставинами добровільного волевиявлення щодо припинення трудових відносин. Бажання звільнятися він не мав.
Відбираючи у нього заяви про звільнення, завідувач сектору ОСОБА_2 пояснив позивачу, що це формальність і через деякий час протягом місяця, коли ситуація нормалізується, заяви не будуть розглянуті. Протягом місяця ніяких перевірок не відбулось, жодних порушень позивач не допустив. Тому 30 січня 2019 року ОСОБА_1 подав заяву, в якій попередив відповідача про небажання звільнятися та анулювання заяви про звільнення за власним бажанням. Наголошує, що подання такої заяви роботодавцю слід було розцінювати як намір продовження трудових правовідносин, тобто небажання звільнятися з роботи як за власним бажанням, так і за угодою сторін.
Позивач наголошує, що наказ про його звільнення станом на 30 січня 2019 року відповідач не видав, оскільки під час спілкування із співробітниками відділу кадрів та на час подання заяви про анулювання заяви про звільнення його про звільнення не повідомили. Крім того, з наказом філії - Донецького обласного управління АТ "Ощадбанк" від 28 січня 2019 року № 47-к про звільнення з 01 лютого 2019 року позивача не ознайомлювали.
Суд першої інстанції та апеляційний суд проігнорували його клопотання про виклик та допит як свідка ОСОБА_2, ці клопотання не розглянули.
Доводи особи, яка подал відзив на касаційну скаргу
У травні 2020 року на адресу суду від представника АТ "Державний ощадний банк України" надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому зазначено про необґрунтованість доводів касаційної скарги ОСОБА_1 .
Представник банку вважає, що суди попередніх інстанцій правильно встановили обставини справи та ухвалили судові рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому просила касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 27 квітня 2020 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 та витребувано справу із суду першої інстанції.
Відповідно до пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", який набрав чинності 08 лютого 2020 року, касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Позиція Верховного Суду
Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що підстав для її задоволення немає.
Суди встановили, що ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах із АТ "Ощадбанк".
05 січня 2019 року ОСОБА_1 подав на ім`я начальника філії - Донецького обласного управління АТ "Ощадбанк" Яківчик С. В. заяву, в якій просив звільнити його із займаної посади за угодою сторін з 01 лютого 2019 року.
Згідно з наказом філії - Донецького обласного управління АТ "Ощадбанк" від 28 січня 2019 року № 47-к позивача звільнено з посади охоронника сектору банківської безпеки та охорони № 1 відділу банківської безпеки філії - Донецького обласного управління АТ "Ощадбанк" з 01 лютого 2019 року за угодою сторін на підставі пункту 1 статті 36 КЗпП України.
Підставою для звільнення зазначено заяву ОСОБА_1 від 05 січня 2019 року.
30 січня 2019 року позивач подав заяву, в якій просив раніше написану його заяву про звільнення за власним бажанням від 05 січня 2019 року вважати недійсною, оскільки він передумав звільнятися, готовий продовжувати виконувати службові обов`язки (дослівно).
Статтею 43 Конституції України кожному гарантовано право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Відповідно до статті 5-1 КЗпП України держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є угода сторін.
У разі коли працівник вимагає достроково розірвати укладений з ним трудовий договір, а роботодавець не заперечує щодо припинення з цим працівником трудових відносин, такий договір може бути припинено за угодою сторін згідно з пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України. Необхідно зазначити, що законодавством не встановлено відповідного порядку чи строків припинення трудового договору за угодою сторін, у зв`язку з чим вони визначаються працівником і власником або уповноваженим ним органом у кожному конкретному випадку.