Постанова
Іменем України
15 жовтня 2020 року
м. Київ
справа № 318/2865/17
провадження № 61-1120св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Бурлакова С. Ю. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В.,
Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
третя особа - Виконавчий комітет Кам`янсько-Дніпровської міської ради Запорізької області,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Кам`янсько-Дніпровського районного суду Запорізької області від 16 травня 2018 року у складі судді Васильченка В. В.
та постанову Запорізького апеляційного суду від 11 грудня 2018 року у складі колегії суддів: Дашковської А. В., Кримської О. М., Бєлки В. Ю.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні власністю та визнання особи такою,
що втратила право користування житловим приміщенням.
На обґрунтування заявлених вимог позивач зазначив, що 10 листопада 1990 року між ним як продавцем та ОСОБА_3 - батьком відповідача як покупцем укладений договір купівлі-продажу житлового будинку
АДРЕСА_2 .
Рішенням Кам`янсько-Дніпровського районного суду Запорізької області
від 22 грудня 1998 року цей договір визнаний недійсним і право власності ОСОБА_1 на спірний будинок поновлено.
Рішенням Кам`янсько-Дніпровського районного суду Запорізької області
від 04 жовтня 2002 року зобов`язано ОСОБА_3, ОСОБА_4, а також дітей, які проживали з ними, повернути ОСОБА_1 спірний житловий будинок
з надвірними будівлями вартістю 25 805,70 грн, а ОСОБА_1 зобов`язано виплатити одноразово подружжю ОСОБА_2 25 805,70 грн або суму вартості вищевказаного майна станом на момент виконання судового рішення,
на момент передачі будинку.
Рішенням Кам`янсько-Дніпровського районного суду Запорізької області
від 17 лютого 2015 року ОСОБА_3 та ОСОБА_4 виселено із цього житлового будинку.
Оскільки ОСОБА_3 та ОСОБА_4 є такими, що втратили право користування спірним будинком, то і ОСОБА_2 як член їх сім`ї також втратив право користування будинком.
Посилаючись на наведене, ОСОБА_1 просив усунути йому перешкоди
у користуванні житловим будинком шляхом визнання ОСОБА_2 таким,
що втратив право користування вказаним житловим приміщенням.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Кам`янсько-Дніпровського районного суду Запорізької області
від 16 травня 2018 року позов задоволено. Усунено ОСОБА_1 перешкоди
у користуванні житловим будинком АДРЕСА_2 шляхом визнання ОСОБА_2 таким,
що втратив право користування ним.
Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив
з того, що позивач як власник спірного будинку має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду з позовом про усунення перешкод у користуванні власністю.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Запорізького апеляційного суду від 11 грудня 2018 року рішення Кам`янсько-Дніпровського районного суду Запорізької області від 16 травня
2018 року скасовано в частині стягнення судового збору та прийнято в цій частині нову постанову, якою судові витрати компенсовано за рахунок держави.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині стягнення судового збору
та ухвалюючи в цій частині нову постанову, апеляційний суд виходив з того, що ОСОБА_1 є особою з інвалідністю І групи, а тому звільнений від сплати судового збору.
Залишаючи в іншій частині рішення суду першої інстанції без змін, апеляційний суд погодився з висновками про те, що законодавством України не передбачено переходу прав та обов`язків попереднього власника до нового власника в частині збереження права користування житлом членів сім`ї колишнього власника у разі зміни власника. Відповідач не є членом сім`ї ОСОБА_1, а його право користування будинком було похідним від прав колишнього власника, членом сім`ї якого він був.
Аргументи учасників справи
Короткий зміст касаційної скарги та її узагальнені доводи
У січні 2019 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить ухвалені у справі судові рішення скасувати й ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди при прийнятті оскаржуваних рішень не застосували відповідних норм матеріального права, зокрема положень статті 47 Конституції України та статей 71, 72 ЖК України.
Суди не надали оцінки його доводам про те, що позивач обрав неправильний спосіб захисту своїх прав, оскільки у випадку, якщо позивач позбавлений можливості володіти спірним майном, а ним володіє фактично
і користується відповідач, належним способом захисту має бути віндікаційний позов, тобто позов неволодіючого власника до володіючого невласника.
Також суди не взяли до уваги рішення ЄСПЛ, відповідно до яких проживання особи тривалий час у житлі, незалежно від його правового режиму, є достатньою підставою для того, щоб вважати за певною особою право проживати
у вказаному житлі, і відповідно виключає можливість визнання особи такою,
що втратила право користування вказаним житлом.
Крім того, апеляційний суд допустив порушення норм процесуального права, безпідставно відмовивши у прийнятті додаткових доказів, а саме: свідоцтва
про народження його дитини та довідки про місце реєстрації дитини
за адресою спірного будинку.
Зміст відзиву на касаційну скаргу
У лютому 2019 року ОСОБА_1 подав відзив на касаційну скаргу ОСОБА_2, в якому просить касаційну скаргу відхилити, а оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій залишити без змін.
Посилається на помилковість доводів касаційної скарги про те, що у відповідача виникло право невласника на користування чужою власністю, оскільки таке можливо лише за умови правомірного користування власністю, а у відповідача не виникало правомірних підстав для користування будинком; зазначає
про правильність обраного способу захисту своїх прав власника,
що підтверджується судовою практикою у справах з аналогічними правовідносинами. Вважає, що доводи про порушення апеляційним судом норм цивільного процесуального права при дослідженні доказів також безпідставні, оскільки апеляційний суд не досліджував та не брав до уваги надані відповідачем докази через відсутність поважних причин для неподання цих доказів до суду першої інстанції.
У відзиві ОСОБА_1 наголошує на тому, що тривалий час відповідач чинить йому перешкоди у користуванні його власністю, чим порушує його права.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 28 січня 2019 року відкрито касаційне провадження у зазначеній цивільній справі, витребувано матеріали справи
з Кам`янсько-Дніпровського районного суду Запорізької області.
Ухвалою Верховного Суду від 24 квітня 2020 року справу за позовом
ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні власністю та визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів
у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що 10 листопада 1990 року між ОСОБА_1
та ОСОБА_3, батьком відповідача, укладений договір купівлі-продажу житлового будинку
АДРЕСА_2 .
Рішенням Кам`янсько-Дніпровського районного суду Запорізької області
від 22 грудня 1998 року у справі № 2-1/1998 договір купівлі-продажу зазначеного будинку від 10 листопада 1990 року визнаний недійсним. Рішення набрало законної сили 04 січня 1999 року.
Рішенням Кам`янсько-Дніпровського районного суду Запорізької від 04 жовтня 2002 року у справі № 2-400/2002 ОСОБА_3, ОСОБА_4 та дітей,
що проживали разом з ними, зобов`язано передати житловий будинок з надвірними будівлями вартістю 25 805,70 грн ОСОБА_1, а його зобов`язано під час передання йому будинку виплатити одноразово подружжю ОСОБА_2 25 805,70 грн або суму вартості вищевказаного майна станом на момент виконання рішення. Рішення набрало законної сили 05 листопада 2002 року.
Рішенням Кам`янсько-Дніпровського районного суду Запорізької області
від 17 лютого 2015 року у справі № 318/140/15-ц ОСОБА_3
та ОСОБА_4 виселено з житлового будинку АДРЕСА_2 . Рішення набрало законної сили 23 березня 2015 року.
Рішенням Кам`янсько-Дніпровського районного суду Запорізької області
від 05 жовтня 2016 року у справі № 318/1252/16-ц відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_2, територіальної громади м. Кам`янка-Дніпровська в особі Кам`янсько-Дніпровської міської ради Запорізької області про визнання права власності
на житловий будинок, усунення перешкод у реалізації права власності.
Відмовляючи у задоволенні цього позову, суд виходив з того, що свідоцтво
про право особистої власності, видане Виконавчим комітетом Кам`янсько-Дніпровської міської ради 10 березня 1982 року та зареєстроване Запорізьким МБТІ за № 3396, на підставі якого ОСОБА_1 належить спірний будинок,
не було оспорено або визнано недійсним та не було скасовано, у зв`язку з чим немає підстав для повторного визнання за позивачем права власності
на вказаний будинок.
Крім того, у цій же справі суди врахували, що відповідачі як на час звернення позивача до суду з цим позовом, так і на час ухвалення судового рішення, проживали у спірному житловому будинку, а ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 27 січня 2016 року було відстрочено виконання рішення Кам`янка-Дніпровського районного суду Запорізької області від 17 лютого
2015 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, ОСОБА_4,
ОСОБА_2 про вселення та виселення з житлового будинку строком на один рік
до 19 листопада 2016 року, у зв`язку з чим дійшли висновку, що відповідачі
до 19 листопада 2016 року мали право проживати та бути зареєстрованими
у цьому будинку.
Відповідно до листа Головного управління Національної поліції України