Постанова
Іменем України
19 жовтня 2020 року
м. Київ
справа № 465/1736/15-ц
провадження № 61-2000св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
за первісним позовом
позивач- ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, - ОСОБА_3,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - П`ята львівська державна нотаріальна контора,
за зустрічним позовом
позивач- ОСОБА_2,
відповідачі: ОСОБА_1, ОСОБА_4,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - П`ята львівська державна нотаріальна контора,
провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою представника ОСОБА_5 - адвоката Стельмащука Дмитра Михайловича на рішення Франківського районного суду міста Львова від 14 вересня 2018 року у складі судді Кузь В. Я. та постанову Львівського апеляційного суду від 17 січня 2019 рокуу складі колегії суддів: Савуляка Р. В., Мікуш Ю. Р., Приколоти Т. І.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
У березні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, який уточнив у процесі розгляду справи, до ОСОБА_2, треті особи: ОСОБА_3, П`ята львівська державна нотаріальна контора, про визнання права власності в порядку спадкування за законом, демонтаж самочинно влаштованих кухні та сходів, виселення із спірних приміщень, посилаючись на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його мати ОСОБА_6, після смерті якої залишилося спадкове майно, яке складається з 1/2 частини триповерхового житлового будинку з відповідними господарськими будівлями та спорудами по АДРЕСА_1 . За життя ОСОБА_6 склала заповіти, якими належну їй частку у домоволодінні заповіла своїм синам, зокрема приміщення першого поверху будинку - ОСОБА_2, другого поверху - йому, третього поверху - ОСОБА_4 . Неохоплена заповітами спадщина, право на яку мають усі спадкоємці першої черги за законом (троє синів та дочка померлої ОСОБА_3 ), складається з приміщень цокольного поверху житлового будинку під № 2-1 площею 19,3 кв. м та під № 2-2 площею 21,3 кв. м. Після смерті матері вказаними приміщеннями користувався ОСОБА_2, стверджуючи, що спадкодавець заповіла їх йому, відтак інші спадкоємці не заперечували проти зроблених ним перепланувань. Проте за відсутності заповіту відповідач безпідставно зайняв та переобладнав спірну частину будинку. Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просив:
- визнати за ним право власності на 1/4 частину приміщень цокольного поверху житлового будинку по АДРЕСА_1 ;
- зобов`язати ОСОБА_2 демонтувати сходовий марш між першим і цокольним поверхами, привести самовільно переобладнане під кухню приміщення № 2-2 до попереднього стану, усунути йому перешкоди в користуванні цим майном;
- виселити відповідача із незаконно займаних приміщень.
У червні 2015 року третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання права власності в порядку спадкування за законом, демонтаж самочинно влаштованих кухні та сходів, виселення із спірних приміщень, посилаючись на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її мати ОСОБА_6, після смерті якої залишилося спадкове майно. Вона як спадкоємець першої черги за законом має право разом із братами на спадкування частини приміщень цокольного поверху житлового будинку, які самовільно зайняв та переобладнав відповідач. Враховуючи викладене, ОСОБА_2 просила:
- визнати за нею право власності на 1/4 частину приміщень цокольного поверху житлового будинку по АДРЕСА_1 ;
- зобов`язати ОСОБА_2 демонтувати сходовий марш між першим і цокольним поверхами, привести самовільно переобладнане під кухню приміщення № 2-2 до попереднього стану, усунути їй перешкоди в користуванні цим майном;
- виселити відповідача із незаконно займаних приміщень.
У січні 2017 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_4, третя особа - П`ята львівська державна нотаріальна контора, про визнання права власності, посилаючись на те, що висновком Обласного комунального підприємства "Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки" (далі - КП "БТІ ЕО") від 25 січня 2011 року № 3/768 були визначені ідеальні частки спадкоємців за заповітом, зокрема до його частки (30/100) увійшли приміщення цокольного поверху будинку під № № 2-1, 2-2 та першого поверху - № № 5-1, 5-2, 5-3, 5-4, 5-5, які фактично складають окрему квартиру. Відтак цокольний поверх не може бути об`єктом спадкування за законом. Враховуючи викладене, ОСОБА_2 просив визнати за ним право власності в порядку спадкування за заповітом на 30/100 частки житлового будинку по АДРЕСА_1, що складається з приміщень: 2-1 - пральня площею 19,3 кв. м, 2-2 - кухня площею 21,3 кв. м, 5-1 - коридор площею 3,3 кв. м, 5-2 - кухня площею 13,8 кв. м, 5-3 - ванна площею 2,5 кв. м, 5-4 - житлова кімната площею 19,2 кв. м, 5-5 - житлова кімната площею 19,7 кв. м.
Ухвалою Франківського районного суду міста Львова від 12 лютого 2018 року позов третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, ОСОБА_3 залишено без розгляду.
Рішенням Франківського районного суду міста Львова від 14 вересня 2018 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено частково. Визнано за ОСОБА_2 існуюче право власності в порядку спадкування за заповітом на 30/100 частки будинку АДРЕСА_1, що складається із приміщень: 5-1 - коридор площею 3,3 кв. м, 5-2 - кухня площею 13,8 кв. м, 5-3 - ванна площею 2,5 кв. м, 5-4 - житлова кімната площею 19,2 кв. м, 5-5 - житлова кімната площею 19,7 кв. м, у тому числі й приміщень 2-1 площею 19,3 кв. м та 2-2 площею 21,3 кв. м.
Рішення місцевого суду мотивоване тим, що перший поверх будинку є окремим житлом, а спірні приміщення цокольного поверху, зокрема кухня, - його невід`ємною частиною. Вказане майно не може бути об`єктом спадкування за законом, оскільки воно охоплене заповітом, складеним на ім`я ОСОБА_2 .
Постановою Львівського апеляційного суду від 17 січня 2019 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - Стельмащука Д. М. залишено без задоволення, а рішення Франківського районного суду міста Львова від 14 вересня 2018 року -без змін.
Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги.
У січні 2019 року представник ОСОБА_1 - Стельмащук Д. М. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення Франківського районного суду міста Львова від 14 вересня 2018 року та постанову Львівського апеляційного суду від 17 січня 2019 року, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не встановили достатньо повно фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення спору. Приміщення цокольного поверху будинку не були вказані у заповітах, а відтак підлягають спадкуванню на загальних підставах.
Рух справи в суді касаційної інстанції.
Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 01 березня 2019 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Франківського районного суду міста Львова.
19 березня 2019 року справа № 465/1736/15-ц надійшла до Верховного Суду.
Позиція Верховного Суду.
Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ". Пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги).
Згідно зі статтями 1216, 1218 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця) до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права і обов`язки, що належали спадкодавцю на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.