Постанова
Іменем України
19 жовтня 2020 року
м. Київ
справа № 341/102/18
провадження № 61-1086св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Комунальний заклад "Галицька центральна районна лікарня",
провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 03 грудня 2018 року у складі колегії суддів: Томин О. О., Мелінишин Г. П., Пнівчук О. В.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
У січні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Комунального закладу "Галицька центральна районна лікарня" (далі - КЗ "Галицька ЦРЛ") про визнання незаконним звільнення та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, посилаючись на те, що з 29 березня 2004 року вона перебувала у трудових відносинах з відповідачем та з 01 вересня 2015 року обіймала посаду інспектора з кадрів. Наказом від 10 липня 2017 року № 84-в їй було надано основну щорічну відпустку з 17 липня по 14 серпня 2017 року, під час якої вона виїхала за кордон до Польщі. Не маючи можливості повернутися додому до закінчення відпустки, 09 серпня 2017 року вона надіслала головному лікарю КЗ "Галицька ЦРЛ" Журавецькому Л. Б. заяву, в якій просила звільнити її з роботи за угодою сторін з 14 серпня 2017 року. Однак відповідач не надав своєї згоди на її звільнення за пунктом 1 частини першої статті 36 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), про що свідчить отримана нею 25 серпня 2017 року відповідь роботодавця. Наказом КЗ "Галицька ЦРЛ"від 22 серпня 2017 року № 59-к її було звільнено із займаної посади за прогул без поважних причин за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України з 23 серпня 2017 року. Однак у день звільнення відповідач не ознайомив її із вказаним наказом та не видав належним чином оформлену трудову книжку, що є порушенням вимог статті 47 КЗпП України. Крім того, відповідачем були складені акти про її відсутність без поважних причин на робочому місці, хоча згідно з табелями обліку робочого часу 15 та 16 серпня 2017 року вона перебувала на роботі. Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просила: визнати незаконним та скасувати наказ про звільнення; поновити її на роботі; стягнути з відповідача на свою користь середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.
Рішенням Галицького районного суду Івано-Франківської області від 26 вересня 2018 року у складі судді Максимчина Ю. Д. позов задоволено. Визнано незаконним та скасовано наказ КЗ "Галицька ЦРЛ" від 22 серпня 2017 року № 59-к про звільнення ОСОБА_1 з роботи на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України з 23 серпня 2017 року. Поновлено ОСОБА_1 на роботі. Стягнуто з відповідача на користь позивача заробітну плату за час вимушеного прогулу в розмірі 48 401,22 грн. Рішення суду в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць у розмірі 3 200 грн допущено до негайного виконання.
Додатковим рішенням Галицького районного суду Івано-Франківської області від 26 вересня 2018 року вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Рішення місцевого суду мотивоване тим, що всупереч положенням статей 47, 149 КЗпП України відповідач не відібрав у ОСОБА_1 письмові поясненняпро причини її відсутності на робочому місці, а також в день звільнення не видав їй копію оспорюваного наказу та належним чином оформлену трудову книжку. Оскільки позивача було звільнено з порушенням вимог трудового законодавства, то наявні підстави для поновлення її на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 03 грудня 2018 року апеляційну скаргу КЗ "Галицька ЦРЛ" задоволено. Рішення Галицького районного суду Івано-Франківської області від 26 вересня 2018 року та додаткове рішення цього ж суду від 26 вересня 2018 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.
Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що ОСОБА_1 не довела тих обставин, на які вона посилалася як на підставу своїх вимог. Сукупність наявних в матеріалах справи доказів підтверджує факт відсутності позивача на робочому місці 15 та 16 серпня 2017 року, у зв`язку з чим її звільнення за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України є законним. Оскільки до 14 листопада 2017 року ОСОБА_1 знаходилася в Польщі, то надіслане їй роботодавцем поштове повідомлення про необхідність отримання трудової книжки не було вручене адресату. Однак одразу ж після повернення позивача до України КЗ "Галицька ЦРЛ" видав їй копію наказу про звільнення разом з трудовою книжкою. Невиконання власником або уповноваженим ним органом обов`язку зажадати письмове пояснення від працівника та неодержання такого пояснення не є підставою для скасування дисциплінарного стягнення, оскільки факт порушення позивачем трудової дисципліни підтверджений наданими суду доказами.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги.
У січні 2019 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 03 грудня 2018 року, а рішення Галицького районного суду Івано-Франківської області від 26 вересня 2018 року залишити в силі.
Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не встановив достатньо повно фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення спору. Всупереч положенням статті 149 КЗпП Українивідповідач не відібрав у неї письмові поясненняпро причини її відсутності на робочому місці. Крім того, вона не отримувала повідомлення органу первинної профспілкової організації щодо розгляду подання роботодавця про її звільнення з роботи. КЗ "Галицька ЦРЛ" безпідставно не задовольнив її заяву про розірвання трудового договору за угодою сторін за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України.
Рух справи в суді касаційної інстанції.
Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 18 січня 2019 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Галицького районного суду Івано-Франківської області.
31 липня 2019 року справа № 341/102/18 надійшла до Верховного Суду.
Позиція Верховного Суду.
Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ". Пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги).
Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Статтею 21 КЗпП України передбачено, що трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Згідно з частиною першою статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є розірвання трудового договору з ініціативи працівника (статті 38, 39), з ініціативи власника або уповноваженого ним органу (статті 40, 41) або на вимогу профспілкового чи іншого уповноваженого на представництво трудовим колективом органу (стаття 45).
Судами встановлено, що з 29 березня 2004 року ОСОБА_1 перебувала у трудових відносинах з КЗ "Галицька ЦРЛ" та з 01 вересня 2015 року обіймала посаду інспектора з кадрів.
Наказом від 10 липня 2017 року № 84-в позивачу було надано основну щорічну відпустку з 17 липня по 14 серпня 2017 року, під час якої вона виїхала за кордон до Польщі.
09 серпня 2017 року ОСОБА_1 надіслала на адресу КЗ "Галицька ЦРЛ" заяву, в якій просила звільнити її із займаної посади за угодою сторін з 14 серпня 2017 року.
Згідно з листом від 14 серпня 2017 року № 682 відповідач не надав своєї згоди на звільнення позивача з роботи за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України.
15 та 16 серпня 2017 року ОСОБА_1 не з`явилася на роботу, про що свідчать доповідні записки старшого інспектора з кадрів Ткачівської Г. С. та акти про відсутність працівника на робочому місці.
Позивач не повідомила роботодавця про причини своєї відсутності на роботі, на телефонні дзвінки не відповідала.
16 серпня 2017 року КЗ "Галицька ЦРЛ" звернувся до голови Галицького районного профспілкового комітету Інжицької Н. О. з поданням про отримання згоди на звільнення ОСОБА_1 з роботи у зв`язку з прогулом без поважних причин.
Рішенням Галицького районного профспілкового комітету від 18 серпня 2017 року було надано згоду на звільнення позивача за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України.
Наказом від 22 серпня 2017 року № 59-кОСОБА_1 звільнено з посади інспектора з кадрів КЗ "Галицька ЦРЛ" з 23 серпня 2017 року на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України (прогул без поважних причин).