Постанова
Іменем України
19 жовтня 2020 року
м. Київ
справа № 754/8590/18-ц
провадження № 61-4524св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Хопти С. Ф. (суддя-доповідач), Синельникова Є. В., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: держава Україна в особі Державної казначейської служби України, Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Деснянського районного суду м. Києва від 26 листопада 2018 року у складі судді Лісовської О. В. та постанову Київського апеляційного суду
від 19 лютого 2019 року у складі колегії суддів: Кравець В. А., Мазурик О. Ф., Махлай Л. Д.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до держави Україна в особі Державної казначейської служби України, Головного управління пенсійного фонду України в м. Києві про відшкодування моральної шкоди.
Позовна заява мотивована неналежним рівнем пенсійного забезпечення
як основного джерела для існування та дискримінаційною політикою уряду щодо певних категорій пенсіонерів.
З урахуванням викладеного, ОСОБА_1 просив суд зобов`язати державу Україна в особі Державної казначейської служби України, Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві відшкодувати йому
за рахунок Державного бюджету України моральну шкоду, завдану державою Україна порушенням Конвенції про захист прав людини
і основоположних свобод, Конституції України та законодавства України,
у розмірі 1 731 485,00 грн.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 26 листопада
2018 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач не надав будь-яких належних доказів, які б свідчили про наявність неправомірних
чи незаконних рішень, дій чи бездіяльності з боку органів державної влади щодо нього, а тому суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову
за недоведеністю позовних вимог.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 19 лютого 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Деснянського районного суду м. Києва від 26 листопада 2018 року залишено без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог, оскільки відсутні належні та допустимі докази на підтвердження неправомірних дій відповідача щодо позивача,
а також завдання останньому моральної шкоди внаслідок неправомірних дій відповідача.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у березні 2019 року до Верховного Суду, ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій, задовольнити його позовні вимоги.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 15 березня 2019 року було відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано матеріали цивільної справи із Деснянського районного суду м. Києва.
У квітні 2019 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що судами першої та апеляційної інстанцій неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
ОСОБА_1 вважав, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку щодо визначення його як непрацездатної особи, оскільки
не зважаючи на пенсійний вік, він є працездатною особою.
Зазначав, що його пенсія нижча від прожиткового мінімуму, визначеного статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2015 рік" для працездатних осіб.
Вважав, що дії відповідачів, щодо нарахування йому пенсії у такому розмірі посягають на його життя та здоров`я та завдають йому моральної шкоди.
Відзив на касаційну скаргу до суду не надійшов
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в м. Києві та отримує пенсію за віком, розмір якої у 2015 році становив від 1 083,94 грн до 1 208,94 грн щомісячно (а. с. 10).
Вважаючи, що указаний розмір пенсії не спроможний забезпечити належний рівень його життя та є нижчим від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, ОСОБА_1 звернувся до суду з цим позовом.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України (тут і далі у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні
чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право
на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Поряд з цим, у статті 92 Конституції України зазначено, що виключно законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення (пункт 6).
Правовідносини, що виникають між суб`єктами системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, врегульовані нормами Закону України "Про загальнообов`язкове державне страхування" (далі - Закон № 1058-IV), частиною першої статті 26 якого встановлено,
що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років та наявності страхового стажу не менше 15 років.
Відповідно до частини першої статті 28 Закону № 1058-IV мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 35 років, а у жінок 30 років страхового стажу встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.
За наявності страхового стажу меншої тривалості, ніж передбачено частиною першою цієї статті, пенсія за віком встановлюється в розмірі, пропорційному наявному страховому стажу, виходячи з мінімального розміру пенсії за віком.
Відповідно до статті 7 Закону України "Про державний бюджет України
на 2015 рік" прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць для осіб, які втратили працездатність, встановлено: з 01 січня 2015 року - 1 218,00 грн, з 01 вересня - 1 378,00 грн.
З урахуванням наведеного, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про те, що ОСОБА_1 є пенсіонером за віком та відповідно до статті 1 Закону
№ 1058-IV є непрацездатною особою. Пенсія, яку отримує позивач,
не є меншою від встановленого прожиткового мінімуму для осіб,
які втратили працездатність, а тому права позивача в указаному аспекті
не порушені.
Крім того, Верховний Суд вважає за необхідне зазначити, що частина третя статті 46 Конституції України визначає гарантію, за якою "пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом". Вказане положення дублюється у частині другій статті 7 Закону № 1058-IV.
Їхнє застосування у комплексному підході до аналізу системи соціального забезпечення в Україні визначає необхідність сукупного забезпечення державою рівня життя, не нижчого від прожиткового мінімуму, як через систему пенсійних, так й інших соціальних виплат (пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування),
а отже, як за рахунок солідарно-накопичувальної системи, так і коштів Державного бюджету України, в рамках виконання конституційних зобов`язань перед особою.