Постанова
Іменем України
20 жовтня 2020 року
м. Київ
справа № 320/7395/16-ц
провадження № 61-17423св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Фаловської І. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - приватний нотаріус Мелітопольського міського нотаріального округу Запорізької області Зубова Антоніна Олексіївна,
третя особа - ОСОБА_2,
розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 24 січня 2019 року у складі судді Бахаєва І. М. та постанову Запорізького апеляційного суду від 05 лютого 2020 року у складі колегії суддів: Бєлки В. Ю., Кухаря С. В., Онищенко Е. А.,
у справі за позовом ОСОБА_1 до приватного нотаріуса Мелітопольського міського нотаріального округу Запорізької області Зубової Антоніни Олексіївни, третя особа - ОСОБА_2, про визнання дійсним договору дарування земельної ділянки та визнання недійсним права власності на земельну ділянку з моменту укладення договору купівлі-продажу житлового будинку.
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2016 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до приватногонотаріуса Мелітопольського міськогонотаріального округу Запорізької області Зубової А. О., третя особа - ОСОБА_2, про визнання дійсним договору дарування земельної ділянки та визнання недійсним права власності на земельну ділянку з моменту укладення договору купівлі-продажу житлового будинку.
Позовна заява мотивована тим, що позивач є дочкою ОСОБА_4, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Зазначає, що земельна ділянка площею 600,14 кв. м є сумісною власністю подружжя ОСОБА_3, її батьків - на підставі державних актів на право власності від 22 червня 2000 року та від 05 червня 2007 року.
Вказує, що 10 листопада 2006 року ОСОБА_2 купила у ОСОБА_4 лише житловий будинок, що підтверджується договором купівлі-продажу житлового будинку, посвідченого приватним нотаріусом Мелітопольського міського нотаріального округу Бєдновою Н. В.
22 червня 2000 року ОСОБА_4 набув право власності на земельну ділянку площею 600,14 кв. м на законних підставах і він не може бути протиправно позбавлений цього права.
25 жовтня 2007 року ОСОБА_4 подарував земельну ділянку ОСОБА_1 на підставі договору дарування, посвідченого приватним нотаріусом Мелітопольського міського нотаріального округу Зубовою А. О.
Рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 20 листопада 2012 року у справі № 2-2585/11 визнано за ОСОБА_2 право власності на земельну ділянку з моменту укладення договору купівлі-продажу від 10 листопада 2006 року, визнано недійсним договір дарування земельної ділянки площею 600,14 кв. м, який укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 .
Позивач зазначає, що у вказаному рішенні суд застосував закон який не підлягав застосуванню (стаття 377 ЦК України). Вказує, що вищезазначене є правовою підставою для визнання недійсним права власності ОСОБА_2 на земельну ділянку з моменту укладання договору купівлі-продажу житлового будинку.
Крім того, зазначає, що 25 жовтня 2007 року під час укладання договору дарування земельна ділянка площею 600,14 кв. м знаходилась у власності ОСОБА_4 на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку від 05 червня 2007 року.
Цей договір посвідчений нотаріусом Зубовою А. О. відповідно до Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України № 20/5 від 03 березня 2004 року.
Зазначає, що ОСОБА_4 вчинив дії, які свідчать про його відмову від права власності на користь позивача у відповідності до частини першої статті 347 ЦК України, а вона, як обдарована, прийняла цей дарунок у відповідності до статті 722 ЦК України.
За договором дарування до неї перейшло право власті на земельну ділянку площею 600,14 кв. м за державним актом на право власності від 05 червня 2007 року, про що здійснено запис нотаріусом Зубовою А. О на державному акті.
Вказує, що ОСОБА_2 не є стороною договору дарування земельної ділянки від 25 жовтня 2007 року, укладеного ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1, посвідченого приватним нотаріусом Мелітопольського міського нотаріального округу Запорізької області Зубовою А. О.
Позивач просила суд визнати недійсним право власності ОСОБА_2 на земельну ділянку з моменту укладання договору купівлі-продажу жилого будинку, тобто з 10 листопада 2006 року, отриману безпідставно за рішенням суду від 20 листопада 2012 року; визнати дійсним договір дарування земельної ділянки від 25 жовтня 2007 року, який укладений ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 та посвідчений приватним нотаріусом Мелітопольського міського нотаріального округу Запорізької області Зубовою А. О.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 24 січня 2019 року, яке залишено без змін постановою Запорізького апеляційного суду від 05 лютого 2020 року, позов залишено без задоволення.
Рішення місцевого суду, з яким погодився суд апеляційної інстанції мотивоване тим, що спосіб захисту порушеного права, обраний позивачем є неправильним.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у березні 2020 року до Верховного Суду, ОСОБА_3, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції скасувати і справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 24 квітня 2020 року відкрито касаційне провадження у цивільній справі.
15 жовтня 2020 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі суддів Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Фаловської І. М.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що судами першої та апеляційної інстанцій не в повному обсязі досліджені обставини справи та не надана належна оцінка наданим доказам. Суди застосували закон, який не підлягав застосуванню. Суд першої інстанції вирішив питання про права, інтереси і обов`язки ОСОБА_3, яка не брала участі в розгляді справи, хоча спірна земельна ділянка належала їй як співвласнику спільного майна подружжя.
Доводи інших учасників справи
Інші учасники справи не надіслали відзив на касаційну скаргу.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суд установив, що 22 червня 2000 року ОСОБА_4 набув право власності на земельну ділянку по АДРЕСА_1 на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку площею 1 062 кв. м. 05 травня 2001 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 було укладено договір дарування частини земельної ділянки площею 600,14 кв. м.
10 листопада 2006 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 було укладено договір купівлі-продажу житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , відповідно до умов якого ОСОБА_4 передав, а ОСОБА_2 прийняла у власність житловий будинок, розташований на земельній ділянці площею 600,14 кв. м та сплатила за нього 25 250,00 грн.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер, спадщину прийняла ОСОБА_1 .
Рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 20 листопада 2012 року визнано право власності ОСОБА_2 на земельну ділянку з моменту укладання договору купівлі-продажу будинку - з 10 листопада 2006 року, ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 28 березня 2013 року вказане рішення залишено без змін.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до положень частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.