Постанова
Іменем України
20 жовтня 2020 року
м. Київ
справа № 569/7238/18
провадження № 61-6180св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Фаловської І. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк", приватний нотаріус Рівненського міського нотаріального округу Плетньов Володимир Олександрович,
розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 23 листопада 2018 року у складі судді Гордійчук І. О. та постанову Рівненського апеляційного суду від 26 лютого 2019 року у складі колегії суддів: Хилевича С. В., Ковальчук Н. М., Бондаренко Н. В.,
у справі за позовом ОСОБА_1 до акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк", приватного нотаріуса Рівненського міського нотаріального округу Плетньова Володимира Олександровича про визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно.
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" (далі - АТ КБ "ПриватБанк" або банк) і приватного нотаріуса Рівненського міського нотаріального округу Плетньова В. О. про визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно.
Позовна заява мотивована тим, що між банком і позивачем 12 липня 2007 року укладено договір іпотеки квартири № 0707/16/1 та 02 листопада 2009 року додаткову угоду № 1 до вказаного договору. Предметом іпотечного договору є трикімнатна квартира АДРЕСА_1, титульне право на яку належало позивачу.
За умовами додаткової угоди № 1 від 02 листопада 2009 року іпотекою забезпечено виконання зобов`язань за кредитним договором від 12 липня 2007 року № 0707/16 з повернення кредиту у розмірі 14 900,88 дол. США в термін до 08 жовтня 2009 року та кредитного договору від 29 жовтня 2009 року № 0707/16/1 з повернення кредиту у розмірі 97 064,52 грн в термін до 08 жовтня 2019 року.
Позивач вказує, що відповідно до рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 02 грудня 2016 року (індексний номер 32693487), прийнятого приватним нотаріусом Плетньовим В. О., було зареєстровано право власності на вказану квартиру за ПАТ КБ "ПриватБанк". Зазначає, що вказана реєстраційна дія та запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно вчинено з порушенням норм Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127, Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті", а тому вважає, що прийняте рішення про проведення державної реєстрації права власності за ПАТ КБ "ПриватБанк" є протиправним та підлягає скасуванню.
Просила визнати протиправним та скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 02 грудня 2016 року (індексний номер 32693487).
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 23 листопада 2018 року, яке залишене без змін постановою Рівненського апеляційного суду від 26 лютого 2019 року, позов задоволено.
Визнано протиправним та скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 32693487, від 02 грудня 2016 року, прийняте приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Плетньовим В. О., про державну реєстрацію за АТ КБ "ПриватБанк" права власності на квартиру АДРЕСА_1 .
Вирішено питання розподілу судових витрат.
Рішення місцевого суду, з яким погодився суд апеляційної інстанції мотивоване тим, що при здійсненні реєстрації права власності за іпотекодержателем нотаріусом було не додержано вимог Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" щодо переходу права власності від іпотекодавця до іпотекодержателя, а також порушено правила статті 20 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", оскільки не було повідомлено позивача про вчинення реєстраційної дії відносно належного їй майна. Крім цього, на момент прийняття оспорюваного рішення дії АТ КБ "ПриватБанк" з відчуження іпотечного майна за споживчим кредитом без згоди власника суперечили положенням статті 203 ЦК України.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у березні 2019 року до Верховного Суду, АТ КБ "ПриватБанк", посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції скасувати і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.
Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-ІХ установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Тому у тексті цієї постанови норми ЦПК України наводяться в редакції, яка була чинною станом на 07 лютого 2020 року.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Ухвалою Верховного Суду від 08 квітня 2019 року відкрито касаційне провадження у цивільній справі, витребувано її з Рівненського міського суду Рівненської області.
13 жовтня 2020 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі суддів Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Фаловської І. М.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що судами першої та апеляційної інстанцій умови не враховано пункт 29 іпотечного договору, де вказано, що звернення стягнення на предмет іпотеки за вибором іпотекодержателя може бути здійснено, зокрема, у позасудовому порядку шляхом переходу до іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки, про що іпотекодержатель зобов`язаний письмово повідомити іпотекодавця. Залишено без належної уваги норми статей 12, 35, 37 Закону України "Про іпотеку", де передбачено право іпотекодержателя на задоволення своїх вимог у спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки через позасудове врегулювання на підставі договору.
У касаційній скарзі зазначається, що на адресу позивача було надіслано лист зі зворотнім повідомленням про порушення кредитних зобов`язань і задоволення вимог шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Цей лист було отримано особисто ОСОБА_1 06 січня 2015 року. Суди знехтували положеннями частини першої статті 20 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав та їх обтяжень", яка відсилає до Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127. Зазначається, що нотаріусом проведено реєстрацію з дотриманням зазначених нормативно-правових актів. Окрім того, до спірних відносин між сторонами не застосовуються положення Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті".
Доводи інших учасників справи
У червні 2019 року ОСОБА_1 надіслала відзив на касаційну скаргу у якому зазначає, що касаційна скарга є безпідставною та необґрунтованою, а рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції прийняті із додержанням норм матеріального та процесуального права.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суд установив, що 12 липня 2007 року між ЗАТ КБ "ПриватБанк" (після реорганізації та зміни назви - АТ КБ "ПриватБанк") та ОСОБА_1 укладено кредитний договір про надання кредиту на споживчі цілі № 0707/16, а 29 жовтня 2009 року - додаткова угода № 1 до основного кредитного договору. Сума наданого кредиту склала 14 900,88 дол. США з терміном повернення його до 08 жовтня 2019 року.
29 жовтня 2009 року між ними ж було укладено договір про надання 97 064,52 грн кредиту на споживчі цілі за № 0707/16/1 з тим самим терміном повернення, тобто до 08 жовтня 2019 року.
З метою повернення одержаних кредитних коштів за кредитним договором 12 липня 2007 року між ОСОБА_1 та банком укладено іпотечний договір № 0707/16/1, а 02 листопада 2009 року - додаткову угоду до іпотечного договору № 1. За умовами іпотечного договору, предметом іпотеки є квартира АДРЕСА_1, яка належала на час укладення іпотечного договору позивачу, що стверджується договором купівлі-продажу від 16 грудня 2004 року, витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 23 грудня 2004 року № 6000042 та витягом з Державного реєстру правочинів від 16 грудня 2004 року № 492722.
В подальшому, 02 грудня 2016 року, державним реєстратором - приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Плетньовим В. О. прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, за яким було зареєстровано право власності на іпотечне майно - квартиру АДРЕСА_1 за АТ КБ "ПриватБанк". Цей факт підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за індексним номером 74683546. Підставою виникнення права власності є іпотечний договір від 02 листопада 2009 року № 0707/16/1 та додаткова угода № 1 до іпотечного договору від 02 листопада 2009 року № 0707/16/1. Підставою для виникнення іпотеки також зазначено додаткову угоду № 1 до іпотечного договору від 02 листопада 2009 року № 0707/16/1, а також вказано, що розмір основного зобов`язання складає 27 033,95 дол. США.
Спірні правовідносини виникли між сторонами з приводу законності прийняття приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Плетньовим В. О. рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 32693487 від 02 грудня 2016 року, за АТ КБ "ПриватБанк" права власності на квартиру АДРЕСА_1 .
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до положень частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).