Постанова
Іменем України
20 жовтня 2020 року
м. Київ
справа № 127/13452/18
провадження № 61-3623св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Фаловської І. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Служба у справах дітей Вінницької міської ради,
розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Іллінецького районного суду Вінницької області від 17 жовтня 2019 року у складі судді Олексієнка О. Ю. та постанову Вінницького апеляційного суду від 28 січня 2020 року у складі колегії суддів: Войтка Ю. Б., Стадника І. М., Марчук В. С., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Служба у справах дітей Вінницької міської ради, про позбавлення батьківських прав.
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Служба у справах дітей Вінницької міської ради, про позбавлення батьківських прав, у якому просила суд позбавити відповідача ОСОБА_2 батьківських прав відносно сина ОСОБА_3, внаслідок ухилення його від виконання своїх батьківських обов`язків по вихованню дитини.
Позовна заява мотивована тим, що 01 липня 2008 року відділом реєстрації актів цивільного стану Вінницького міського управління юстиції Вінницької області був зареєстрований шлюб з відповідачем. В даному шлюбі у сторін народився син ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Сімейні відносини з відповідачем не склалися, через постійні сварки вони ще в грудні 2009 року припинили шлюбні відносини і не проживають разом. Рішенням Замостянського районного суду міста Вінниці від 28 липня 2011 року шлюб між сторонами розірвано.
Після припинення шлюбних стосунків відповідач усунувся від обов`язку утримання сина, не цікавився життям дитини, захопленнями, тому дитина проживає з позивачем і перебуває на повному утриманні позивача. Таке нехтування батьківськими обов`язками призвело до того, що син взагалі не знає і не пам`ятає свого батька. Батьком він вважає і називає теперішнього чоловіка своєї матері - ОСОБА_4 .
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Іллінецького районного суду Вінницької області від 17 жовтня 2019 року, яке залишено без змін постановою Вінницького апеляційного суду від 28 січня 2020 року, в задоволенні позову відмовлено.
Судові рішення мотивовані тим, що позивач не довела суду винної поведінки батька чи його умисне свідоме нехтування своїми обов`язками щодо виховання сина. Натомість іншими письмовими доказами, зокрема зверненням ОСОБА_2 до Служби у справах дітей Вінницької міської ради про призначення днів та годин на побачення з сином у справі доведено відверте, щире намагання батька брати активну участь у вихованні дитини та спілкуватися з нею.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у лютому 2020 року до Верховного Суду, ОСОБА_1, посилаючись на порушення норм матеріального права та неправильне застосування норм процесуального права просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 28 лютого 2020 року відкрито касаційне провадження у зазначеній справі та витребувано її із Іллінецького районного суду Вінницької області.
11 вересня 2020 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Фаловської І. М.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що судами першої та апеляційної інстанцій не повно з`ясовано обставини справи та досліджено докази. Зазначено, що відповідач ухиляється від виконання своїх обов`язків. Уподовж 9 років батько жодного разу не зробив спроби побачити сина.
Заявник вказує на наявність висновку органу опіки та піклування, яким рекомендовано позбавити відповідача батьківських прав.
В касаційній скарзі заявник посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема вказує, що суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, зокрема викладеному у постанові Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі № 631/2406/15-ц.
Відзив на касаційну скаргу не надходив
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Судом встановлено, що сторони по справі є батьками ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1, виданим повторно 11 січня 2010 року (а. с. 7).
Рішенням Замостянського районного суду міста Вінниці від 28 липня 2011 року шлюб між сторонами розірвано (а. с. 8).
Рішенням Замостянського районного суду міста Вінниці від 14 червня 2010 року стягнуто з ОСОБА_2 аліменти на користь ОСОБА_1 на утримання сина ОСОБА_3 в твердій грошовій сумі по 300 грн щомісячно до досягнення дитиною повноліття (а. с. 9).
Розрахунком заборгованості зі сплати аліментів, згідно виконавчого листа № 2-1919 Замостянського районного суду міста Вінниці від 14 червня 2010 року, підтверджується, що відповідач ОСОБА_2 заборгованості по сплаті аліментів не має.
Відповідно висновку від 27 серпня 2018 року № 01-00-011-39180 орган опіки та піклування Вінницької міської ради вважає доцільним позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав відносно ОСОБА_3 (а. с. 89 - 90).
У судді апеляційної інстанції заслухано думку ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, який пояснив, що він негативно ставиться до батька, номера телефону відповідача у нього немає. Вважає батьком ОСОБА_4, який про нього піклується.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до положень частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частини першої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.