1. Правова система ipLex360
  2. Судові прецеденти
  3. Постанова суду



ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 вересня 2020 року

м. Київ

Справа № 918/631/19

Провадження № 12-42гс20

Велика Палата Верховного Суду у складі:

головуючого судді Князєва В. С.,

судді-доповідачаКібенко О. Р.,

суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,

за участю секретаря судового засідання Чепака І. В.,

представника Державного підприємства "Бурштин України" - Мацепури В. С.,

розглянула у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська бурштинова компанія"

на рішення Господарського суду Рівненської області від 24 грудня 2019 року, ухвалене суддею Романюк Ю. Г.,

та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 19 лютого 2020 року, ухвалену колегією суддів у складі Гудак А. В., Маціщук А. В., Олексюк Г. Є.,

у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська бурштинова компанія"

до Державного підприємства "Бурштин України"

про стягнення 3 865 700,89 грн.

Історія справи

Короткий зміст позовних вимог та заперечень

1. 04 вересня 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Українська бурштинова компанія" (далі - ТОВ "Українська бурштинова компанія") звернулося до Господарського суду Рівненської області з позовом до Державного підприємства "Бурштин України" (далі - ДП "Бурштин України"), в якому, з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог, просило стягнути з відповідача 3 865 700,89 грн, з яких 1 368 078,19 грн основного боргу, 1 368 078,19 грн штрафу, 586 268,31 грн процентів за користування чужими грошовими коштами, 406 494,63 грн інфляційних втрат, 111 882,55 грн - 3 % річних, 24 899,02 грн пені.

2. Позовні вимоги обґрунтовані належним виконанням позивачем зобов`язання щодо перерахування відповідачу попередньої оплати за укладеним сторонами форвардним контрактом від 03 лютого 2016 року № 15, а також порушенням відповідачем зобов`язань у частині поставки оплаченого ТОВ "Українська бурштинова компанія" бурштину-сирцю, внаслідок чого позивач на підставі частини другої статті 693 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) вимагав від відповідача повернення суми попередньої оплати з нарахованими штрафом, пенею, інфляційними втратами та 3 % річних.

3. У зв`язку із невиконанням ДП "Бурштин України" зобов`язання щодо повернення суми попередньої оплати ТОВ "Українська бурштинова компанія" звернулося до суду з позовом, який вмотивований положеннями статей 193, 231, 232, 265 Господарського кодексу України (далі - ГК України), статей 253, 526, 530, 536, 549, 551, 610-612, 622, 625, 665, 693, 712 ЦК України.

4. У відзиві на позовну заяву та письмових запереченнях ДП "Бурштин України" стверджувало, що воно не вимагало від ТОВ "Українська бурштинова компанія" сплати авансового платежу; зазначало про домовленість сторін про постачання бурштину-сирцю виключно на підставі листів-замовлень на кожну окрему партію товару, що мали б складатися позивачем, однак ним не складалися та не направлялися, у зв`язку із чим відсутня несвоєчасна поставка товару; посилалось на зупинення у 2018 році дії спеціального дозволу на користування надрами; наголошувало на неможливості стягнення інфляційних втрат та 3 % річних, оскільки повернення відповідно до частини другої статті 693 ЦК України грошових коштів, отриманих як попередня оплата (аванс), не є грошовим зобов`язанням у розумінні статті 625 цього Кодексу, посилаючись на правові висновки Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладені у постановах від 14 березня 2018 року у справі № 910/24853/13 та від 20 листопада 2018 року у справі № 916/75/18.

Фактичні обставини справи, установлені судами

5. 03 лютого 2016 року ТОВ "Українська бурштинова компанія" (покупець) та ДП "Бурштин України"(продавець) уклали форвардний контракт № 15 (далі - контракт), у порядку та на умовах якого продавець передає покупцю у власність товар - бурштин-сирець (далі - товар) відповідно до ТУ У 13970826.003-2000 "Бурштин", затверджених генеральним директором ДП "Бурштин України"26 грудня 2000 року та зареєстрованих Рівненським державним центром стандартизації, метрології та сертифікації 14 лютого 2001 року за № 097/000638 зі змінами, а покупець зобов`язується прийняти товар та оплатити його (пункт 1.1 контракту).

6. Ціна контракту становить 43 194 500 грн, у тому числі 7 199 083,33 грн ПДВ з подальшим коригуванням шляхом укладення додаткових угод (пункт 1.2 контракту), а авансовий платіж - 4 300 000 грн, що становить 10 % від ціни контракту (пункт 1.3 контракту).

7. Пунктом 2.1 контракту сторони встановили, що продавець поставляє покупцю товар на базисі поставки Інкотермс 2010 ЕХW (франко-склад) за адресою: Україна, м. Рівне, вул. Київська, 94 в термін до 30 листопада 2016 року окремими партіями, визначеними у листі-замовленні, у межах обсягів, визначених пунктом 1.1 контракту. Листи-замовлення на кожну окрему партію товару складаються покупцем та підписуються сторонами; поставка кожної окремої партії вважається здійсненою в момент підписання сторонами акта приймання-передачі на базисі поставки відповідно до умов контракту (пункти 2.1.1, 2.2).

8. На виконання пункту 1.3 контракту позивач (покупець) у період з 29 лютого по 01 вересня 2016 року здійснив попередню оплату товару на користь відповідача (продавця) на загальну суму 1 610 000 грн, що підтверджується підписаним сторонами актом звіряння взаєморозрахунків за період з 01 січня по 14 липня 2016 року.

9. Оплата позивачем указаної суми грошових коштів підтверджується банківськими виписками за періоди з 31 січня по 29 лютого 2016 року та з 01 по 31 липня 2016 року, квитанціями від 29 лютого 2016 року та від 02 березня 2016 року, звітами про використання коштів, виданих на відрядження або під звіт, від 29 лютого 2016 року № 4 та від 02 березня 2016 року № 5.

10. Укладаючи контракт, сторони обумовили, що позивач повинен був сам складати та надавати відповідачу листи-замовлення на кожну окрему партію товару для її поставки відповідачем. У матеріалах справи відсутні докази надання позивачем листів-замовлень на кожну окрему партію товару, як це передбачено контрактом.

11. У пункті 1.4 контракту сторони передбачили, що остаточний розрахунок проводиться після проведення взаємозвірки між бухгалтерськими та фінансовими службами, а також підписання сторонами акта звіряння взаємних розрахунків.

12. Відповідно до підписаних сторонами акта зарахування зустрічних однорідних вимог від 19 грудня 2018 року та акта звіряння взаєморозрахунків за період із січня 2016 року по грудень 2018 року станом на 31 грудня 2018 року зобов`язання ДП "Бурштин України"(продавця) перед ТОВ "Українська бурштинова компанія"за контрактом є таким, що припинено частково, а залишок суми заборгованості відповідача перед позивачем за контрактом становить 1 368 078,19 грн.

13. Контрактом також передбачено, що: якщо зустрічне виконання зобов`язання здійснено однією зі сторін, незважаючи на невиконання другою стороною своїх зобов`язань, друга сторона повинна виконати свої зобов`язання за контрактом (пункт 4.6); контракт набуває чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 01 лютого 2017 року, а в частині невиконаних зобов`язань - до їх повного виконання сторонами (пункт 8.3).

14. Позивач (покупець) надіслав відповідачеві (продавцеві) лист щодо виконання умов контракту, який останній отримав 01 липня 2019 року, та претензію від 08 липня 2019 року вих. № 14/13п, в яких заявив вимогу про погашення заборгованості в сумі 1 368 078,19 грн, а також про сплату штрафу, пені, інфляційних втрат та 3 % річних.

15. У відповіді від 08 липня 2019 року вих. № 86/1 відповідач зазначив, що ТОВ "Українська бурштинова компанія" як покупець за контрактом у період з 29 лютого по 01 вересня 2016 року здійснило оплату товару на користь ДП "Бурштин України" як продавця на загальну суму 1 612 179,24 грн, однак у зв`язку з відсутністю достатньої кількості товару продавець не мав та не має змоги виконати свої зобов`язання за контрактом. ДП "Бурштин України" зобов`язується повернути ТОВ "Українська бурштинова компанія" заборгованість в сумі 1 368 078,19 грн, яка підтверджується актом зарахування зустрічних однорідних вимог та актом звіряння взаєморозрахунків.

16. Відповідач отримав кошти у межах та на підставі контракту, тобто при наявності достатніх правових підстав, однак ні до 30 листопада 2016 року, як це передбачено контрактом, ні станом на день ухвалення судом рішення не виконав свого зобов`язання з поставки товару на вказану суму грошових коштів.

17. Позивач не довів того факту, що відповідач порушив умови контракту та якимось чином перешкоджав позивачу надати листи-замовлення і отримати товар. Умови укладеного сторонами контракту не містять положень, які б зобов`язували відповідача будь-яким іншим способом поставляти товар позивачу, окрім як способом, що обумовлений у пункті 2.1 контракту (в термін до 30 листопада 2016 року окремими партіями, визначеними у листі-замовленні, у межах обсягів, визначених пунктом 1.1 контракту).

18. Позивач неналежно виконував свої зобов`язання за контрактом у частині вчасного надання відповідачу листів-замовлень на кожну окрему партію товару, що призвело до порушення строків поставки товару не з вини відповідача.

19. Позивач здійснив попередню оплату товару, обумовлену контрактом, натомість відповідач у встановлений строк товару не передав, унаслідок чого позивач звернувся до суду з позовом про повернення суми попередньої оплати. Тобто боржник допустив порушення обов`язку передати товар, а право кредитора на повернення коштів виникло до звернення до суду внаслідок порушення боржником обов`язку передати товар.

20. Позивач не подав належних та допустимих доказів того, що він вжив усіх залежних від нього заходів щодо вчасного отримання продукції за контрактом та не підтвердив, що несвоєчасна поставка товару є виключно наслідком неправомірних дій зі сторони ДП "Бурштин України".

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

21. Господарський суд Рівненської області рішенням від 24 грудня 2019 року, залишеним без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 19 лютого 2020 року, позов задовольнив частково; стягнув з ДП "Бурштин України" на користь ТОВ "Українська бурштинова компанія" 1 368 078,19 грн основного боргу; закрив провадження у справі в частині стягнення 212 400,83 грн, оскільки позивач подав заяву про зменшення розміру позовних вимог; відмовив у задоволенні позовних вимог про стягнення штрафу, процентів за користування чужими грошовими коштами, інфляційних втрат, 3 % річних та пені на загальну суму 2 497 622,70 грн.

22. Суд першої інстанції зазначив, що:

- позивач вправі вимагати від відповідача повернення попередньої оплати за неотриманий товар відповідно до частини другої статті 693 ЦК України;

- позовні вимоги про стягнення з відповідача процентів за користування чужими грошовими коштами не підлягають задоволенню, оскільки вони не є штрафною санкцією, а відносяться до іншого способу захисту майнового права та інтересу кредитора, який полягає в отриманні компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові;

- вимоги позивача про стягнення інфляційних втрат та 3 % є необґрунтованими, оскільки вони нараховані позивачем на суму неповернутої попередньої оплати, а за своєю правовою природою обов`язок щодо повернення грошових коштів, отриманих як передоплата (частина друга статті 693 ЦК України), не можна розцінювати як грошове зобов`язання в розумінні статті 625 ЦК України;

- оскільки є доведеним факт неналежного виконання і позивачем своїх зобов`язань за контрактом у частині надання відповідачу листів-замовлень на кожну окрему партію товару, як це передбачено умовами контракту, що призвело до порушення строків поставки продукції, вимоги про стягнення штрафу та пені є безпідставними.

23. У суді апеляційної інстанції з урахуванням положень статті 269 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) рішення суду першої інстанції перевірялося лише в частині, що оскаржувалася позивачем, а саме щодо відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення інфляційних втрат та 3 % річних.

24. Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні цих позовних вимог, зазначивши про те, що повернення суми попередньої оплати за договором поставки не є грошовим зобов`язанням у розумінні статті 625 ЦК України, тому нарахування інфляційних втрат та 3 % річних є помилковим. На обґрунтування цих висновків суд апеляційної інстанції послався на правові висновки Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладені у постановах від 07 березня 2018 року у справі № 910/23585/16, від 26 жовтня 2018 року у справі № 910/1775/18, від 21 червня 2019 року у справі № 910/9288/18, від 01 липня 2019 року у справі № 910/5773/18, від 24 вересня 2019 року у справі № 922/1151/18, від 18 грудня 2019 року у справі № 906/190/19.

25. При цьому суд апеляційної інстанції, посилаючись на положення статті 536, частини третьої статті 693 ЦК України та правові позиції, викладені у постановах Верховного Суду України від 18 жовтня 2017 року у справі № 910/8318/16 (провадження № 3-133гс17) та Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 923/1151/17, вказав на інший спосіб захисту прав покупця товару, який здійснив попередню оплату, від неналежного виконання зобов`язань з боку продавця, а саме нарахування процентів на суму попередньої оплати від дня одержання її від покупця. Однак оскільки умовами контракту розміру таких процентів сторони не встановили, позовні вимоги про стягнення інфляційних втрат та 3 % річних не підлягають задоволенню.

26. Також суд апеляційної інстанції відхилив доводи позивача про необхідність врахування правових висновків, викладених у таких судових рішеннях:

- у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі № 331/5054/15-ц (провадження № 14-164цс19) - з тих підстав, що правові висновки про застосування статті 625 ЦК України у цій постанові зроблені виходячи з інших правовідносин, а саме щодо пріоритету ЦК України перед актами законодавства про захист прав споживачів у правовідносинах сторін, заснованих на договорах роздрібної купівлі-продажу побутової техніки. Також суд зазначив, що у цій постанові відсутній правовий висновок про відступлення від правових позицій, викладених у постанові Верховного Суду України від 16 вересня 2014 року у справі № 921/266/13-г/7 (провадження № 3-90гс14);

- у постановах Верховного Суду України від 01 червня 2016 року у справі № 910/22034/15 (провадження № 3-295гс16) та Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2018 року у справі № 910/10156/17 (провадження № 12-14гс18), оскільки викладена у них правова позиція щодо застосування приписів статті 625 ЦК України стосується прострочення грошового зобов`язання за частиною першою статті 1212 ЦК України.

27. Крім того, апеляційний суд, посилаючись на пункт 5.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань", зазначив, що оскільки право на повернення грошових коштів виникло у кредитора до звернення до суду внаслідок порушення боржником обов`язку передати кредиторові відповідний товар, це право не становить зміст основного зобов`язання. Натомість грошовим є зобов`язання, що передбачає передачу грошей як предмета договору або їх сплату як ціни договору, а зобов`язання поставити товар, передати річ, здійснити будівництво тощо не набуває характеру грошового внаслідок ухвалення судового рішення про повернення/стягнення коштів за його невиконання.

Короткий зміст наведених у касаційній скарзі вимог

28. Не погодившись із рішеннями судів попередніх інстанцій у частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення інфляційних втрат та 3 % річних, у березні 2020 року ТОВ "Українська бурштинова компанія" звернулося до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просило скасувати постанову апеляційного господарського суду повністю, а рішення суду першої інстанції скасувати в оскаржуваній частині й ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позовних вимог.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

29. На обґрунтування вимог касаційної скарги скаржник посилається на те, що:

- оскільки відповідач не поставив товар ні до 30 листопада 2016 року (пункт 2.1 контракту), ні до 01 лютого 2017 року (дата закінчення строку дії контракту), ні до теперішнього часу, незалежно від наявності чи відсутності заявок за контрактом, він не лише прострочив виконання свого основного зобов`язання з поставки товару, а й прострочив своє грошове зобов`язання з повернення суми попередньої оплати, яку позивач вимагав повернути на підставі частини другої статті 693 ЦК України;

- апеляційний суд дійшов помилкового висновку, що обов`язок щодо повернення грошових коштів, отриманих як передоплата, не можна розцінювати як грошове зобов`язання в розумінні статті 625 ЦК України, а тому наявні всі фактичні та правові підстави для стягнення з відповідача суми боргу з урахуванням інфляційних втрат та 3 % річних за весь час прострочення;

- суд апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові застосував положення частини другої статті 625, частини другої статті 693 ЦК України без урахування висновку щодо їх застосування у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2018 року у справі № 910/10156/17 (провадження № 12-14гс18) та від 15 травня 2019 року у справі № 331/5054/15-ц (провадження № 14-164цс19), які є найбільш релевантними;

- необхідно відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду України від 16 вересня 2014 року у справі № 921/266/13-г/7 (провадження № 3-90гс14), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07 березня 2018 року у справі № 910/23585/16, від 20 листопада 2018 року у справі № 916/75/18, від 17 жовтня 2018 року у справі № 923/1151/17.

Доводи інших учасників справи

30. ДП "Бурштин України" подало відзив на касаційну скаргу, відповідно до якого просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.

31. На обґрунтування заперечень проти касаційної скарги відповідач посилається на те, що:

- касаційна скарга позивача є безпідставною та не підлягає задоволенню, оскільки суди попередніх інстанцій правильно встановили обставини справи та ухвалили судові рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права;

- правовідносини у цьому спорі ґрунтуються на умовах договору поставки (контракту), за яким позивач, як покупець, зобов`язаний був здійснювати замовлення партій товару для їх поставки в межах строків та обсягів, визначених договором. Порушення термінів поставки товару виникло не з вини відповідача, а внаслідок дій позивача, який не направляв листів-замовлень;

- суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що у відповідача не виникло грошового зобов`язання щодо повернення попередньої оплати, а тому підстави для застосування положень частини другої статті 625 ЦК України відсутні;

- оскільки, крім певних випадків, розірвання контракту в односторонньому порядку не передбачено, позивач не має права вимагати повернення попередньої оплати, а повинен оформити лист-замовлення та вимагати поставки товару. І тільки за умови, якщо відповідач відмовиться поставити замовлений позивачем товар, останній має право відмовитись від договору (розірвати контракт) і вимагати повернення попередньої оплати;

- сторони не узгодили строків поставки товару, позивач частково здійснив попередню оплату, обумовлену контрактом, однак до моменту звернення до суду не надав листів-замовлень та не визначився із видом та обсягом товару, який йому необхідний. Тому у відповідача не виникло обов`язку поставити товар позивачу, який у свою чергу не має права вимагати повернення попередньої оплати, оскільки він не здійснив замовлення, а відповідач не відмовив йому у поставці товару. Отже, у відповідача не виникло зобов`язання щодо повернення попередньої оплати;

- врахування судами попередніх інстанцій постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань", а також правових позицій, викладених у постановах: Верховного Суду України від 16 вересня 2014 року у справі № 921/266/13-г/7 (провадження № 3-90гс14) та від 18 жовтня 2017 року у справі № 910/8318/16 (провадження № 3-133гс17); Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07 березня 2018 року у справі № 910/23585/16, від 20 листопада 2018 року у справі № 916/75/18, від 17 жовтня 2018 року у справі № 923/1151/17, не суперечить висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеному в постанові від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц.

Надходження касаційної скарги на розгляд Великої Палати Верховного Суду

32. Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду ухвалою від 27 квітня 2020 року відкрив касаційне провадження, а ухвалою від 03 червня 2020 року на підставі частини третьої статті 302 ГПК України передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, оскільки вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухвалених рішеннях Верховного Суду у складі колегій суддів інших касаційних судів.

33. При цьому Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду послався на те, що грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати.

34. На думку колегії суддів, негрошове зобов`язання, в якому одна сторона зобов`язана виконати свій обов`язок на користь іншої сторони, має свою вартість і після його порушення воно набуває характер грошового, а тому на нього можуть нараховуватися інфляційні втрати та 3 % річних на підставі частини другої статті 625 ЦК України.

35. Однак, у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21 червня 2019 року у справі № 910/9288/18, від 01 липня 2019 року у справі № 910/5773/18 та від 24 вересня 2019 року у справі № 922/1151/18 наведено висновок про те, що оскільки стягнення з постачальника суми попередньої оплати, перерахованої за договором поставки, не вважається грошовим зобов`язанням у розумінні статті 625 ЦК України, то застосування позивачем частини другої статті 625 цього Кодексущодо нарахування до стягнення з відповідача суми інфляційних втрат та 3 % річних є помилковим. Також Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду постановою від 10 жовтня 2019 року у справі № 760/7459/16-ц залишив без змін судові рішення, якими відмовив у задоволенні позовних вимог про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат.

36. Натомість у постанові від 18 березня 2020 року у справі № 643/20458/17-ц Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду дійшов висновку, що між сторонами виникло грошове зобов`язання, невиконання якого зумовлює застосування положень частини другої статті 625 ЦК України, а тому апеляційний суд, відмовляючи у задоволенні позову в частині стягнення 3 % річних, неправильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального права.

37. За висновками колегії суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду вбачається неоднакове застосування касаційними судами положень частини другої статті 625 ЦК України до правовідносин з невиконання зобов`язання щодо повернення суми попередньої оплати, а Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду.

ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ

38. Відповідно до приписів частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

39. Велика Палата Верховного Суду, враховуючи приписи наведеної норми процесуального права, здійснює перегляд рішень судів попередніх інстанцій по суті лише в межах заявленої вимоги заявника касаційної скарги - в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних.

40. Як уже вказано вище, спірні правовідносини, які виникли між сторонами, пов`язані з питанням щодо можливості нарахування відповідно до статті 625 ЦК України інфляційних втрат і 3 % річних на суму грошових коштів, яка раніше була перерахована позивачем (покупцем) відповідачу (постачальнику, продавцю) на виконання умов контракту (договору поставки) як попередня оплата за товар, що фактично не був поставлений (стаття 693 ЦК України), та яка в подальшому не була повернута відповідачем, незважаючи на закінчення передбаченого договором строку поставки (30 листопада 2016 року відповідно до пункту 2.1 контракту).

41. Тобто в основі спірних правовідносин лежить питання про те, чи є зобов`язання із повернення попередньої оплати грошовим зобов`язанням та, відповідно, чи є відповідач боржником, зобов`язаним на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (стаття 625 ЦК України).

Судова практика

42. Питання щодо застосування положень статті 625 ЦК України вже були предметом розгляду Великої Палати Верховного Суду, зокрема в контексті застосування її положень до відносин сторін, урегульованих нормами статей 693, 1212 ЦК України, а також пов`язаних із невиконанням судового рішення тощо.

43. Так, у постанові від 15 травня 2019 року у справі № 331/5054/15-ц (провадження № 14-164цс19) Велика Палата Верховного Суду, застосовуючи положення частини другої статті 693 та частини другої статті 625 ЦК України, погодилася з висновками судів попередніх інстанцій про наявність підстав для стягнення з відповідача вартості оплаченого позивачем товару з урахуванням установленого індексу інфляції та 3 % річних, оскільки відповідач не виконав зобов`язання з передання товару позивачеві та не повернув на вимогу позивача сплачену ним вартість товару.

44. В іншій постанові від 10 квітня 2018 року у справі № 910/10156/17 (провадження № 12-14гс18) Велика Палата Верховного Суду, застосовуючи положення статті 1212 та частини другої статті 625 ЦК України:

- погодилася з висновком Верховного Суду України, викладеним у постанові від 01 червня 2016 року у справі № 910/22034/15 (провадження №3-295гс16), про те, що стаття 625 ЦК України поширює свою дію на всі види грошових зобов`язань;

- зазначила, що у разі прострочення виконання зобов`язання, зокрема щодо повернення безпідставно одержаних чи збережених грошей, нараховуються 3 % річних від простроченої суми відповідно до частини другої статті 625 ЦК України;

- не взяла до уваги доводів відповідача про те, що припис частини другої статті 625 ЦК України може застосовуватись судом лише за наявності порушення боржником грошового зобов`язання, оскільки ним якраз порушене позадоговірне грошове зобов`язання, що виникло на підставі статті 1212 ЦК України.

45. У згаданій постанові від 01 червня 2016 року у справі № 910/22034/15 (провадження №3-295гс16), у межах розгляду якої вирішувалося питання щодо можливості нарахування інфляційних втрат і 3 % річних на підставі положень статті 625 ЦК України за несвоєчасну сплату в порядку регресу страхового відшкодування, Верховний Суд України дійшов висновків, за змістом яких грошове зобов`язання може виникати між сторонами не тільки з договірних відносин, але й з інших підстав, передбачених цивільним законодавством, зокрема з факту завдання шкоди особі.

46. Також Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18) погодилася з висновком Верховного Суду України, викладеним у постанові від 01 жовтня 2014 року у справі № 6-113цс14, згідно з яким відшкодування заподіяної злочином майнової та моральної шкоди є грошовим зобов`язанням. Крім того, у цій же справі Велика Палата Верховного Суду відступила від висновків Верховного Суду України, викладених у:


................
Перейти до повного тексту