Постанова
Іменем України
15 жовтня 2020 року
м. Київ
справа № 296/4787/17
провадження № 61-22148св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Яремка В. В. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Ступак О. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Гуртовенка Романа Михайловича на постанову Житомирського апеляційного суду від 11 листопада 2019 року у складі колегії суддів: Коломієць О. С., Талько О. Б., Шевчук А. М.,
ВСТАНОВИВ:
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог та рішень судів
У червні 2017 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2, у якому просила усунути перешкоди в користуванні власністю шляхом виселення відповідача з квартири АДРЕСА_1 .
Позов обґрунтовувала тим, що 24 квітня 2017 року між нею та ОСОБА_3 укладений договір купівлі-продажу квартири, відповідно до якого ОСОБА_3 передала їй у власність квартиру АДРЕСА_1 . За вказаною адресою зареєстрований та проживає ОСОБА_2, який перешкоджає ОСОБА_1 належним чином користуватися власністю, чинить дії, які спрямовані на знищення майна, не дає можливості користуватися та розпоряджатися власністю на власний розсуд, чим порушує права позивача. На будь-які прохання звільнити вказане житло відповідач жодним чином не реагує.
Рішенням Корольовського районного суду м. Житомира від 24 квітня 2019 року позов задоволено. Усунуто ОСОБА_1 перешкоди у користуванні квартирою АДРЕСА_1 шляхом виселення ОСОБА_2 без надання іншого житлового приміщення.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що ОСОБА_1 є власником спірної квартири, проте у зв`язку з проживанням у квартирі відповідача вона обмежена у вільному праві володіти, користуватися та розпоряджатися цим майном. ОСОБА_2 втратив право власності на спірну квартиру, а тому його виселення не може вважатися порушенням його прав.
Постановою Житомирського апеляційного суду від 11 листопада 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено. Рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 24 квітня 2019 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні квартирою шляхом виселення відмовлено.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що рішення суду, на підставі якого ОСОБА_3 набула право власності на спірну квартиру, скасовано, справа за позовом ОСОБА_2 про поділ майна подружжя та визнання за відповідачем права власності на 1/2 частини квартири перебуває на розгляді в суді першої інстанції, а отже, висновок суду першої інстанції про виселення ОСОБА_2 зі спірної квартири без надання іншого житлового приміщення є передчасним.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги та позиції інших учасників
У грудні 2019 року представник ОСОБА_1 - адвокат Гуртовенко Р. М. звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції скасувати, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.
Касаційна скарга мотивована тим, що ОСОБА_2 не є та не був власником спірної квартири. Як колишній член сім`ї попереднього власника квартири він втратив право користування спірним жилим приміщенням. Єдиним власником квартири АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу спірної квартири є ОСОБА_1 . Договір є дійсним, а тому позивач як власник квартири має право на усунення перешкод у користування квартирою шляхом виселення відповідача.
У лютому 2020 року надійшов відзив на касаційну скаргу від ОСОБА_2, у якому відповідач просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 21 грудня 2019 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Гуртовенка Р. М. в указаній цивільній справі.
У січні 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Відповідно до пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (далі - Закон № 460-ІХ) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом (08 лютого 2020 року).
Касаційна скарга у цій справі подана у грудні 2019 року, а тому вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом №460-ІХ.
Відповідно до частини першої статті 401 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) попередній розгляд справи проводиться у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (тут і далі - у редакції до набрання чинності Законом № 460-IX) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги та відзиву на неї, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою та підлягає залишенню без задоволення з огляду на таке.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Суди встановили, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 з 21 листопада 1997 року перебували у зареєстрованому шлюбі.
Шлюб між сторонами розірвано 20 серпня 2014 року.
За час шлюбу, 13 вересня 2002 року, ОСОБА_3 за договором купівлі-продажу придбала квартиру АДРЕСА_1 . Право власності ОСОБА_3 на спірну квартиру також визнано рішенням Корольовського районного суду м. Житомира від 06 грудня 2016 року та ухвалою Апеляційного суду Житомирської області від 14 лютого 2017 року у цивільній справі № 296/3042/16-ц.
24 квітня 2017 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 укладений договір купівлі-продажу квартири, відповідно до умов якого ОСОБА_3 передала у власність ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_1, а ОСОБА_1 прийняла вказану квартиру, сплативши за неї ціну, відповідно до умов цього договору.
У спірній квартирі проживає та зареєстрований ОСОБА_2 .
Суд апеляційної інстанції встановив, що постановою Верховного Суду від 14 серпня 2019 року рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 06 грудня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Житомирської області від 14 лютого 2017 року у цивільній справі № 296/3042/16-ц за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про поділ майна подружжя та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визнання майна особистою приватною власністю, яким квартиру АДРЕСА_1 визнано особистою власністю ОСОБА_3 , скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.
Розгляд справи не завершено. У вказаній справі предметом спору є квартира АДРЕСА_1, яка придбана сторонами за час перебування у шлюбі. ОСОБА_2 пред`явив вимоги про поділ квартири, що є об`єктом права спільної сумісної власності, про визнання права власності на 1/2 частини вказаної квартири. ОСОБА_3 пред`явила зустрічний позов до ОСОБА_2 про визнання квартири її особистою приватною власністю.
Отже, на час розгляду цієї справи спір щодо квартира АДРЕСА_1 між ОСОБА_2 до ОСОБА_3, які вважають себе власниками квартири, не вирішено, у квартирі продовжує проживати ОСОБА_2, а ОСОБА_1 пред`явила позову про його виселення невдовзі після укладення із ОСОБА_3 договору купівлі-продажу спірної квартири.
Конституцією України передбачено як захист права власності, так і захист права на житло.
Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.
За положеннями статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
При вирішенні питання про виселення члена сім`ї колишнього власника житла суд має враховувати і загальні норми, що регулюють питання реалізації права власності.
Відповідно до статті 156 Житлового кодексу Української РСР члени сім`ї власника жилого будинку, які проживають разом із ним у будинку, що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.
Крім того, при розгляді спорів, що не врегульовані житловим законодавством, суд застосовує норми цивільного законодавства.
Згідно із частиною першою статті 405 ЦК України члени сім`ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником.
Відповідно до частин першої, другої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства.
Згідно із частиною першою статті 383 ЦК України власник житлового будинку має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї, інших осіб.
Положеннями статті 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України), тому дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
Відповідно до статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) та протоколи до неї, а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.