ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
м. Київ
19 жовтня 2020 року
справа №640/11515/19
адміністративне провадження №К/9901/22070/20
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Ханової Р.Ф.,
суддів: Гончарової І.А., Олендера І.Я.,
розглянув у попередньому судовому засіданні як суд касаційної інстанції справу за позовом Товариства з обмеденою відповідальністю "Ашан Україна Гіпермаркет" до Головного управління ДПС у м. Києві про скасування розпорядження про анулювання ліцензії, провадження у якій відкрито за касаційною скаргою Товариства з обмеденою відповідальністю "Ашан Україна Гіпермаркет" на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 30 липня 2020 року (судді - Мельничук В.П., Лічевецький І. О., Оксененко О. М.).
УСТАНОВИВ :
У червні 2019 року на адресу Окружного адміністративного суду міста Києва надійшов позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Ашан Україна Гіпермаркет" (далі - Товариство, платник податків, позивач у справі) до Головного управління ДФС у м. Києві (далі - податковий орган, відповідач у справі), в якому позивач просив скасувати розпорядження про анулювання ліцензії № 85748/10/26-15-40-03-21 від 22 жовтня 2018 року.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 лютого 2020 року адміністративний позов задоволено, скасовано розпорядження про анулювання ліцензії № 85748/10/26-15-40-03-21 від 22 жовтня 2018 року.
30 липня 2020 року Шостий апеляційний адміністративний суд прийняв постанову, якою апеляційну скаргу податкового органу задовольнив частково, рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 лютого 2020 року у справі № 640/11515/19 скасував, адміністративний позов Товариства залишив без розгляду.
Суд апеляційної інстанції ухвалюючи постанову виходив з аналізу положень підпункту 14.1.39 пункту 14.1 статті 14, пункту 56.18 статті 56, пункту 102.1 статті 102 Податкового кодексу України, який зумовив висновок про те, що цими нормами врегульовано питання застосування спеціальних строків давності визначення податкових зобов`язань. Суд апеляційної інстанції вважає, що строк 1095 днів може застосовуватись у випадку, коли суб`єктом звернення є платник податку і стосується воно оскарження рішення контролюючого органу про нарахування/визначення грошового зобов`язання. При цьому, розпорядження податкового органу про анулювання ліцензій не опосередковані приписами вищевказаних норм, а отже їх положення не підлягають застосуванню у спірних правовідносинах. Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що застосуванню підлягає загальний строк звернення до суду, встановлений Кодексом адміністративного судочинства України.
Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, позивач подав касаційну скаргу, в якій посилається на порушення судом норм процесуального права, просить скасувати постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 30 липня 2020 року, та направити справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.
У касаційній скарзі Товариство звертає увагу на тому, що згідно із частиною першою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Пунктом 56.18 статті 56 Податкового кодексу України встановлено спеціальний строк у податкових правовідносинах, протягом якого за загальним правилом платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення-рішення або інше рішення контролюючого органу - 1095 днів. Позивач акцентує увагу на тому, що до внесення змін до Податкового кодексу України Законом № 657-VII від 24 жовтня 2013 року строк звернення до суду протягом 1095 днів стосувався лише рішень контролюючого органу про нарахування грошового зобов`язання, а після внесення змін у випадку, якщо не застосовано досудове оскарження, вказаний строк застосовується до всіх рішень контролюючого органу.
Окрім того, Товариство зазначає про те, що принцип правової визначеності вимагається не лише від норм закону, але поширюється також і на судову практику. Таким чином, доступ особи до суду, не може бути обмежено лише на тій підставі, що після подання позивачем позовної заяви до адміністративного суду Верховним Судом у деяких категоріях справ було змінено підхід до тлумачення та застосування спеціальних строків, протягом яких платник податків може звернутися до суду за захистом свої прав.
04 вересня 2020 року ухвалою Верховного Суду відкрито провадження за касаційною скаргою Товариства на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 30 липня 2020 року. Підставою для відкриття касаційного провадження у справі №640/11515/19 слугувало оскарження судових рішень, перелік яких визначений у частині 1 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, з посиланням у касаційній скарзі на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
21 вересня 2020 року на адресу Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому податковий орган просить відмовити в задоволенні касаційної скарги Товариства на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 30 липня 2020 року, з огляду на те, що оскаржуваною постановою правильно встановлено обставини справи та рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
09 жовтня 2020 року справа № 640/11515/19 надійшла до Верховного Суду.
Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Верховний Суд, переглянувши постанову суду апеляційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги.
Спірним питанням в межах цих правовідносин є визначення строку звернення до суду щодо оскарження розпорядження про анулювання ліцензії № 85748/10/26-15-40-03-21 від 22 жовтня 2018 року.
За позицією позивача, для звернення до суду з адміністративним позовом щодо оскарження розпорядження про анулювання ліцензії № 85748/10/26-15-40-03-21 від 22 жовтня 2018 року повинен застосовуватись строк 1095 днів визначений нормами Податкового кодексу України.
Суд вважає такий висновок помилковим з огляду на наступне.
Строк звернення до адміністративного суду - це встановлений законом проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із її заявою за вирішенням цього спору і за захистом своїх прав, свобод чи інтересів. Строки адміністративного судочинства спрямовані саме на якнайшвидше здійснення такого захисту шляхом суворого їх дотримання судом та особами, які беруть участь у справі.
Наслідком пропущення процесуальних строків є залишення позовної заяви без розгляду.
Встановлення процесуальних строків законом та судом передбачено з метою своєчасного виконання учасниками адміністративного судочинства передбачених Кодексом адміністративного судочинства України певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними.
Відповідно до частини першої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.