ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 жовтня 2020 року
м. Київ
справа № 810/855/18
адміністративне провадження №№ К/9901/18648/19, К/9901/18183/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Шишова О.О.,
суддів: Дашутіна І.В., Яковенка М.М.,
за участі:
секретаря судового засідання Івченка М.В.
позивача ОСОБА_1
представників відповідача Дикого О.В., Цимбалістого Т.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в касаційній інстанції справу №810/855/18
за позовом ОСОБА_1 до Прокуратури Дніпропетровської області про скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, провадження в якій відкрито
за касаційною скаргою ОСОБА_1, Прокуратури Дніпропетровської області на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 лютого 2019 року (прийняту в складі головуючого судді - Шрамко Ю.Т.) та останову Шостого апеляційного адміністративного суду від 05 червня 2019 року (прийняту в складі колегії суддів: головуючого Костюк Л.О., суддів: Аліменка В.О., Бужак Н.П.),
У С Т А Н О В И В:
І. Суть спору:
1. ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом (з урахуванням змін позовних вимог) до Прокуратури Дніпропетровської області (відповідач) в якому просив:
- поновити строк звернення до суду, прийняти позов до розгляду та відкрити провадження у справі;
- скасувати наказ прокуратури Дніпропетровської області від 10.08.2016 №942К про звільнення молодшого радника ОСОБА_1 з посади прокурора Криворізької місцевої прокуратури №2 Дніпропетровської області та з органів прокуратури;
- поновити ОСОБА_1 на посаді прокурора Криворізької на посаді прокурора Криворізької місцевої прокуратури №2 Дніпропетровської області;
- стягнути з прокуратури Дніпропетровської області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного за час вимушеного прогулу, починаючи з 12.08.2016 і до моменту фактичного поновлення на посаді в сумі 165 262,86 грн.
2. Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 зазначив, що він не погоджується з висновками щодо його звільнення з органів прокуратури, яке відбулось усупереч приписам статті 119 КзПП України та статті 39 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу". Уважає, що за ним зберігається місце роботи та середній заробіток на час проходження військової служби за контрактом до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію.
ІІ. Рішення судів першої й апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення
3. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 лютого 2019 року позовні вимоги задоволено.
3.1. Визнаний протиправним та скасований наказ прокурора Дніпропетровської області від 10.08.2016 №942к про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора Криворізької місцевої прокуратури №2 Дніпропетровської області та з органів прокуратури з 12.08.2016.
3.2. Поновлений ОСОБА_1 на посаді прокурора Криворізької місцевої прокуратури №2 Дніпропетровської області та в органах прокуратури з 12.08.2016.
3.3. Стягнуто з прокуратури Дніпропетровської області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 165 262,86 грн. (сто шістдесят п`ять тисяч двісті шістдесят дві гривні вісімдесят шість копійок).
4. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 05 червня 2019 року було змінено рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 лютого 2019 року та викладено четвертий абзац її резолютивної частини в такій редакції:
4.1. "Стягнути з Прокуратури Дніпропетровської області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 21 лютого 2017 року по 21 лютого 2019 року у розмірі 264057 гривень 06 копійок без вирахування обов`язкових платежів".
4.2. У іншій частині рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 лютого 2019 року - залишено без змін.
5. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що законних підстав для звільнення позивача з роботи не було. Змінюючи судове рішення суду першої інстанції в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, Шостий апеляційний адміністративний суд виходив з того, що середній заробіток слід стягувати з урахуванням обмежень встановлених статтею 235 КЗпП.
IІІ. Провадження в суді касаційної інстанції
6. У касаційній скарзі Відповідач, посилаючись на те, що оскаржувані рішення суду першої та апеляційної інстанції були винесені з порушенням норм матеріального та процесуального права, висновки судів не відповідають обставинам справи. Просив скасувати рішення та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволені позовних вимог у повному обсязі.
6.1. Обґрунтовуючи вимоги касаційної скарги відповідач зазначає, що станом на дату звільнення ОСОБА_1 з посади та органів прокуратури повна або часткова мобілізація не оголошувалась, воєнний стан не вводився, а отже і особливий період як законодавчо визначений термін, не діяв.
6.2. Відповідач уважає, що гарантії передбачені частиною третьою статті 119 КЗпП України та частини другої статті 39 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" на позивача не поширюється, а тому відсутні підстави для скасування наказу про звільнення позивача та поновлення його на роботі.
6.3. Також відповідач зазначає, що ОСОБА_1 сам написав заяву про звільнення за власним бажанням. Крім того, ОСОБА_1 був прийнятий саме на військову службу за контрактом осіб офіцерського складу, отже, проходив службу у добровільному порядку, не пов`язаним із мобілізацією або особливим періодом, які є окремим видом військової служби.
6.4. Окрім цього, відповідач зазначає що відповідно до вимог статті 235 КЗпП України середній заробіток час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нежчеоплачуваної роботи, але не більше як за один рік.
7. У касаційній скарзі позивач зазначає, що суд апеляційної інстанції безпідставно не розрахував розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу починаючи з дати його звільнення - 12 серпня 2016 року та по день прийняття рішення судом апеляційної інстанції. Вважав, що суди попередніх інстанцій безпідставно послалися норму ст.235 КЗоТ України щодо застосування терміну стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу тривалістю 1 рік. Уважає, що суд першої інстанції безпідставно не допустив до негайного виконання рішення про поновлення на роботі, що впливає на розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу, що підлягає стягненню. Просив змінити судові рішення суду першої та апеляційної інстанції в частині розміру середнього заробітку.
ІV. Установлені судами фактичні обставини справи
8. ОСОБА_1 з 2004 року проходив службу в органах прокуратури.
9. Наказом прокурора Дніпропетровської області від 14.12.2015 №2324к позивача з 15.12.2015 призначено на посаду прокурора Криворізької місцевої прокуратури №2 Дніпропетровської області.
10. Наказом Міністра оборони України від 03.08.2016 №7181 позивача прийнято на військову службу офіцером за контрактом строком на п`ять років та призначено офіцером юридичного відділу центру розвитку та супроводження матеріального забезпечення Збройних Сил України, ВОС-8503003, штатно-посадова категорія "капітан юстиції".
11. 10.08.2016 ОСОБА_1 звернувся до прокурора Дніпропетровської області із заявою від 10.08.2016 про звільнення його із займаної посади прокурора Криворізької місцевої прокуратури №2 на підставі пункту 3 частини першої статті 36 КЗпП України з 12.08.2016 у зв`язку із вступом на військову службу за контрактом осіб офіцерського складу.
12. На підставі вказаної заяви позивача наказом прокурора Дніпропетровської області від 10.08.2016 №942к молодшого радника юстиції ОСОБА_1 з 12.08.2016 звільнено з посади прокурора Криворізької місцевої прокуратури №2 Дніпропетровської області та з органів прокуратури у зв`язку зі вступом на військову службу.
13. З витягу з послужного списку позивача вбачається, що у Збройних Силах України він перебуває з 17.08.2016.
14. 10.08.2016 позивача ознайомлено із наказом про звільнення та видано йому трудову книжку, що ним не заперечується.
15. Не погоджуючись зі звільненням, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом за захистом своїх порушених прав та законних інтересів.
V. Релевантні джерела права й акти їх застосування (в редакції, яка діяла на час вирішення справи в суді першої та апеляційної інстанції)
16. Згідно з частиною другою статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
17. Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
18. Згідно зі статтею 1 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення та Державної спеціальної служби транспорту, посади в яких комплектуються військовослужбовцями. Військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
19. Відповідно до частин першої та другої статті 2 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби. Проходження військової служби здійснюється, зокрема, громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.
20. Загальні умови укладення контракту на проходження військової служби визначені статтею 19 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу".
21. Відповідно до частини 3 статті 119 КЗпП України, за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану на строк до закінчення особливого періоду або до дня фактичної демобілізації, зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, в яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
22. За змістом статті 3 Закону України "Про оборону України" підготовка держави до оборони в мирний час включає, зокрема, забезпечення Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, та правоохоронних органів підготовленими кадрами, озброєнням, військовою та іншою технікою, продовольством, речовим майном, іншими матеріальними та фінансовими ресурсами; розвиток військово-технічного співробітництва з іншими державами з метою забезпечення Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, та правоохоронних органів озброєнням, військовою технікою і майном, які не виробляються в Україні; підготовку національної економіки, території, органів державної влади, органів військового управління, органів місцевого самоврядування, а також населення до дій в особливий період.
23. Відповідно до статті 1 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
23.1 Мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано. Демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу (стаття 1 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію").