ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06 жовтня 2020 року
м. Київ
Справа № 924/1275/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Волковицька Н. О. - головуючий, Могил С. К., Случ О. В.,
секретар судового засідання - Мельникова Л. В.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Селянського (фермерського) господарства "Зозулине"
на рішення Господарського суду Хмельницької області від 11.03.2020 і постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 11.06.2020 у справі
за позовом Селянського (фермерського) господарства "Зозулине"
до Ізяславської районної державної адміністрації
про визнання протиправним і скасування розпорядження
(уповноважені представники сторін у судове засідання не з`явилися)
1. Короткий зміст позовних вимог і заперечень
1.1. Селянське (фермерське) господарство "Зозулине" (далі - СФГ "Зозулине") звернулося до Господарського суду Хмельницької області із позовною заявою до Ізяславської районної державної адміністрації Хмельницької області (далі - РДА) про визнання протиправним і скасування розпорядження РДА від 01.11.2002 № 237/2002 (далі - спірне розпорядження).
1.2. В обґрунтування позову позивач зазначив, що за відсутності добровільного волевиявлення користувача щодо припинення права постійного користування земельною ділянкою оскаржуване розпорядження є протиправним. При цьому посилався, зокрема на положення статей 19, 118 Конституції України, статті 43 Закону України "Про місцеві державні адміністрації", статей 116, 141, 152, 154 Земельного кодексу України (далі - ЗК України).
2. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
2.1. Рішенням Господарського суду Хмельницької області від 11.03.2020 у справі № 924/1275/19 (суддя В. В. Виноградова), залишеним без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду (Філіпова Т. Л. - головуючий, судді Василишин А . Р., Бучинська Г. Б.) у задоволені позову відмовлено.
2.2. Надаючи оцінку позовним вимогам, з урахуванням установлених обставин справи, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що відповідачем не спростовано доводів позивача про відсутність передбачених законом підстав для прийняття спірного розпорядження, однак позовні вимоги не підлягають задоволенню з огляду на значний пропуск позовної давності. Ураховуючи, що відповідач заявив клопотання про застосування наслідків позовної давності, а підстав для визнання поважними причин пропуску цього строку позивачем не наведено, суди відмовили у задоволенні позову в повному обсязі у зв`язку зі спливом позовної давності, про застосування наслідків якої заявлено стороною у справі.
3. Короткий зміст касаційної скарги і заперечення на неї
3.1. Не погоджуючись із рішенням Господарського суду Хмельницької області від 11.03.2020 і постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 11.06.2020 у справі № 924/1275/19, СФГ "Зозулине" звернулося до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить рішення та постанову скасувати, прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
3.2. За змістом касаційної скарги її подано на підставі положень пунктів 2, 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (у редакції, чинній з 08.02.2020) (далі - ГПК України).
3.3. В обґрунтування підстави касаційного оскарження передбаченої пунктом 2 частини 2 статті 287 ГПК України, скаржник наголошує на неправильному застосуванні судами попередніх інстанцій норм матеріального права, а саме положень частини 1 статті 261 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України). Так, на думку скаржника, суди безпідставно посилалися на правові позиції Верховного Суду України, викладені у справах № 6-2469цс16 (постанова від 16.11.2016), № 6-832цс15 (постанова від 28.09.2016), № 6-2165цс15 (постанова від 14.09.2016) № 6-152цс14 (постанова від 29.10.2014), № 6-1503цс16 (постанова від 21.12.2016), № 6-3029цс16 (постанова від 08.06.2016), які не стосуються правовідносин, які склалися у цій справі, адже в цьому разі спірне розпорядження не виконане, а його правові наслідки не були відображені в офіційних джерелах.
Крім того, як на ще одну підставу касаційного оскарження скаржник зазначає передбачену пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК України, та вказує на необхідність сформувати єдину практику застосування частини 1 статті 261 ЦК України щодо початку перебігу позовної давності у подібних правовідносинах.
4. Розгляд касаційної скарги
4.1. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі та запереченнях на неї, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не може бути задоволена з таких підстав.
4.2. Як свідчать матеріали справи та встановили суди попередніх інстанцій, рішенням Ізяславської районної ради Хмельницької області від 17.03.1999 № 10 виділено громадянину ОСОБА_1 земельну ділянку площею 50 га рільних земель в постійне користування для організації селянського (фермерського) господарства із земель Теліжинської сільської ради. Вирішено земельну ділянку використовувати за цільовим призначенням для вирощування сільськогосподарських культур.
На підставі зазначеного рішення ОСОБА_1 видано державний акт на право постійного користування землею від 26.02.2001 серії ХМ № 2280. В акті зазначено про надання у постійне користування земельної ділянки площею 50 га в межах, визначених згідно з планом; земельна ділянка розташована на території Теліжинецької сільської ради; землю надано для ведення селянського (фермерського) господарства. Акт містить відомості про його реєстрацію в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 53.
До матеріалів справи також додано акт від 19.02.2001 про встановлення меж ділянки в натурі гр. ОСОБА_2 для ведення селянського (фермерського) господарства, площею 50 га на території Теліжинецької сільської ради; протокол закріплення меж земель від 19.02.2001.
Розпорядженням Ізяславської районної державної адміністрації Хмельницької області "Про припинення права постійного користування земельною ділянкою селянського (фермерського) господарства громадянина ОСОБА_1 " від 01.11.2002 № 237/2002р припинено право постійного користування земельною ділянкою селянського (фермерського) господарства гр. ОСОБА_1 у розмірі 40 га рільних земель. Земельну ділянку передано у землі запасу Теліжинецької сільської ради. Районному відділу земельних ресурсів доручено внести зміни в земельно-кадастрову документацію.
У розпорядженні зазначено, що воно прийняте за результатами розгляду заяви голови селянського (фермерського) господарства ОСОБА_1 про припинення права постійного користування земельною ділянкою площею 40 га та передачу її в землі запасу Теліжинецької сільської ради на підставі положень статті 142 ЗК України.
Листом від 25.09.2019 № 3-10121/0-4547/0/95-19 Головне управління Держгеокадастру у Хмельницькій області повідомило ОСОБА_1 про відсутність підстав для надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) площею 50 га для ведення селянського (фермерського) господарства за межами населених пунктів Теліжинецької сільської ради Ізяславського району Хмельницької області, оскільки згідно відповіді Відділу в Ізяславському районі Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області на зазначену земельну ділянку відповідно розпорядження РДА від 01.11.2002 № 237/2002 припинено право користування земельною ділянкою 40 га та включено її до проекту консервації як малопродуктивні та деградовані землі.
Позивач звернувся до РДА із заявою від 29.10.2019, в якій просив визнати спірне розпорядження таким, що втратило чинність, посилаючись на те, що останнє не було виконане, на наявність у заявника державного акта на земельну ділянку площею 50 га, на перебування в користуванні заявника земельної ділянки площею 50 га, на своєчасну сплату податку за землю.
У відповідь РДА зазначила (лист від 05.11.2019), що розпорядження від 01.11.2002 № 237/2002 прийнято РДА в межах наданої законом компетенції, на підставі заяви ОСОБА_1, клопотання Теліжинецької сільської ради Ізяславського району та відповідно до положень статті 142 ЗК України. У подальшому, за інформацією відділу в Ізяславському районі Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області, вилучену земельну ділянку площею 40 га було включено до проекту землеустрою щодо консервації деградованих і малопродуктивних земель державної власності на території Ізяславського району. Даний проект землеустрою затверджено розпорядженням голови РДА від 01.04.2011 № 170/2011-р. Крім цього, РДА зауважила, що прийняття рішень щодо розпорядження землями державної власності сільськогосподарського призначення належить до компетенції територіальних органів центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів.
Звертаючись із позовом у цій справі СФГ "Зозулине" вказувало на незаконність розпорядження Ізяславської районної державної адміністрації Хмельницької області від 01.11.2002 № 237/2002.
Крім цього, судами встановлено, що до матеріалів справи СФГ "Зозулине" надало податкові декларації платника єдиного податку за 2018, 2019 із відомостями про наявність у платника СФГ "Зозулине" земельної ділянки площею 50 га.
Відповідачем на обґрунтування своєї позиції до матеріалів справи додано:
- заяву ОСОБА_1 від 15.08.2002 до Теліжинецької сільської ради, в якій у зв`язку з фінансовим становищем просить зняти з себе земельну ділянку селянського фермерського господарства площею 40 га;
- рішення Теліжинецької сільської ради від 19.09.2002 № 4 "Про передачу земель селянського (фермерського) господарства ОСОБА_1 в землі запасу с/ради", відповідно до якого за результатами розгляду заяви голови селянського (фермерського) господарства Зозулі Г. Г. сільська рада вирішила: погодити передачу земель селянського (фермерського) господарства ОСОБА_1 в землі запасу; клопотати перед райдержадміністрацією про вилучення земельної ділянки селянського (фермерського) господарства ОСОБА_1 площею 40 га;
- акт від 19.09.2002, складений та підписаний сільським головою Теліжинецької сільської ради, землевпорядником сільської ради та ОСОБА_1, про проведення передачі земельної ділянки селянського (фермерського) господарства ОСОБА_1 площею 40 га в землі запасу Теліжинецької сільської ради; викопіровку з плану землекористування Теліжинецької сільської ради, селянського (фермерського) господарства ОСОБА_1 із визначенням земельної ділянки селянського (фермерського) господарства ОСОБА_1, яка передається в землі запасу, площею 40 га, та земельну ділянку, яка залишається в користуванні 10 га, яка погоджена сільським головою та ОСОБА_1 ;
- адресоване Ізяславській РДА клопотання Теліжинецької сільської ради з проханням вилучити земельну ділянку у селянського (фермерського) господарства ОСОБА_1 в розмірі 40 га в землі запасу;
- заяву голови СФГ Зозулі Г. Г. від 07.11.2002, адресовану Ізяславській РДА, в якій ОСОБА_1 зазначає про те, що дає згоду на припинення права постійного користування земельною ділянкою в розмірі 40 га та просить приєднати її до земель запасу Теліжинецької сільської ради;
- пропозицію управління Держкомзему у Ізяславському районі (від 28.03.2011) про затвердження проекту землеустрою щодо консервації деградованих і малопродуктивних земель державної власності на території Ізяславського району, в тому числі щодо Теліжинецької сільської ради - 62,5981 га; пояснювальну записку до проекту розпорядження, а також розпорядження Ізяславської РДА від 01.04.2011 № 170/2011-р про затвердження проекту землеустрою щодо консервації деградованих і малопродуктивних земель державної власності на території Ізяславського району, в тому числі щодо Теліжинецької сільської ради - 62,5981 га.
5. Позиція Верховного Суду
5.1. Відповідно до положень статті 6 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" (тут і далі - у редакції, чинній на час прийняття спірного розпорядження) на виконання Конституції України, законів України, актів Президента України, Кабінету Міністрів України, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, власних і делегованих повноважень голова місцевої державної адміністрації в межах своїх повноважень видає розпорядження, а керівники управлінь, відділів та інших структурних підрозділів - накази. Розпорядження голів місцевих державних адміністрацій, прийняті в межах їх компетенції, є обов`язковими для виконання на відповідній території всіма органами, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами та громадянами.
Статтею 43 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" передбачено, що розпорядження голови державної адміністрації, що суперечать Конституції України, законам України, рішенням Конституційного Суду України, іншим актам законодавства або є недоцільними, неекономними, неефективними за очікуваними чи фактичними результатами, скасовуються Президентом України, головою місцевої державної адміністрації вищого рівня або в судовому порядку.
У статті 50 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" визначено, що розпорядження голів місцевих державних адміністрацій, акти інших посадових осіб, які призначаються ними, можуть бути оскаржені в судовому порядку відповідно до закону.
Згідно з положеннями статті 21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси. Суд визнає незаконним та скасовує нормативно-правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.
Відповідно до положень статті 2 ЗК України (у редакції чинній на час ухвалення рішення місцевого господарського) земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею. Суб`єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади. Об`єктами земельних відносин є землі в межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні частки (паї).
Статтями 5, 6 Земельного кодексу Української РСР (у редакції від 18.12.1990) було передбачено, що розпоряджаються землею Ради народних депутатів, які в межах своєї компетенції надають земельні ділянки у володіння або користування та вилучають їх. У довічне успадковуване володіння земля надається громадянам Української РСР для, зокрема, ведення селянського (фермерського) господарства.
5.2. Як убачається з матеріалів справи земельну ділянку площею 50 га в постійне користування для ведення селянського (фермерського) господарства із земель Теліжинської сільської ради на підставі рішення Ізяславської районної ради Хмельницької області від 17.03.1999 № 10 виділено гр. ОСОБА_1, про що 26.02.2001 видано державний акт на право постійного користування землею серії ХМ № 2280.
З наявної у матеріалах справи копії заяви ОСОБА_1 від 15.08.2002 слідує, що він звернувся до Теліжинецької сільської ради та у зв`язку з фінансовим становищем просив зняти з себе земельну ділянку селянського фермерського господарства площею 40 га.
5.3. Відповідно до положень статті 141 ЗК України (у редакції, чинній на час звернення з заявою від 15.08.2002) підставами припинення права користування земельною ділянкою були: а) добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; б) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; в) припинення діяльності державних чи комунальних підприємств, установ та організацій; г) використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; ґ) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; д) систематична несплата земельного податку або орендної плати.
Частинами 3, 4 статті 142 ЗК України (у редакції, чинній на час звернення з заявою від 15.08.2002) було передбачено, що припинення права постійного користування земельною ділянкою у разі добровільної відмови землекористувача здійснюється за його заявою до власника земельної ділянки. Власник земельної ділянки на підставі заяви землекористувача приймає рішення про припинення права користування земельною ділянкою, про що повідомляє органи державної реєстрації.
Відповідно до частини 1 статті 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.
У пункті 12 Перехідних положень ЗК України (у редакції, чинній на час звернення із заявою від 15.08.2002) зазначено, що до розмежування земель державної та комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями (крім земель, переданих у приватну власність, та земель, зазначених в абзаці третьому цього пункту) в межах населених пунктів здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.