Постанова
іменем України
07 жовтня 2020 року
м. Київ
справа № 725/1199/19
провадження № 51-5720км19
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду
у складі:
головуючого Анісімова Г.М.,
суддів Булейко О.Л., Іваненка І.В.,
за участю:
секретаря судового засідання Мінтенка Ю.В.,
прокурора Матюшевої О.В.,
у режимі відеоконференції:
засудженої ОСОБА_1,
розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене
до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42018261010000102, за обвинуваченням
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженки м. Ходорова, Жидачівського району Львівської області, жительки
АДРЕСА_1 , раніше не судимої,
у вчиненні кримінального правоопрушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 Кримінального кодексу України (далі - КК),
за касаційними скаргами засудженої ОСОБА_1 та її захисника Калюжного Дмитра Григоровича на вирок Чернівецького апеляційного суду від 22 жовтня 2019 року.
Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Першотравневого районного суду м. Чернівців від 24 червня 2019 року ОСОБА_1 визнано невинуватою у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК,
та виправдано у зв`язку з відсутністю в її діях складу цього злочину. Знято арешт
з нерухомого майна ОСОБА_1, накладений за ухвалою слідчого судді цього суду
від 25 вересня 2018 року.
Вирішено питання щодо речових доказів у провадженні.
Чернівецький апеляційний суд вироком від 22 жовтня 2019 року частково задовольнив апеляційну скаргу прокурора та скасував вирок суду першої інстанції. Визнав ОСОБА_1 винуватою у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК, призначив їй покарання
у виді позбавлення волі на строк 5 років з позбавленням права обіймати посади, пов`язані
із виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських обов`язків
в органах державної влади, на строк 3 роки з конфіскацією майна, крім квартири
АДРЕСА_2 .
На підставі ст. 54 КК ОСОБА_1 позбавлено п`ятого рангу державного службовця.
Взято ОСОБА_1 під варту в залі суду.
Знято арешт з нерухомого майна ОСОБА_1, накладений ухвалою слідчого судді Першотравневого районного суду м. Чернівців від 25 вересня 2018 року. Заставу в розмірі 79 290 грн повернуто заставодавцю ОСОБА_2 .
Вирішено питання щодо речових доказів та судових витрат у провадженні.
За вироком апеляційного суду ОСОБА_1 визнано винуватою в тому, що вона, перебуваючи на посаді начальника Державної служби з лікарських засобів та контролю
за наркотиками у Чернівецькій області (далі - Держлікслужба у Чернівецькій області), будучи державним службовцем п`ятого рангу, а згідно з п. 2 примітки до ст. 368 КК - службовою особою, яка займає відповідальне становище, з метою незаконного збагачення шляхом отримання неправомірної вигоди за вчинення дій з використанням свого службового становища, використовуючи свої службові повноваження всупереч інтересам служби, 11 вересня 2018 року близько 13 години 00 хвилин у приміщенні магазину "Прибутковий дім" у м. Чернівцях зустрілася з керуючою аптеками приватного підприємства "Гармонія-2000" ОСОБА_3, якій висловила вимогу про надання неправомірної вигоди з розрахунку 150 дол. США за кожну з 16 аптек та аптечних пунктів, що діють у складі ПП "Гармонія-2000", у загальному розмірі 2400 дол. США за не включення ПП "Гармонія-2000" до плану перевірок на наступний 2019 рік з питань додержання ліцензійних умов провадження господарської діяльності.
19 вересня 2018 року, приблизно об 11 годині 10 хвилин ОСОБА_1 в м. Чернівцях
на вул. Головній, 29 у приміщенні Держлікслужби у Чернівецькій області зустрілася
з ОСОБА_3, де отримала від неї неправомірну вигоду в розмірі 2400 дол. США,
що станом на 19 вересня 2018 року становило 67 488,49 грн, чим довела свій злочинний умисел до кінця.
Вимоги, викладені у касаційних скаргах, та узагальнені доводи осіб, які їх подали
У касаційній скарзі захисник Калюжний Д.Г. з підстав, передбачених пунктами 1, 2 ч. 1
ст. 438 КПК, просить скасувати оскаржене судове рішення і закрити кримінальне провадження щодо ОСОБА_1 .
Захисник зазначає, що апеляційний суд необґрунтовано визнав допустимими доказами протокол обшуку від 19 вересня 2018 року та протоколи про проведення негласної слідчої (розшукової) дії (далі - НСРД) - аудіо-, відеоконтроль особи від 20 вересня 2018 року, незважаючи на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону під час проведення вказаних слідчих дій. Вказує, що суд апеляційної інстанції істотно порушив вимоги ст. 23 кримінального процесуального закону, безпідставно відмовив у задоволенні клопотання сторони захисту про допит свідків ОСОБА_4, ОСОБА_5 .
Стверджує, що пред`явлене ОСОБА_1 обвинувачення є неконкретним
та необґрунтованим, кваліфікація дій останньої за ч. 3 ст. 368 КК є неправильною, оскільки її посадовими обов`язками не передбачені повноваження щодо складання або надання пропозицій до проектів планів перевірок суб`єктів господарювання на наступний рік.
Засуджена ОСОБА_1 у касаційній скарзі також з підстав, визначених пунктами 1, 2
ч. 1 ст. 438 КПК, просить скасувати вирок апеляційного суду і закрити кримінальне провадження. Свої вимоги засуджена обґрунтовує доводами, аналогічними тим,
які викладені у касаційній скарзі захисника. Також вказує на недопустимість протоколів про проведення НСРД через те, що аудіо-, відеофіксація контролю особи, на її думку, має ознаки монтажу.
Також стверджує про здійснення щодо неї провокації злочину, а також про порушення її права на захист під час затримання та проведення слідчої (розшукової) дії освідування особи. Зазначає про відсутність вимагання як кваліфікуючої ознаки інкримінованого злочину тому, що судом не встановлено погроз або створення нею таких умов, за яких ОСОБА_3 або ОСОБА_6 були вимушені дати неправомірну вигоду з метою запобігання шкоди законним інтересам їх або ПП "Гармонія-2000".
Позиції учасників судового провадження
У судовому засіданні суду засуджена підтримала доводи поданої нею касаційної скарги та касаційної скарги захисника, просила їх задовольнити.
Прокурор заперечив проти доводів, викладених у касаційних скаргах засудженої та захисника, просив залишити скарги без задоволення.
Інші учасники судового провадження були належним чином повідомлені про день та час судового розгляду, в судове засідання не з`явились. Засуджена подала заяви про розгляд провадження за відсутності захисників Калюжного Д.В. та Веретенка Є.О .
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, викладені в касаційних скаргах, колегія суддів дійшла висновку, що касаційні скарги засудженої та її захисника задоволенню
не підлягають.
Як передбачено ст. 433 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК)
суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій
у межах касаційної скарги. При цьому наділений повноваженнями лише щодо перевірки правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального
та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені
в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Відповідно до приписів ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність
та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і особі засудженого.
Відповідно до ст. 370, ч. 2 ст. 420 КПК вирок суду апеляційної інстанції повинен відповідати загальним вимогам щодо законності, обґрунтованості і вмотивованості судового рішення. Крім того, у вироку суду апеляційної інстанції зазначаються зміст вироку суду першої інстанції, короткий зміст вимог апеляційної скарги, мотиви ухваленого рішення, рішення
по суті вимог апеляційної скарги. Вирок апеляційного суду відповідає вказаним вимогам кримінального процесуального закону.
Докази винуватості ОСОБА_1 безпосередньо досліджено апеляційним судом та оцінено з точки зору їх допустимості, належності, достовірності й достатності для ухвалення вироку. Апеляційний суд навів достатні мотиви для обґрунтування своїх висновків. Суд апеляційної інстанції правильно застосував норми матеріального та процесуального права, здійснив належну правову оцінку встановлених обставин та дійшов обґрунтованого висновку про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК.
Свій висновок апеляційний суд обґрунтував показаннями свідків ОСОБА_3,
ОСОБА_6 ; письмовими доказами: протоколами прийняття заяви про вчинений злочин від 13 та 17 вересня 2018 року, протоколами проведення НСРД - аудіо-, відеоконтролю особи від 20 вересня 2018 року, протоколом огляду від 18 вересня 2018 року, протоколом обшуку від 19 вересня 2018 року та іншими письмовими доказами.
Суд правильно встановив зміст обов`язків службової особи, покладених на ОСОБА_1,
а також функції, віднесені до її службової компетенції Законом України від 05 квітня
2007 року № 877-V "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності", Положенням про Державну службу з лікарських засобів
та контролю за наркотиками у Чернівецькій області, затвердженого наказом Державної служби України з лікарських засобів та контролю за наркотиками № 193.
Твердження засудженої про порушення її права на захист під час затримання є безпідставними та спростовуються матеріалами кримінального провадження.
З протоколу затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину (т. 1, а. п. 114-118), вбачається, що ОСОБА_1 була затримана 19 вересня 2018 року об 11 годині 20 хвилин. ОСОБА_1 було ознайомлено з підставами затримання, а також правами й обов`язками підозрюваного в кримінальному провадженні. Про те, що роз`яснення прав не було формальним, свідчить зміст протоколу затримання, де детально викладено права підозрюваної, зокрема передбачені ст. 42 КПК. Копію зазначеного протоколу затримання ОСОБА_1 отримала особисто, протокол підписаний нею без доповнень і зауважень.
Відповідно до вимог статей 49, 53 КПК органом досудового розслідування через центр надання безоплатної правової допомоги було залучено адвоката Вишневського П.В.
(т. 1, а. п. 119, 131-133), якому доручення від регіонального центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги у Чернівецькій області видано 19 вересня 2018 року
о 12 годині 00 хвилин. Зазначений адвокат як захисник ОСОБА_1 брав участь
під час проведення обшуку 19 вересня 2018 року.
Надалі, користуючись правами підозрюваної, у зв`язку з укладенням 19 вересня 2018 року договорів про надання правової допомоги із захисниками Бошелюк Ю.М. та Веретенком Є.О. (т. 1, а. п. 120-129) ОСОБА_1 від захисника Вишневського П.В. відмовилася. Скарг на дії або бездіяльність захисника Вишневського П.В. чи інших захисників, невиконання ними обов`язків захисника або неналежне їх виконання ОСОБА_1 не подавала. Підстав для висновку про пасивну поведінку або неналежне виконання захисниками обов`язків матеріали кримінального провадження не містять.
Засуджена та захисник Калюжний Д.В. у касаційних скаргах порушують питання
про визнання недопустимим доказом протоколу обшуку від 19 вересня 2018 року. Доводи сторони захисту про недопустимість цього доказу колегія суддів вважає необґрунтованими.
Порядок проведення обшуку детально регламентований кримінальним процесуальним законом. Так, відповідно до статей 234, 235 КПК обшук проводиться на підставі ухвали слідчого судді місцевого загального суду, в межах територіальної юрисдикції якого знаходиться орган досудового розслідування. Ухвала слідчого судді має містити відомості про строк дії ухвали; прокурора, слідчого, який подав клопотання про обшук; положення закону, на підставі якого постановлюється ухвала; житло чи інше володіння особи або частину житла чи іншого володіння особи, які мають бути піддані обшуку; особу, якій належить житло чи інше володіння, та особу, у фактичному володінні якої воно знаходиться; речі, документи або осіб, для виявлення яких проводиться обшук.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, з клопотанням про проведення обшуку приміщення Держлікслужби у Чернівецькій області 19 вересня 2018 року до суду звернувся прокурор Кіореско А.Р., якого визначено прокурором у цьому кримінальному провадженні за постановою заступника керівника Чернівецької місцевої прокуратури
від 13 вересня 2018 року (т. 1, а. п. 5).
Слідчий суддя Шевченківського районного суду м. Чернівців ухвалою від 19 вересня
2018 року частково задовольнив клопотання прокурора та надав дозвіл прокурору Кіореско А.Р. на проведення обшуку в приміщенні службового кабінету начальника Держлікслужби ОСОБА_1 (т. 1, а. п. 136).
Згідно з протоколом (т. 1, а. п. 137-142) обшук 19 вересня 2018 року було проведено слідчим Євдощеком А.Ю., який здійснював досудове розслідування цього кримінального провадження та входив до групи слідчих за постановою про створення групи слідчих
від 19 вересня 2018 року (т. 1, а. п. 7).
Системне тлумачення процесуальних норм, передбачених статтями 236, 37, 39 КПК дає підстави до висновку, що ухвала про дозвіл на обшук житла чи іншого володіння особи може бути виконана прокурором, призначеним здійснювати процесуальне керівництво в порядку ст. 37 КПК, або слідчим, визначеним керівником органу досудового розслідування в порядку ст. 39 цього Кодексу.
Приписи ст. 235 КПК не зобов`язують слідчого суддю в ухвалі зазначати прокурора чи слідчого, який буде проводити обшук, натомість ухвала слідчого судді має містити відомості про прокурора, слідчого, який подав клопотання про обшук. Тобто, процесуальний закон зобов`язує слідчого суддю встановити, що клопотання надійшло від уповноваженої особи - прокурора, включеного до групи прокурорів, або слідчого, якому доручено здійснювати розслідування, в порядку статей 37, 39, 216 КПК. Судовий контроль під час розгляду клопотання про проведення обшуку здійснюється з метою забезпечення права на недоторканість житла чи іншого володіння особи. При цьому, зміст норм цього Кодексу не дає підстав для твердження про те, що до повноважень слідчого судді належать, крім здійснення судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні, ще й інші (п. 18 ст. 3 КПК), віднесені до повноважень прокурора та слідчого з організації досудового розслідування.
Системне тлумачення норм, передбачених статтями 36, 40, 235, 236 КПК, не дає підстав для твердження про те, що до компетенції слідчого судді належить визначення як конкретного слідчого або прокурора, що мають здійснювати таку слідчу (розшукову) дію, так й інших осіб, що будуть приймати участь у проведенні обшуку (понятих, працівників оперативного підрозділу, спеціалістів та ін.). Питання про дотримання вимог КПК прокурором або слідчим щодо належного використання повноважень здійснювати обшук, залучення понятих, спеціалістів, працівників оперативного підрозділу, підозрюваного, захисника, інших учасників провадження вирішуються на етапі судового провадження (п. 24 ст. 3 КПК), а не провадження у слідчого судді, і за умови надання протоколу обшуку суду як доказу винуватості у вчиненні злочину.
Таким чином, визначення в ухвалі слідчого судді конкретного слідчого або прокурора, які мають здійснювати обшук, знаходиться поза межами повноважень слідчого судді
з контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні та обмежуються в цій частині перевіркою того, чи є належним суб`єктом учасник кримінального провадження, який звернувся з клопотанням про проведення обшуку. Визначення конкретного прокурора або слідчого (їх групи) для проведення обшуку належить до законних повноважень прокурора (старшого прокурора, групи прокурорів,
які здійснюватимуть повноваження прокурорів у конкретному кримінальному провадженні) або старшого слідчої групи (керівника органу досудового розслідування).
Відповідно до п. 4 ч. 2 ст. 36 КПК прокурор, здійснюючи нагляд за додержанням законів
під час проведення досудового розслідування у формі процесуального керівництва досудовим розслідуванням, уповноважений доручати слідчому у встановлений прокурором строк проведення слідчих (розшукових) дій, негласних слідчих (розшукових) дій, інших процесуальних дій або давати вказівки щодо їх проведення чи брати участь у них,
а в необхідних випадках особисто проводити слідчі (розшукові) та процесуальні дії
в порядку, визначеному цим Кодексом, що є способом процесуальної взаємодії прокурора та слідчого. У п. 2 ч. 2 ст. 40 КПК закріплені кореспондуючі повноваження слідчого проводити слідчі (розшукові) дії та негласні слідчі (розшукові) дії у випадках, встановлених у цьому Кодексі.
Підставами взаємодії між процесуальним керівником, визначеним у кримінальному провадженні відповідно до ст. 37 КПК, та слідчим, призначеним відповідно до вимог статей 38, 39, 216 цього Кодексу, є належна реалізація ними своїх повноважень щодо розслідування конкретного кримінального правопорушення.
Основною формою процесуальної взаємодії прокурора зі слідчим, яка вживається на всіх етапах досудового розслідування, є надання письмових вказівок та доручень. Слідчий несе відповідальність за законність та своєчасність здійснення процесуальних дій (ч. 1 ст. 40 КПК), а відповідно до ч. 4 цієї статті слідчий зобов`язаний виконувати доручення та вказівки прокурора, які надаються у письмовій формі. Отже, як правило, доручення та вказівки щодо проведення конкретних слідчих (розшукових) дій мають надаватися у письмовому виді, де їх отримання слідчим у письмовій формі є процесуальною гарантією їх належного виконання, оскільки вони отримують статус офіційного документу. В той же час якщо закон прямо не вимагає письмової форми, прокурор має право надавати доручення та вказівки слідчому про виконання процесуальних дій усно, якщо це обумовлено, зокрема, невідкладними випадками або виконанням незначного обсягу процесуальних дій.
Ухвала слідчого судді, якою задоволено клопотання прокурора про проведення обшуку, фактично перебувала в розпорядженні повноважного прокурора Кіореско А.Р., а вимоги, встановлені ч. 3 ст. 236 КПК, згідно яких перед початком виконання ухвали слідчого судді особі, яка володіє житлом чи іншим володінням, а за її відсутності іншій присутній особі, необхідно пред`явити ухвалу та надати її копію, виконані повноважним слідчимЄвдощеком А.Ю., який провів зазначену слідчу (розшукову) дію.
Вимог про реалізацію прокурором, що виконує повноваження прокурора в кримінальному провадженні, своїх обов`язків із забезпечення досудового розслідування виключно шляхом надання слідчому (який входить до складу групи слідчих, призначених з дотриманням вимог закону) письмових доручень на проведення обшуку, про обов`язкову участь прокурора в його проведенні, кримінальний процесуальний закон не містить, зокрема, не вимагає виключно письмової форми до організаційного забезпечення проведення обшуку й ст. 41 КПК, що спростовує доводи касаційних скарг в цій частині.
Отже обшук проведений повноважною особою з дотриманням як порядку, встановленого статтями 40, 234, 235, 236 КПК, так і загальних засад кримінального провадження, закріплених в статтях 9, 13 цього Кодексу, процесуальний дозвіл на проведення слідчої дії отриманий уповноваженим прокурором у встановленому законом порядку. В цьому кримінальному провадженні відсутні будь-які підстави стверджувати, що слідчий без відповідного доручення прокурора діяв поза межами своїх повноважень.
Зазначене вище дає колегії суддів підстави до висновку, що безґрунтовними є доводи касаційних скарг про недопустимість протоколу обшуку як доказу через відсутність
в матеріалах кримінального провадження письмового доручення прокурора Кіореско А.Р. слідчому Євдощеку А.Ю.провести обшук згідно процесуального дозволу, наданого слідчим суддею Шевченківського районного суду м. Чернівців ухвалою від 19 вересня 2018 року.
Твердження захисника про відсутність у протоколі обшуку даних про роз`яснення ОСОБА_1 її прав, у тому числі права не свідчити проти себе, спростовуються змістом протоколу, в тексті якого зазначено про роз`яснення підозрюваній ОСОБА_1 прав
та обов`язків, передбачених частинами 3, 5 - 7 ст. 42 КПК (т. 1, а. п. 137), за участю захисника Вишневського П.В. З протоколу обшуку вбачається, що ОСОБА_1 проти себе
не свідчила, а також реалізовувала своє право на захист шляхом звернення до слідчого
з клопотанням та долучила як додатки до протоколу документи на спростування підозри.
Протокол обшуку складений із дотриманням процесуальних норм, передбачених статтями 103 - 107 КПК. Слідчу дію проведено слідчим за участю підозрюваної ОСОБА_1, захисника Вишневського П.В., понятих ОСОБА_8, ОСОБА_9, старшого слідчого Шевченківського ВП Корчинського А.М., оперативних співробітників УСБУ в Чернівецькій області, прізвища, ініціали яких містяться у протоколі (т. 1, а. п. 137-142). Протокол підписаний усіма учасниками, зокрема і підозрюваною ОСОБА_1 та її захисником Вишневським П.В., заперечень до протоколу від учасників слідчої дії не надходило.
Також непереконливими є доводи сторони захисту про недопустимість як доказів винуватості засудженої протоколів про проведення НСРД - аудіо-, відео-контролю особи від 20 вересня 2018 року.
Згідно з ч. 1 ст. 252 КПК фіксація ходу і результатів НСРД повинна відповідати загальним правилам фіксації кримінального провадження, передбаченим цим Кодексом.
За результатами проведення НСРД складається протокол, до якого в разі необхідності долучаються додатки. У випадку фіксування процесуальної дії під час досудового розслідування за допомогою технічних засобів про це зазначається у протоколі. Відомості, які вносяться до протоколу, визначені ч. 3 ст. 104 КПК.
Твердження про те, що у протоколах аудіо-, відео-контролю особи не відображено перебігу процесуальних дій, а лише відображено отримані під час НСРД результати,
є безпідставними. Вказані НСРД були проведені відповідно до вимог статей 104, 107, 252 КПК, про що складено відповідні протоколи (т. 1, а. п. 77-81, 85-89), де зафіксовано послідовність і перебіг проведення слідчих (розшукових) дій.
Доводи в касаційній скарзі засудженої, де вона ставить під сумнів обґрунтованість висновків апеляційного суду, який для доведення її винуватості в інкримінованому злочині спирався на результати проведених НСРД аудіо-, відеоконтролю особи, касаційний суд розглядає в межах своїх повноважень, визначених у ч. 1 ст. 433 КПК, що не дають підстав ставити під сумнів достовірність зазначених доказів.
Матеріали кримінального провадження не містять підстав для твердження, що ці докази отримані внаслідок порушення прав і свобод ОСОБА_1 чи істотного порушення вимог кримінального процесуального кодексу, а тому відсутні підстави для визнання зазначених доказів недопустимими з огляду на вимоги статей 86, 87 КПК.
Доводи сторони захисту про недопустимість протоколу НСРД з тих підстав, що у протоколі НСРД про проведення аудіо-, відео-контролю особи від 20 вересня 2018 року зазначені відомості про застосування у ході процесуальних дій спецтехніки правоохоронного органу без зазначення її назви та серійного номера, не ґрунтуються на вимогах кримінального процесуального закону, оскільки зміст протоколу НСРД не суперечить положенням статей 99, 104, 105, 252 КПК.
Відомості про номенклатуру, фактичну наявність спеціальних технічних засобів чи спеціальної техніки: устаткування, апаратури, приладів, пристрів, програмного забезпечення, препаратів та інших виробів, призначених (спеціально розроблених, виготовлених, запрограмованих або пристосованих) для негласного отримання інформації, що розкривають найменування, принцип дії чи експлуатаційні характеристики технічних засобів розвідки, спеціальних технічних засобів чи спеціальної техніки, призначених для здійснення та забезпечення оперативно-розшукової, контррозвідувальної чи розвідувальної діяльності, відповідно до пунктів 4.5.1, 4.5.6 Зводу відомостей, що становлять державну таємницю, затв. наказом голови Служби безпеки України від 12 серпня 2005 року № 440, є державною таємницею.
Володіння зазначеними відомостями без належних на то підставдає змогу зацікавленій стороні впливати на результати такої діяльності, що створює загрозу національним інтересам і безпеці. З цих підстав, обумовлених потребою зберігати таємні поліцейські методи розслідування злочинів, ст. 246 КПК передбачено обмеження обов`язку розкриття у кримінальному провадженні відомостей про факт та методи проведення НСРД.