Постанова
Іменем України
30 вересня 2020 року
м. Київ
справа № 345/397/19
провадження № 61-22328св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Висоцької В. С.,
суддів: Грушицького А. І., Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Фаловської І. М., Штелик С. П.
учасники справи:
позивач за первісним позовом та відповідач за зустрічним позовом - Акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк",
відповідач за первісним позовом та позивач за зустрічним позовом - ОСОБА_1,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 04 червня 2019 року у складі судді Кардаш О. І. та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 11 жовтня 2019 року у складі колегії суддів: Василишин Л. В., Максюти О. І., Горейко М. Д. у справі за позовом Акціонерного товариства Комерційного банку "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості та зустрічним позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційного банку "ПриватБанк" про визнання кредитного договору недійсним,
ВСТАНОВИВ:
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2019 року Акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк" (далі - АТ КБ "ПриватБанк", банк) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Позовні вимоги обґрунтовувало тим, що 20 лютого 2014 року між банком та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № б/н, за умовами якого їй було надано кредит у розмірі 3 000 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок.
Умови кредитного договору боржник не виконала, внаслідок чого станом на 13 січня 2019 року в неї утворилася заборгованість в сумі 13 052,52 грн, з яких: 3 815,42 грн -проценти за користування кредитом, 8 139,36 грн - пеня, 500,00 грн - штраф (фіксована частина), 597,74 грн - штраф (процентна складова), яку позивач просив стягнути на свою користь з відповідача.
У березні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду із зустрічним позовом до АТ КБ "ПриватБанк" про визнання кредитного договору недійсним.
Зустрічний позов мотивований тим, що кредитний договір укладено з порушенням статті 12 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" щодо надання фінансовою установою клієнту повної, об`єктивної та достовірної інформації про додаткові фінансові послуги та умови їх надання, що забезпечує правильне розуміння суті фінансових послуг без нав`язування їх придбання, з дотриманням вимог законодавства про захист прав споживачів.
Банк, при укладенні договору, порушив частину першу статті 15 Закону України "Про захист прав споживачів" щодо права споживача до замовлення послуги на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про послуги, що забезпечує можливість її свідомого і компетентного вибору.
Посилаючись на те, що банк, не повідомивши її належним чином про умови кредитування та укладення договору шляхом приєднання, порядок встановлення та зміни тарифів, розміру кредитного ліміту, розміру та порядку нарахування пені та штрафів, ввів її в оману щодо істотних умов кредитного договору, просила визнати недійсним кредитний договір від 20 лютого 2014 року, укладений між нею та АТ КБ "ПриватБанк" з моменту його укладення.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Калуського міськрайонного суду від 04 червня 2019 року позов АТ КБ "ПриватБанк" задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ "ПриватБанк" заборгованість за кредитним договором № б/н від 20 лютого 2014 року в розмірі 4 913,16 грн. Стягнуто із ОСОБА_1 на користь АТ КБ "ПриватБанк" 1 921 грн судових витрат. В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 відмовлено.
Ухвалою Івано-Франківського апеляційного суду від 16 серпня 2019 року у складі судді Василишин Л. В. апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Калуського міськрайонного суду від 04 червня 2019 року в частині вирішення первісного позову АТ КБ "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором від 20 лютого 2014 року повернуто апелянту у зв`язку із несплатою судового збору.
Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 11 жовтня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 в частині зустрічного позову залишено без задоволення, а рішення Калуського міськрайонного суду від 04 червня 2019 року в частині вирішення зустрічного позову ОСОБА_1 до АТ КБ "ПриватБанк" про визнання кредитного договору недійсним без змін.
Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що ОСОБА_1 не надано належних та допустимих доказів з приводу недійсності укладеного договору.
Суди вказували, що матеріали справи не дають підстав вважати, що дії банку при укладанні спірного кредитного договору суперечили волевиявленню позивача, а також про наявність у таких діях умислу з боку відповідача, який був би спрямований на введення споживача в оману.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У грудні 2019 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 04 червня 2019 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду в якій зазначила, що вказані судові рішення вона оскаржує лише в частині відмови у задоволенні зустрічного позову. Посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржуване судове рішення місцевого суду в частині відмови у задоволенні зустрічного позову та постанову апеляційного суду скасувати, а у справі ухвалити нове рішення про задоволення зустрічного позову.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що під час укладення кредитного договору АТ КБ "ПриватБанк" не надав заявнику інформації про умови надання додаткових фінансових послуг та їх вартість, крім того не дотримався вимог законодавства про захист прав споживачів та не надав інформації про послугу.
Заявник зазначає, що нею було підписано лише анкету, умови та правила і тарифи вона не підписувала, пам`ятку клієнта не отримувала.
Вказує, що банк, зловживаючи своїм монопольним становищем, ввів її в оману щодо умов кредитного договору - не повідомив її про умови кредитування та укладення договору шляхом приєднання, не повідомив про порядок встановлення та зміну тарифів, а також про підстави застосування штрафних санкцій.
Узагальнені доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У березні 2020 року від представника АТ КБ "ПриватБанк" - адвоката Істамова І. В. до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 в якому представник банку просить у задоволенні касаційної скарги відмовити, а оскаржувані судові рішення залишити без змін, посилаючись на її необґрунтованість. Вказує, що наявність умислу у діях працівників банку під час укладення кредитного договору ОСОБА_1 не довела, під час розгляду справи таких фактів судами встановлено не було.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 23 грудня 2019 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали з Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області.
17 лютого 2020 року справа № 345/397/19 надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 16 вересня 2020 року справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження колегією в складі п`яти суддів.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Судами встановлено, що 20 лютого 2014 року між АТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № б/н, за умовами якого ОСОБА_1 надано кредит у розмірі 3 000 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок.
Згідно розрахунку заборгованості по кредиту, станом на 13 січня 2019 року ОСОБА_1 має заборгованість за несплаченим кредитом у розмірі 13 052,52 грн, яка складається із: заборгованості по процентам за користування кредитом - 3815, 42 грн, заборгованості за пенею - 8139, 36 грн, а також 500 грн - штрафу (фіксована частина) та 597,74 грн - штраф (процентна складова).
ОСОБА_1 в попередньому засіданні апеляційного суду підтвердила, що дійсно підписувала заяву-анкету на отримання кредиту та по мірі можливості його сплачувала.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-ІХ установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Тому в тексті цієї постанови норми ЦПК України наводяться в редакції, яка була чинною станом на 07 лютого 2020 року.
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).
Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частин першої - п`ятої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Згідно частин першої та другої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.