Постанова
Іменем України
30 вересня 2020 року
м. Київ
справа № 664/660/17
провадження № 61-14771св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Висоцької В. С.,
суддів: Грушицького А. І., Литвиненко І. В., Фаловської І. М.
(суддя-доповідач), Штелик С. П.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2, який діє в своїх інтересах та в інтересах малолітнього ОСОБА_3,
третя особа - Служба у справах дітей Олешківської районної державної адміністрації Херсонської області,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Цюрупинського районного суду Херсонської області від 16 квітня 2019 року у складі судді Заславець Н. В. та постанову Херсонського апеляційного суду від 27 червня 2019 року у складі колегії суддів: Воронцової Л. П., Ігнатенко П. Я., Полікарпової О. М.,
ВСТАНОВИВ:
Відповідно до пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ"
(далі - Закон України № 460-IX) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до
ОСОБА_2 , який діє в своїх інтересах та в інтересах малолітнього ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, третя особа - Служба
у справах дітей Олешківської районної державної адміністрації Херсонської області, про усунення перешкод у користуванні житловим будинком та виселення.
Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_1 є власником житлового будинку АДРЕСА_1 на підставі договору дарування від 13 жовтня 1993 року.
Позивач зазначив, що у листопаді 2011 року він мав намір переїхати на постійне місце проживання до Автономної Республіки Крим, тому
02 листопада 2011 року надав ОСОБА_2, з яким був знайомий, довіреність, якою уповноважив останнього продати за ціною та на умовах на свій розсуд належний йому житловий будинок з господарськими та побутовими будівлями та спорудами на
АДРЕСА_1 , а також оформити право користування чи право власності на земельну ділянку, на якій розташований вказаний будинок.
Довіреність видана строком на три роки і діяла до 02 листопада 2014 року.
На підставі зазначеної довіреності ОСОБА_2 надано право діяти від імені ОСОБА_1, зокрема одержати належні йому грошові кошти від продажу будинку та земельної ділянки і передати їх довірителю.
У рахунок виконання ОСОБА_2 умов довіреності, ОСОБА_1 передав йому будинкову книгу та оригінали технічної документації на будинок.
На початку 2015 році ОСОБА_1 дізнався, що його доручення відповідачем не виконано, будинок не продано, строк дії довіреності закінчився,
а ОСОБА_2 разом з малолітнім ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, без будь-якої правової підстави вселився та проживає
у спірному будинку.
Проте, відповідач не є членом сім`ї позивача, тому прав на користування будинком не має, добровільно виселятися з будинку не бажає.
У 2015 році позивач звернувся до відповідача з вимогою про усунення перешкод у користуванні житловим будинком та направив на адресу ОСОБА_2 лист-вимогу про усунення перешкод у користуванні будинком та виселення, однак вказаний лист повернувся до нього з довідкою поштового відділення про причину повернення - "за закінченням терміну зберігання".
Також позивач зазначив, що відповідач разом з малолітнім сином зареєстровані у будинку.
Посилаючись на те, що відповідач не має права на користування спірним житловим будинком та підлягає виселенню, оскільки не є членом сім`ї власника житлового будинку, ОСОБА_1 просив усунути йому перешкоди
у користуванні будинком АДРЕСА_1, шляхом позбавлення ОСОБА_2, малолітнього ОСОБА_3,
ІНФОРМАЦІЯ_1 , права користування цим житловим будинком та виселення ОСОБА_2 і малолітнього ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, з указаного житлового будинку.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Цюрупинського районного суду Херсонської області від 16 квітня 2019 року позов задоволено.
Усунуто перешкоди у користуванні належним ОСОБА_1 на праві власності житловим будинком АДРЕСА_1, виселено ОСОБА_2 та малолітнього ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, з указаного житлового будинку без надання іншого жилого приміщення.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що ОСОБА_1 є власником житлового будинку, проте він позбавлений можливості користуватися та розпоряджатися своїм майном, оскільки у будинку зареєстрований та проживає ОСОБА_2 разом з малолітнім сином ОСОБА_3,
ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Оскільки відповідач та його малолітній син не є членами сім`ї власника будинку у зв`язку з чим у них відсутнє право на користування цим будинком, добровільно звільнити будинок та знятися з реєстрації відповідач відмовляється, тому наявні підстави для їх виселення без надання іншого жилого приміщення.
При цьому, відповідач не довів наявність домовленості між сторонами щодо придбання будинку, здійснення часткової оплати у рахунок його придбання, натомість ОСОБА_1 заперечував надання згоди ОСОБА_2 проживати у будинку та зареєструвати у ньому своє місце проживання та місце проживання малолітнього ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Херсонського апеляційного суду від 27 червня 2019 року рішення Цюрупинського районного суду Херсонської області від 16 квітня 2019 року залишено без змін.
Суд апеляційної інстанції погодився з висновком місцевого суду про відсутність у відповідачів права користування жилим приміщенням.
При цьому вказав про те, що ОСОБА_1 є власником спірного будинку, тому має право вимагати від осіб, які не є членами його сімʼї та не відносяться до осіб, які постійно з ним проживають та ведуть спільне господарство, усунення порушень права власності.
ОСОБА_2 відмовляється добровільно звільнити житловий будинок та зняти з реєстрації місця проживання себе і малолітнього сина, доказів на підтвердження правомірності його проживання та місця реєстрації у будинку не надав.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати ухвалені у справі судові рішення, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що проживання у спірному будинку та реєстрація місця проживання у ньому здійснено за згодою власника будинку ОСОБА_1 , тому у ОСОБА_2 та малолітнього ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, виникло право користування зазначеним будинком. При цьому позивач протягом тривалого часу не звертався до правоохоронних органів або суду щодо неправомірного проживання чи реєстрації відповідачів у належному йому будинку.
Фактично ОСОБА_2 придбав у ОСОБА_1 спірний будинок, тому була видана довіреність на розпорядження зазначеним майном, проте право власності не оформлене належним чином, оскільки був відсутній кадастровий номер земельної ділянки, на якій розташований будинок, а позивач, в якого знаходилися такі відомості, вибув на постійне місце проживання до Автономної Республіки Крим.
Крім того, суди не звернули увагу на те, що протягом 2012-2018 років відповідач значно поліпшив майно, яке належить позивачу, здійснив перебудову будинку, збудував господарські приміщення, внаслідок чого значно збільшилась його ринкова вартість.
Також залишили поза увагою, що у спірному будинку зареєстрована та проживає малолітня дитина. У випадку виконання судового рішення про виселення відповідача разом з малолітньою дитиною без надання іншого жилого приміщення, вони залишаться без будь-якого житла, що не буде відповідати інтересам дитини та будуть порушеними права дитини на житло.
Доводи інших учасників справи
Інші учасники судового процесу не скористались правом подати відзив на касаційну скаргу, заперечень щодо її вимог і змісту до суду не направили.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 29 серпня 2019 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано цивільну справу.
У жовтні 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 21 вересня 2020 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що на підставі договору дарування від 13 жовтня
1993 року ОСОБА_1 є власником будинку АДРЕСА_1 .
02 листопада 2011 року на підставі попередньої усної домовленості між сторонамиОСОБА_1 видав ОСОБА_2 довіреність, якою уповноважив останнього продати за ціною та на умовах на свій розсуд, належний довірителю на праві приватної власності житловий будинок
з господарськими і побутовими будівлями та спорудами на
АДРЕСА_1 та оформити право користування чи право власності на земельну ділянку (при необхідності продати), на якій розташований вказаний житловий будинок.
Крім того, цією довіреністю надано відповідачу право укладати та підписувати договори, встановлюючи суми, строки та інші вимоги на свій розсуд, отримувати кошти по вказаним договорам та повернути їх довірителю, одержувати від продажу будинку та земельної ділянки грошові кошти та передати їх довірителю, а також виконувати інші дії, необхідні для виконання умов довіреності.
Цюрупинським районним відділом Управління Міністерства внутрішніх справ України в Херсонській області 08 листопада 2011 року знято ОСОБА_1 з реєстрації у будинку АДРЕСА_1 .
Згідно із записами у будинковій книзі щодо прописки громадян, які мешкають в будинку АДРЕСА_1, та відомостей у паспорті відповідача в указаному будинку з 09 листопада
2011 року зареєстровано місце проживання ОСОБА_2 та малолітнього ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Сімферопольським районним відділом Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Автономній Республіці Крим 15 листопада
2011 року зареєстровано місце проживання ОСОБА_1 на
АДРЕСА_2 .
Відповідно до інформації, викладеній у листі Цюрупинського районного сектору Управління державної міграційної служби України в Херсонській області від 03 серпня 2016 року, не можливо надати засвідчені копії документів, які були підставою для реєстрації 09 листопада 2011 року місця проживання ОСОБА_2 та малолітнього ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, на АДРЕСА_1 , оскільки матеріали щодо реєстрації місця проживання осіб зберігаються 3 роки.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України (тут і далі - в редакції, яка діяла до набрання чинності Законом № 460-IX) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Касаційна скарга ОСОБА_2 підлягає задоволенню частково з таких підстав.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Вказаним вимогам закону постанова суду апеляційної інстанції не відповідає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.
У частинах першій, другій статті 319 ЦК України зазначено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства.