ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 жовтня 2020 року
м. Київ
справа № 804/1608/17
адміністративне провадження № К/9901/20153/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Бучик А.Ю.,
суддів: Мороз Л.Л., Рибачука А.І.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Дніпроважмаш" на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04 травня 2017 року (суддя Царікова О.В.) та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 23 серпня 2017 року (колегія суддів: Коршун А.О., Ясенова Т.І., Головко О.В.) у справі за позовом Публічного акціонерного товариства "Дніпроважмаш" до Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області про визнання протиправною та скасування постанови,
УСТАНОВИВ:
В березні 2017 року Публічне акціонерне товариство "Дніпроважмаш" (далі - ПАТ "Дніпроважмаш") звернулось до суду з позовом до Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області Державної служби України з питань праці про визнання протиправною та скасування постанови №36/4.1-8/123 від 22.02.2017, якою накладено штраф в розмірі 32000 грн.
Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04.05.2017, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 23.08.2017, у задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Не погодившись з судовими рішеннями, позивач подав касаційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати їх та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.
У касаційній скарзі скаржник зазначає, що ОСОБА_1, який займав посаду начальника виробничо - диспетчерського бюро ливарно - механічного виробництва тюбінгів (№07) наказом від 02.12.2016 звільнено з роботи за п. 3 ст. 36 КЗпП України, з виплатою вихідної допомоги в розмірі двох мінімальних заробітних плат у зв`язку з укладанням контракту про проходження військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб рядового складу від 28.11.2016. Вважає, що підприємство не повинно враховувати положення ст. 119 КЗпП України, оскільки вони на вказаного працівника не розповсюджуються, з огляду на те, що ОСОБА_1 не був мобілізований на військову службу, а добровільно уклав контракт про проходження військової служби. Також позивач зазначив, що ні з акту перевірки, ні зі змісту постанови про накладення штрафу не зрозуміло, які саме норми чинного законодавства ним порушено. Вказує на неврахування судами позиції позивача, рішень ЄСПЛ та положень першого Протоколу Конвенції.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 12.09.2017 відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.
Справу передано до Верховного Суду.
У відзиві на касаційну скаргу відповідач проти задоволення касаційної скарги заперечував, просив судові рішення залишити без змін.
У зв`язку з відсутністю клопотань про участь в судовому засідання, справа розглядається в порядку письмового провадження.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає.
Судами встановлено, що 06.01.2017 ГУ Держпраці у Дніпропетровській області проведено позапланову перевірку ПАТ "Дніпроважмаш" з питань додержання суб`єктами господарювання законодавства про працю та загальнообов`язкове державне соціальне страхування, за результатами якої складено акт № 36/4.1-8 від 06.01.2017 (далі - акт перевірки).
Посадовими особами відповідача під час перевірки встановлено, що відповідно до наказу №1258к від 02.12.2016 працівника ТОВ "Дніпроважмаш" ОСОБА_1, який займав посаду начальника виробничо - диспетчерського бюро ливарно - механічного виробництва тюбінгів (№07) 28.11.2016 звільнено з роботи за п. 3 ст. 36 КЗпП України з виплатою вихідної допомоги в розмірі двох мінімальних заробітних плат, у зв`язку з укладанням контракту про проходження військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб рядового складу від 28.11.2016, що на думку відповідача, є порушенням гарантій, наданих державною особам, які проходять військову службу під час особливого періоду, зокрема положень ст. 119 КЗпП України.
На підставі акта перевірки, за наслідками розгляду справи про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, відповідачем прийнято постанову №36/4.1-8/123 від 22.02.2017, якою на ПАТ "Дніпроважмаш" за порушення вимог п.3 ст.36, ч.3 ст.119 КЗпП України накладено штраф у розмірі 32000,00 грн., і саме ця постанова є предметом оскарження у даній справі.
Не погоджуючись з постановою про накладення штрафу, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд виходив з того, що працівник, призваний на строкову військову службу в період дії особливого режиму, а отже за ним зберігається місце роботи (посада), середній заробіток на підприємстві, в установі, організації відповідно до статті 39 Закону України "Про військовий обов`язок та військову службу" та частин другої, третьої статті 119 КЗпП України. Заключення контракту після закінчення мобілізації не є підставою для припинення трудового договору згідно пункту 3 статті 36 КЗпП України.
Дослідивши спірні правовідносини, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до частин першої та другої статті 39 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" призов військовозобов`язаних та резервістів на військову службу під час мобілізації проводиться в порядку, визначеному цим Законом та Законом України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".
Громадяни України, призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими частинами третьою та четвертою статті 119 КЗпП України, а також частиною першою статті 51, частиною п`ятою статті 53, частиною третьою статті 57, частиною п`ятою статті 61 Закону України "Про освіту".
Згідно з частиною другою статті 39 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" (в редакції Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення порядку проходження військової служби та питань соціального захисту громадян України, які проходять військову службу під час особливого періоду від 15 січня 2015 року №116-VIII (далі - Закон №116-VIII), який набрав чинності 8 лютого 2015 року), за громадянами України, які призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану на строк до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію, але не більше одного року, зберігаються місце роботи (посада), середній заробіток на підприємстві, в установі, організації незалежно від підпорядкування та форми власності, місце навчання у навчальному закладі незалежно від підпорядкування та форми власності та незалежно від форми навчання.
Відповідно до абзацу 2 пункту 2 рішення Конституційного Суду України від 9 лютого 1999 року №1-рп 99 (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів), за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
Таким чином, відповідно до частини другої статті 39 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" за працівником, призваним на строкову військову службу, але не більше одного року, зберігається місце роботи та середній заробіток.
Гарантії для працівників на час виконання державних або громадських обов`язків закріплені статтею 119 КЗпП України.
Відповідно до статті 119 КЗпП України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), на час виконання державних або громадських обов`язків, якщо за чинним законодавством України ці обов`язки можуть здійснюватися у робочий час, працівникам гарантується збереження місця роботи (посади) і середнього заробітку.
Працівникам, які залучаються до виконання обов`язків, передбачених законами України "Про військовий обов`язок і військову службу" і "Про альтернативну (невійськову) службу", "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", надаються гарантії та пільги відповідно до цих законів.
За працівниками, призваними на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану на строк до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію, але не більше одного року, зберігаються місце роботи, посада і компенсується із бюджету середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, в яких вони працювали на час призову, незалежно від підпорядкування та форми власності. Виплата таких компенсацій із бюджету в межах середнього заробітку проводиться за рахунок коштів Державного бюджету України в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.