ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 жовтня 2020 року
м. Київ
справа № 823/225/17
адміністративне провадження № К/9901/22157/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Бучик А.Ю.,
суддів: Мороз Л.Л., Рибачука А.І.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Управління Держпраці у Черкаській області на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 16 травня 2017 року (колегія суддів: Собків Я.М., Вівдиченко Т.Р., Бабенко К.А.) у справі за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Управління Держпраці у Черкаській області про визнання неправомірною та скасування постанови, -
УСТАНОВИВ:
В лютому 2017 року фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до суду із адміністративним позовом до Управління Держпраці у Черкаській області про визнання неправомірною та скасування постанови про накладення штрафу від 20.10.2016 № 23-07-20/0415-382.
Постановою Черкаського окружного адміністративного суду від 23 березня 2017 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 16 травня 2017 року постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 23 березня 2017 року скасовано. Прийнято нову постанову, якою адміністративний позов задоволено.
Не погодившись з постановою суду апеляційної інстанції, відповідач подав касаційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати її та залишити рішення суду першої інстанції в силі.
У касаційній скарзі скаржник зазначає, що судом апеляційної інстанції при прийнятті постанови не у повному обсязі з`ясовано обставини, що мають значення для справи, а висновки, викладені у рішеннях суду, не відповідають обставинам справи. Вказує, що при проведенні інспекційного відвідування встановлено, що характер відносин між позивачем та ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 містять ознаки трудового договору, а не цивільно-правового, оскільки предметом є постійна праця вказаних осіб, а не результат за наслідками діяльності. Таким чином, позивачем здійснено фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), у зв`язку з чим на нього покладено відповідальність за абз. 2 ч. 2 ст. 265 КЗпП України у вигляді стягнення штрафу у розмірі 130500 гривень.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 22.06.2017 відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.
Справу передано до Верховного Суду.
У відзиві на касаційну скаргу позивач просить залишити її без задоволення, а судове рішення - без змін.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.
Судами встановлено, що на адресу управлінням Держпраці у Черкаській області надійшов лист громадянки ОСОБА_5 від 18.08.2016 про проведення перевірки фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 щодо здійснення діяльності без укладання трудових договорів з працівниками.
Листом Державної служби України з питань праці №9206/4.1/4.2-ДП-16 від 07.09.2016 надано згоду управлінню Держпраці у Черкаській області на проведення позапланової перевірки фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 .
На підставі наказу від 12.09.2016 №245-Н та направлення від 12.09.2016 №1271 посадовою особою управління Держпраці у Черкаській області в період з 04.10.2016 по 06.10.2016 було проведено перевірку фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 з питань додержання законодавства про працю та загальнообов`язкове державне страхування, результати якої оформлені актом №23-07-20/0415.
Вказаною перевіркою встановлено порушення позивачем вимог чинного законодавства про працю, а саме:
- робота консультанта по товарах ОСОБА_2 та прибиральниці ОСОБА_3 мають ознаки трудових відносин, чим порушено ст. 24 КЗпП України;
- виконання ОСОБА_4 роботи з ведення бухгалтерського обліку без укладення трудового договору чи цивільно-правової угоди, чим порушено вимоги ч. 1, 3 ст. 24 КЗпП України.
На підставі вказаного акту перевірки, управлінням Держпраці у Черкаській області винесено постанову від 20.10.2016 №23-07-20/0415-382 про накладення штрафу на фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 у розмірі 130 500,00 грн.
Не погоджуючись з постановою про накладення штрафу, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що матеріалами справи підтверджується факт допуску ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 до роботи без укладення письмового трудового договору відповідно до вимог законодавства, а відтак постанова про накладення штрафу є правомірною та скасуванню не підлягає.
Скасовуючи постанову суду першої інстанції та задовольняючи позов, апеляційний суд виходив з того, що постановою Городищенського районного суду Черкаської області у справі № 691/1139/16 від 20.12.2016 закрито провадження у справі про адміністративне правопорушення, відповідальність за яке передбачена ст. 41 КУпАП стосовно ОСОБА_1 з відсутності складу та події правопорушення. Оскільки диспозиція ст. 41 КУпАП та абз. 2 ч. 2 ст. 265 КЗпП України містить однаковий склад правопорушення, відтак позивача безпідставно притягнуто до відповідальності за порушення норм трудового законодавства.
Дослідивши в межах касаційної скарги, спірні правовідносини, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з пунктом 1 Положення про Державну службу України з питань праці, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2015 № 96 (далі - Положення № 96) Державна служба України з питань праці (Держпраці) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, і який реалізує державну політику у сферах промислової безпеки, охорони праці, гігієни праці, здійснення державного гірничого нагляду, а також з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, на випадок безробіття (далі - загальнообов`язкове державне соціальне страхування) в частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб.
За змістом статті 21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачене законодавством, колективним договором або угодою сторін.
Особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов`язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.
Статтею 24 КЗпП України передбачено, що трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов`язковим:
1) при організованому наборі працівників;
2) при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров`я;
3) при укладенні контракту;
4) у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі;
5) при укладенні трудового договору з неповнолітнім (стаття 187 цього Кодексу);
6) при укладенні трудового договору з фізичною особою;
7) в інших випадках, передбачених законодавством України.
При укладенні трудового договору громадянин зобов`язаний подати паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку, а у випадках, передбачених законодавством, - також документ про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров`я та інші документи.
Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
З аналізу наведених норм вбачається, що трудовий договір - це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. За трудовим договором працівник зобов`язаний виконувати не якусь індивідуально-визначену роботу, а роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства. Після закінчення виконання визначеного завдання трудова діяльність не припиняється.
Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 04.07.2018 у справі №820/1432/17, від 13.06.2019 у справі №815/954/18, від 04.09.2019 у справі №480/4515/18 та від 26.09.2019 у справі № 0440/5828/18.