ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
08 жовтня 2020 року
м. Київ
Справа № 910/9187/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Студенець В.І. - головуючий, судді: Баранець О.М., Кондратова І.Д.,
за участю секретаря судового засідання: Натаріної О.О.
розглянувши матеріали касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Сітімедальянс"
на рішення Господарського суду міста Києва
(головуючий суддя - Cелівон А.М.)
від 30.01.2020
на постанову Північного апеляційного господарського суду
(головуючий суддя - Демидова А.М.; судді: Ходаківська І.П., Владимиренко С.В.)
від 26.05.2020
у справі № 910/9187/19
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Сітімедальянс"
до Фізичної особи-підприємця Гайдара Івана Григоровича
про зобов`язання вчинити дії та розірвання договору,
за участю представників учасників справи:
позивача - Кикіш С.-М.Р.,
відповідача - Рубан І.В.;
ВСТАНОВИВ:
ІСТОРІЯ СПРАВИ
1. Короткий зміст позовних вимог
1.1.Товариство з обмеженою відповідальністю "Сітімедальянс" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Фізичної особи - підприємця Гайдара Івана Григоровича про зобов`язання вчинити дії, а саме зобов`язати відповідача підписати акт приймання-передачі від 31.03.2018 до договору оренди обладнання № 1007/17 від 10.07.2017.
1.2. В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на порушення відповідачем умов укладеного між сторонами договору оренди обладнання № 1007/17 від 10.07.2017, зокрема, шляхом самовільного вилучення орендованого майна, позбавивши позивача як орендаря можливості користування предметом оренди, та відмовившись підписати акт приймання - передачі обладнання від 31.03.2018 до вказаного договору оренди.
1.3. До закінчення підготовчого провадження позивач подав заяву про збільшення позовних вимог, шляхом пред`явлення додаткової вимоги: розірвати договір оренди обладнання №1007/17 від 10.07.2017, укладений між Фізичною особою-підприємцем Гайдаром Іваном Григоровичем та Товариством з обмеженою відповідальністю "Сітімедальянс", починаючи з 30.03.2018.
1.4. Обґрунтовуючи заявлену вимогу, позивач посилається на те, що вказаний правочин припинив свою дію 30 березня 2018 року, а саме на наступний день після вивезення предмета оренди орендодавцем, та не був автоматично пролонгований сторонами з огляду на вчинення сторонами дій, які свідчили про їх намір розірвати договір.
2. Зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
2.1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 30.01.2020, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 26.05.2020, у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Сітімедальянс" відмовлено.
2.2. Суди попередніх інстанцій виходили з того, що за результатами аналізу наявних матеріалів справи та пояснень свідків у їх сукупності, наданих як у письмовій формі, так і під час допиту в судових засіданнях, встановлені фактичні обставини не надають суду можливості дійти беззаперечних стверджувальних висновків про те, що спірне майно (медичне обладнання за договором) вибуло із користування позивача у зв`язку із тим, що саме відповідач самовільно вивіз орендоване обладнання 29.03.2018, позаяк жоден із свідків не підтвердив факт вивезення спірного предмета оренди (медичного обладнання) саме відповідачем особисто.
Інших доказів, зокрема, відеозаписів з камери відеоспостереження майданчика автомобільної стоянки будинку, в якому розташований медичний центр, якою могли бути зафіксовані факти вилучення майна орендодавцем та вивезення власним транспортом, про що зазначено у відповіді Товариства з обмеженою відповідальністю "Сітімедальянс" № 183 від 10.08.2018 на пропозицію про розірвання договору, позивачем на підтвердження позовних вимог також не надано.
Крім того, за висновками суду, наслідки невиконання орендарем зобов`язань щодо збереження переданого в оренду майна шляхом вибуття з фактичного користування позивача, за умови недоведення останнім повернення його відповідачеві як орендодавцю, покладені саме на орендаря.
2.3. Також суди попередніх інстанцій зазначили, що обраний позивачем спосіб захисту у вигляді зобов`язання вчинити дії шляхом зобов`язання підписати акт приймання-передачі є неефективним в розумінні Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, позаяк акт приймання-передачі орендованого майна може бути розцінений судом в якості доказу на підтвердження наявності чи відсутності фактів передачі однією стороною та прийняття іншою стороною предмета договору. Тобто, такий акт є лише доказом виконання сторонами обов`язків за договором, а підписання акта не може розглядатись як окремий обов`язок щодо виконання сторонами договірних зобов`язань.
Виходячи з підстав заявленого позову у даній справі, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, зазначив, що нормами Господарського кодексу України та Цивільного кодексу України, а також іншими нормами законодавства України не передбачено такого способу захисту права (законного інтересу) як зобов`язання підписати акт приймання-передачі майна з оренди, а також відсутні докази, що такі способи захисту права передбачені договором сторін.
Заявлена позивачем у цій справі вимога про зобов`язання відповідача підписати акт приймання-передачі майна за договором оренди не приводить до поновлення порушеного права позивача та, у разі її задоволення, не може бути виконана у примусовому порядку, оскільки відсутній механізм виконання такого рішення.
2.4. Відмовлячи в задоволенні позовної вимоги про розірвання договору, починаючи з 30 березня 2018 року, місцевий господарський виходив з того, що оскільки як вбачається з матеріалів справи та підтверджується сторонами, враховуючи відсутність протягом дії договору та у визначений сторонами строк, а саме протягом 30 календарних днів до закінчення строку дії цього договору (10.07.2018), заяв сторін про свій намір розірвати договір, за висновками суду спірний договір слід вважати продовженим на таким самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором, а саме до 10.07.2019.
Крім того, сторонами на час розгляду справи в судовому засіданні 30.01.2020 не було надано суду доказів на підтвердження дотримання сторонами попередньо визначеного умовами договору порядку розірвання/заперечення проти продовження останнього.
При цьому судом враховано також той факт, що після продовження дії договору (10.07.2018) відповідачем, з урахуванням вимог, передбачених статтею 188 Господарського кодексу України, 25.07.2018 направлялася позивачу пропозиція про дострокове розірвання договору з 10.08.2018, у відповідь на яку позивач відмовив відповідачу у достроковому розірванні договору з 10.08.2018, що, в свою чергу додатково свідчить про відсутність підстав для встановлення факту дострокового розірвання договору у визначені відповідачем дати.
Також судами попередніх інстанцій не встановлено та позивачем не доведено наявність факту порушення відповідачем як орендодавцем умов спірного договору, наявність якого виходячи з системного аналізу статті 651 Цивільного кодексу України, може бути підставою для розірвання спірного правочину в судовому порядку.
Господарські суди також зазначили, що позовна вимога позивача про розірвання спірного договору "починаючи з 30 березня 2018 року" є такою, що не підлягає задоволенню, оскільки визначення дати розірвання спірного договору зазначеною датою суперечить вимогам частини 5 статті 188 Господарського кодексу України та частини 3 статті 653 Цивільного кодексу України, відповідно до норм яких, якщо судовим рішенням договір змінено або розірвано, договір вважається зміненим або розірваним з дня набрання чинності даним рішенням, якщо іншого строку набрання чинності не встановлено за рішенням суду.
3. Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнений виклад позиції інших учасників справи
3.1. Не погоджуючись з рішенням Господарського суду міста Києва від 30.10.2020 та постановою Північного апеляційного господарського суду від 26.05.2020, Товариство з обмеженою відповідальністю "Сітімедальянс" подало касаційну скаргу, в якій просить оскаржувані судові рішення скасувати, ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити.
3.2. Як на підставу касаційного оскарження Товариство з обмеженою відповідальністю "Сітімедальянс" посилається на пункт 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України та зазначає, що судом апеляційної інстанції не було враховано висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у постановах Верховного Суду від 29.01.2020 у справі №903/154/19, від 06.11.2019 у справі №909/51/19, від 15.05.2019 у справі 923/565/18, від 18.03.2019 у справі №908/1165/17, від 06.12.2018 у справі №902/1592/15, від 08.05.2018 у справі №922/1249/17 (щодо недопустимості виходу за межі позовних вимог та стосовно принципу диспозитивності у господарському судочинстві); у постановах Верховного Суду від 12.03.2020 у справі № 920/1214/17, від 04.03.2020 у справі №910/6475/19, від 03.03.2020 у справі №916/1657/18, від 22.10.2019 у справі №910/3705/19 (щодо припинення дії договору за умови наявності волевиявлення однієї із сторін, висловленого протягом одного місяця після закінчення строку дії договору та необхідність дослідження змісту листа на наявність наміру припинення правовідносин); у постанові Верховного Суду від 03.10.2019 у справі №910/2122/19 (щодо визнання матеріалів кримінального провадження як належних доказів).
3.3. Також як на підставу подання касаційної скарги посилається на пункт 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України та зазначає, що судами попередніх інстанцій не надано належної оцінки доказам позивача у вигляді заяв свідків, доводам позивача щодо наявності у відповідача доступу до орендованого обладнання, в той же час взято до уваги неналежні та недостовірні докази відповідача, що є порушенням норм процесуального права (статей 73, 76, 78, 86, 87, 236 ГПК України), як наслідок судами не досліджено зібрані у справі докази.
3.4. Скаржник вважає, що висновки судів попередніх інстанцій прийнято з неправильним застосуванням норм матеріального права щодо тлумачення належності способу захисту (стаття 16 Цивільного кодексу України), незастосуванням норм щодо примусового виконання рішень немайнового характеру (статей 26, 63, 75 Закону України "Про виконавче провадження") та з порушенням норм процесуального права (статей 4, 5 Господарського процесуального кодексу України).
3.5. У відзиві на касаційну скаргу Фізична особа - підприємець Гайдар Іван Григорович просив відмовити в її задоволенні, а оскаржувані судові рішення залишити без змін. Також на адресу суду 08.10.2020 надійшли додаткові пояснення до відзиву на касаційну скаргу.
4. Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій
4.1. Фізична особа - підприємець Гайдар Іван Григорович (орендодавець) та Товариство з обмеженою відповідальністю "Сітімедальянс" (орендар) 10.07.2017 уклали договір оренди обладнання № 1007/17, в порядку та на умовах якого орендодавець зобов`язується передати орендареві, а орендар зобов`язується прийняти в строкове платне користування майно, визначене у цьому договорі, строком з 10.07.2017 по 10.07.2018, а також сплачувати орендодавцеві плату за користування вказаним майном.
За умовами договору метою використання майна орендарем є здійснення ним господарської діяльності у сфері надання медичних послуг (пункт 1.4. договору).
Розділами 1-7 договору сторони визначили умови передачі та повернення обладнання, порядок внесення орендної плати, права, обов`язки і відповідальність сторін, строк дії договору тощо.
Цей договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками сторін (пункт 6.1. договору).
Вказаний договір підписаний відповідачем особисто та представником орендаря та скріплений печатками обох сторін.
За умовами договору приймання-передача майна здійснюється сторонами шляхом укладення акта прийому-передачі майна (пункт 1.2. договору).
4.2. Повний перелік майна, що передається за цим договором (далі - майно), та визначення його ознак (найменування, тип, номери та інші характеристики) містяться в додатку № 1 до цього договору. Сторони визначили, що майно перебуває в робочому стані, відповідає вимогам техніки безпеки при роботі на ньому і підлягає переданню орендарю 10.07.2017 в передбаченій додатком № 1 до цього договору комплектації (пункти 1.3., 1.5. договору).
Відповідно до умов договору Фізична особа - підприємець Гайдар Іван Григорович передав, а Товариство з обмеженою відповідальністю "Сітімедальянс" прийняло в оренду обладнання, а саме:
процесор Fujinon EVE ЕРХ-201 (серійний номер 5795720) в кількості 1 шт.;
колоноскоп Fujinon EC-200WN2 Туре 15 (серійний номер Snic2i9d078) в кількості 1 шт.;
гастроскоп Fujinon EG-200FP Type S (серійний номер 7352867) в кількості 1 шт.;
монітор NEC LCD 2170NX-BK-4 (серійний номер 82В08267НВ) в кількості 1 шт.;
система відеозапису Dell Optiplex 380 (серійний номер GXH824J) в кількості 1 шт.;
ендоскопічний візок ATON СТ-ЭЯ в кількості 1 шт., що підтверджується відповідним належним чином оформленим актом приймання-передачі від 10.07.2017, копія якого наявна в матеріалах справи.
Вказаний акт підписаний орендарем та орендодавцем, а також скріплений печатками сторін без будь-яких зауважень та заперечень, зокрема, сторонами підтверджено належний стан обладнання в момент передачі та придатність його до експлуатації.
Факт отримання в оренду медичного обладнання сторонами не заперечувався.
4.3. Звертаючись з даним позовом до суду позивач зазначив, що 29.03.2018 відповідач - Фізична особа - підприємець Гайдар Іван Григорович самовільно вивіз орендоване обладнання за договором з приміщення клініки, фактично позбавивши позивача можливості користування майном, оскільки останнє вибуло з його володіння.
При цьому в обґрунтування позовних вимог та на підтвердження зазначених фактів щодо вчинення неправомірних дій відповідача як орендодавця позивач посилається, зокрема, на показання свідків: працівників орендаря ОСОБА_2, ОСОБА_3, які перебували на робочих місяцях та яким, як стверджує позивач, було відомо, що вказане обладнання належить на праві власності орендодавцю, отже, відповідно перешкод у зазначених діях останньому вони не чинили.
За твердженнями позивача, зазначені дії відповідача свідчать про одноособову відмову від виконання зобов`язань за договором та небажання продовжувати орендні відносини.
4.4. Умовами пункту 5.2 договору сторони погодили, що строк оренди об`єкта починається з моменту підписання акта приймання-передачі об`єкта оренди орендарем та закінчується в останній день строку користування (оренди) об`єктом оренди зі складанням відповідного акта.
Відповідно до пункту 6.3. договору у разі якщо жодна із сторін не пізніше як за 30 (тридцять) календарних днів до закінчення строку дії цього договору не заявить про свій намір розірвати цей договір, останній вважається продовженим на такий самий строк і на тих самих умовах, що передбачені цим договором.
Пунктом 6.5. договору сторони визначили, що якщо інше прямо не передбачено цим договором або чинним законодавством України, зміни у цей договір можуть бути внесені тільки за домовленістю сторін, яка оформлюється додатковою угодою до цього договору.
Відповідно до п. 6.7 договору якщо інше прямо не передбачено цим договором або чинним законодавством України, цей договір може бути розірваний тільки за домовленістю сторін, яка оформлюється додатковою угодою до цього договору.
Договір вважається розірваним з моменту належного оформлення сторонами відповідної додаткової угоди до цього договору, якщо інше не встановлено у самій додатковій угоді, цьому договорі або у чинному законодавстві України (п. 6.8 договору).
4.5. Так, за твердженням позивача, у зв`язку з вивезенням орендодавцем обладнання та з огляду на неможливість використання орендарем орендованого майна, з метою належного документального оформлення припинення договірних відносин між сторонами, починаючи з 31.03.2018 останнім вчинялися дії, спрямовані на розірвання договору та підписання акта приймання-передачі орендованого обладнання.
На підтвердження зазначеного позивачем також представлено суду копію нотаріально засвідченої заяви свідка ОСОБА_4, який працює на посаді головного бухгалтера позивача, якого в судовому засіданні 07.11.2019 було допитано судом щодо викладених в заяві обставин.
Зокрема, в матеріалах справи наявні копії угоди від 31.03.2018 про розірвання договору оренди обладнання № 1007/17 від 10.07.2017 та акта приймання-передачі від 31.03.2018 до договору, які підписані в односторонньому порядку позивачем та не містять підпису відповідача або будь-яких зауважень/застережень останнього.
Листом від 10.07.2018 позивач, посилаючись на статтю 615 Цивільного кодексу України, повідомив відповідача, що в порушення вимог договору та законодавства України останній в односторонньому порядку відмовився виконувати свої зобов`язання, вилучив орендоване обладнання, наслідком чого, в свою чергу, є відсутність предмета договору та припинення правовідносин між сторонами, у зв`язку з чим позивач звернувся до відповідача з вимогою про зобов`язання підписати акт приймання-передачі від 31.03.2018 до договору протягом 7 днів з дня отримання цієї вимоги.
В подальшому відповідач 25.07.2018 звернувся до позивача з письмовою пропозицією про розірвання договору, в якій запропонував достроково розірвати договір з 10.08.2018, сплатити суму заборгованості по орендній платі та після припинення дії договору 10.08.2018 у триденний строк, тобто до 13.08.2018, повернути майно, що перебувало в оренді, письмово повідомивши представника орендодавця після одержання пропозиції про результати її розгляду у двадцятиденний строк.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Сітімедальянс" листом від 10.08.2018 № 183 дало відповідь на пропозицію про розірвання договору, в якій позивач повідомив відповідача, що майно було вилучено орендодавцем самовільно та не могло фактично використовуватися орендарем, відповідно, договірні відносини між сторонами фактично припинились, оскільки 29 березня 2018 року орендодавець - Фізична особа - підприємець Гайдар І.Г. прибув до приміщення орендаря (клініка Товариства з обмеженою відповідальністю "Сітімедальянс") та скориставшись відсутністю керівництва орендаря у неробочий час забрав у повному обсязі передане орендодавцем за договором обладнання, відмовившись, на пропозицію позивача, підписати акт приймання-передачі обладнання без будь-яких пояснень. На підтвердження зазначених фактів позивач посилався на наявність свідків вказаних дій з числа працівників клініки та відеозаписи з камер спостереження майданчика автомобільної стоянки будинку, в якому розташований медичний центр.
З огляду на викладене, позивачем у вказаному листі, зокрема, було запропоновано ФОП Гайдар І.Г. підписати акт приймання-передачі майна саме датою фактичного повернення обладнання.
У відзиві на позов Фізична особа - підприємець Гайдар Іван Григорович заперечив проти доводів позивача стосовно вивезення відповідачем орендованого обладнання, з посиланням на підписаний 31.03.2018 сторонами без будь-яких зауважень або заперечень акт наданих послуг з оренди медичного обладнання № 3 до спірного договору, з якого вбачається, що в березні 2018 року були надані послуги оренди обладнання за договором за повний місяць (по 31 число місяця включно), відповідно, нарахування орендної плати здійснено відповідачем за повний місяць, що, на переконання останнього, спростовує твердження позивача про відсутність обладнання в клініці з 29.03.2018 внаслідок його вивезення орендодавцем.
5. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій з посиланням на норми права, якими керувався Суд
5.1. Відповідно до частини 1 статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
5.2. Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій про відмову в позові, скаржник у касаційній скарзі зазначає, зокрема, про те, що встановлюючи обставини оплати чи неоплати орендної плати, наявності заборгованості, кваліфікації дій позивача як порушення умов договору в частині сплати орендної плати та встановлюючи факт дії договору щонайменше до 10.07.2019, суди попередніх інстанцій фактично позбавили позивача можливості спростувати вказані обставини при розгляді справи про стягнення заборгованості та беззаперечно порушили принцип змагальності (стаття 13 Господарського процесуального кодексу України) та диспозитивності (стаття 14 Господарського процесуального кодексу України), вийшли за межі позовних вимог.
У цій частині підставою касаційного оскарження судових рішень Товариство з обмеженою відповідальністю "Сітімедальянс" визначило пункт 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, оскільки суд апеляційної інстанції не врахував висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені зокрема у постановах Верховного Суду від 29.01.2020 у справі № 903/154/19, від 06.11.2019 у справі №909/51/19, від 15.05.2019 у справі 923/565/18, від 18.03.2019 у справі №908/1165/17, від 06.12.2018 у справі №902/1592/15, від 08.05.2018 у справі №922/1249/17 (щодо недопустимості виходу за межі позовних вимог та стосовно принципу диспозитивності у господарському судочинстві).
5.3. Отже, касаційне провадження у справі відкрито згідно з пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, який визначає, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.