ОКРЕМА ДУМКА
суддів Великої Палати Верховного Суду
Антонюк Н. О., Власова Ю. Л., Кібенко О. Р., Рогач Л. І., Уркевича В. Ю.
22 вересня 2020 року
м. Київ
у справі № 159/5756/18 (провадження № 14-99цс20) за позовом ОСОБА_1 до Ковельської міської ради Волинської області, треті особи: виконавчий комітет Ковельської міської ради Волинської області, Ремонтне житлово-комунальне підприємство № 2 міста Ковеля, про визнання поновленим договору оренди земельної ділянки за касаційною скаргою Ковельської міської ради на рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 15 квітня 2019 року (суддя Панасюк С. В.) та постанову Волинського апеляційного суду від 03 липня 2019 року (у складі колегії суддів Федонюк С. Ю., Бовчалюк З. А., Матвійчук Л. В.).
Історія справи
У листопаді 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до Ковельської міської ради Волинської області (далі - Ковельська міськрада) про визнання поновленим на той самий строк і на тих самих умовах договору оренди земельної ділянки.
ОСОБА_1 зазначала, що рішенням Ковельської міськради від 20 березня 2002 року № 30/2 їй надано в оренду земельну ділянку з кадастровим номером 0710400000:01:005:0005, площею 12 кв. м, яка розташована поблизу будинку АДРЕСА_1 для розміщення та обслуговування торгового кіоску терміном на один рік.
Строк оренди земельної ділянки неодноразово продовжувався за згодою сторін. Останній раз рішенням від 28 березня 2013 року № 36/16 Ковельська міськрада надала згоду позивачу на поновлення договору оренди земельної ділянки строком на 5 років. Між Ковельською міськрадою та позивачем було укладено договір оренди земельної ділянки на 5 років, строком до 28 березня 2018 року включно. Право оренди земельної ділянки було зареєстроване у встановленому порядку на строк до 28 березня 2018 року з правом пролонгації.
Позивачка указує, що належним чином виконувала обов`язки за договором оренди земельної ділянки та 04 січня 2018 року звернулась до Ковельської міськради з проханням поновити договір оренди земельної ділянки, оскільки строк його дії закінчується 28 березня 2018 року.
Орендодавець не надав відповіді на цю заяву у місячний строк.
09 березня 2018 року позивачка отримала лист за підписом міського голови, у якому повідомлялося про те, що Ковельська міськрада не буде продовжувати строк дії договору оренди земельної ділянки, оскільки має намір розширити АДРЕСА_1 та демонтувати у зв`язку з цим торгові споруди, у тому числі і кіоск позивача.
ОСОБА_1 вважає, що відповідно до вимог статті 33 Закону України від 06 жовтня 1998 року № 161-XIV «Про оренду землі» (далі - Закон № 161-XIV) дія договору оренди земельної ділянки поновлена на той самий строк і на тих самих умовах, на яких цей договір був укладений, оскільки протягом одного місяця після закінчення строку його дії Ковельська міськрада не вирішила питання про відмову у поновленні договору і не повідомила її про це.
Ураховуючи наведене, позивачка просила суд визнати поновленим на той самий строк і на тих самих умовах договір оренди земельної ділянки та стягнути з відповідача понесені нею судові витрати.
Рішенням Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 15 квітня 2019 року позов задоволено частково.
Визнано поновленим на той самий строк і на тих самих умовах договір оренди землі № 1/43, укладений 15 квітня 2013 року між Ковельською міськрадою та ОСОБА_1 , зареєстрований у Реєстраційній службі Ковельського міськрайонного управління юстиції Волинської області 30 грудня 2014 року зі строком дії до 28 березня 2018 року, з правом пролонгації щодо земельної ділянки загальною площею 12 кв. м з кадастровим номером 0710400000:01:005:0005, яка знаходиться біля будинку АДРЕСА_1 . Стягнуто з Ковельської міськради на користь ОСОБА_1 понесені нею витрати зі сплати судового збору в розмірі 704,80 грн та витрати на правничу допомогу в розмірі 1 600 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що Ковельська міськрада не довела, що у місячний строк вона відповіла на надісланий орендарем лист-повідомлення і не погодилась із поновленням договору оренди. Крім того, суд першої інстанції врахував, що Ковельська міськрада до 28 квітня 2018 року не прийняла рішення про відмову в поновленні договору оренди земельної ділянки з позивачкою, незважаючи на неодноразові спроби прийняти таке рішення.
Постановою Волинського апеляційного суду від 03 липня 2019 року апеляційну скаргу Ковельської міськради залишено без задоволення, рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 15 квітня 2019 року залишено без змін.
Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив із того, що відповідачем не дотримано процедуру відмови позивачу у поновленні договору оренди у спосіб та строки, передбачені статтею 33 Закону № 161-XIV.
Суд апеляційної інстанції зазначив, що Ковельська міськрада за наявності у неї заперечень щодо поновлення договору оренди землі протягом місяця не повідомила орендаря про прийняте рішення, тобто не дотрималася відповідної процедури, передбаченої статтею 33 Закону № 161-XIV для цього виду правовідносин, як і в будь-який спосіб не висловила свого волевиявлення щодо поновлення чи непоновлення договору оренди у місячний строк після закінчення строку дії договору. За відсутності, як вважає відповідач, необхідних документів для поновлення вказаного договору оренди орендодавець, відповідно до вимог закону, міг прийняти рішення про відмову в задоволенні відповідної заяви орендаря, чого у порушення процедури не зробив.
У липні 2019 року Ковельська міськрада звернулася з касаційною скаргою до Верховного Суду, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права і просила скасувати рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 15 квітня 2019 року та постанову Волинського апеляційного суду від 03 липня 2019 року й ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.
Касаційну скаргу мотивовано тим, що суди попередніх інстанцій не врахували, що на порушення статті 33 Закону № 161-XIV ОСОБА_1 до листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі не додала проект додаткової угоди. Вказує на помилковість висновків судів про недотримання відповідачем процедури вирішення питання поновлення договору оренди, оскільки листом Ковельської міськради від 19 січня 2018 року № 7.11/66 ОСОБА_1 повідомлено, що у зв`язку з розширенням АДРЕСА_1 (на якому розміщений кіоск) договір оренди земельної ділянки поновлюватись не буде, а на сесію Ковельської міської ради винесено питання про відмову у поновленні договору.
Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 05 серпня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі, а ухвалою від 17 лютого 2020 року справу призначено до судового розгляду.
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою від 11 червня 2020 року передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду з підстави, передбаченої частиною третьою статті 403 Цивільного процесуального кодексу України.
Зазначену ухвалу мотивовано тим, що висновки про застосування статті 33 Закону № 161-XIV у подібних правовідносинах, викладені у постанові Верховного Суду у складі Судової палати з розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 10 вересня 2018 року у справі № 920/739/17 суперечать висновкам, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2018 року у справі № 594/376/17-ц.
Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10 квітня 2018 року у справі № 594/376/17-ц (провадження № 14-65цс18) дійшла висновку про те, що для поновлення договору оренди землі з підстав, передбачених частиною шостою статті 33 Закону № 161-XIV, необхідна наявність таких юридичних фактів: орендар належно виконує свої обов`язки за договором оренди; до закінчення строку дії договору він повідомив орендодавця в установлені строки про свій намір скористатися переважним правом на укладення договору на новий строк; до листа-повідомлення орендар додав проект додаткової угоди, продовжує користуватись виділеною земельною ділянкою; орендодавець письмово не повідомив орендаря про відмову в поновленні договору оренди.
Однак у постанові від 10 вересня 2018 року у справі № 920/739/17 Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду вказав, що частиною шостою статті 33 Закону № 161-XIV врегульовано пролонгацію договору на той самий строк і на тих самих умовах, що були передбачені договором, за наявності такого фактичного складу: користування орендарем земельною ділянкою після закінчення строку оренди і відсутність протягом одного місяця заперечення орендодавця проти такого користування (що можна кваліфікувати як «мовчазну згоду» орендодавця на пролонгацію договору). При цьому необхідно звернути увагу, що повідомлення орендарем орендодавця про намір скористатися правом на поновлення договору оренди землі з підстав, передбачених частиною шостою статті 33 Закону № 161-XIV, не вимагається. Суть поновлення договору оренди згідно з цією частиною статті саме і полягає у тому, що орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку оренди, а орендодавець, відповідно, не заперечує у поновленні договору, зокрема у зв`язку з належним виконанням договору оренди землі. Відсутність такого заперечення може мати прояв у «мовчазній згоді».
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду висловив намір відступити від наведеного висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Судової палати з розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховн