Постанова
іменем України
6 жовтня 2020 року
м. Київ
справа № 362/5024/16-к
провадження № 51-1474 км 19
Верховний Суд колегією суддів Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Щепоткіної В. В.,
суддів Білик Н. В., Макаровець А. М.,
за участю:
секретаря судового засідання Ткаченка М. С.,
прокурора Дехтярук О. К.,
потерпілої ОСОБА_1, представника потерпілої Кривші Л. П., захисників Луценка В. Г., Вовчука М. В., засуджених ОСОБА_2, ОСОБА_3,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги захисників Вовчука М. В. та Луценка В. Г. на вирок Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 14 травня 2018 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 6 березня 2019 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12016110140001185, за обвинуваченням:
ОСОБА_3 ,ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, котрий народився у с. Партизанське Дубровицького району Рівненської області, зареєстрованого та проживаючого на АДРЕСА_1, раніше не судимого;
ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2, громадянина України, котрий народився у смт. Глеваха Васильківського району Київської області, зареєстрованого на АДРЕСА_2 , проживаючого на АДРЕСА_3, судимого 1 червня 2016 року Васильківським міськрайонним судом Київської області за ч. 2 ст. 289 Кримінального кодексу України (далі - КК) до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років, звільненого від відбування покарання з іспитовим строком на 2 роки,
у вчиненні злочинів, передбачених п. 12 ч. 2 ст. 115, ч. 2 ст. 185 КК.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами
першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 14 травня 2018 року ОСОБА_3 засуджено за п. 12 ч. 2 ст. 115 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 12 років; за ч. 2 ст. 185 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки. На підставі ч. 1 ст. 70 КК шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим ОСОБА_3 визначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 12 років.
ОСОБА_2 засуджено за п. 12 ч. 2 ст. 115 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 12 років; за ч. 2 ст. 185 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки. На підставі ч. 1 ст. 70 КК шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим ОСОБА_2 призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 12 років. На підставі ст. 71 КК за сукупністю вироків до покарання, призначеного цим вироком, частково приєднано невідбуте покарання за вироком Васильківського міськрайонного суду Київської області від 1 червня 2016 року та визначено ОСОБА_2 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 13 років.
Стягнуто з ОСОБА_3 та ОСОБА_2 солідарно на користь ОСОБА_1 та ОСОБА_4 1 000 000 грн в рахунок відшкодування моральної шкоди. Прийнято рішення щодо речових доказів та процесуальних витрат.
Згідно з вироком ОСОБА_3 і ОСОБА_2 визнано винуватими в умисному вбивстві, вчиненому за попередньою змовою групою осіб, та у таємному викраденні чужого майна, вчиненому за попередньою змовою групою осіб.
Як встановлено судом у вироку, 10 травня 2016 року близько 20:45 неповнолітні ОСОБА_3 та ОСОБА_2 прогулювались разом із неповнолітньою ОСОБА_5 поблизу стадіону на вул. Чкалова у м. Васильків Київської області, де в ході спілкування між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 виник конфлікт, який в подальшому переріс у суперечку. Присутня при цьому ОСОБА_5 втрутилася та образила ОСОБА_3, поставивши його чоловічу гідність під сумнів. Після чого, ОСОБА_3 схопив ОСОБА_5 за руку, притягнув до себе, притиснувши правою рукою її шию, а лівою взявся за нижню частину тулуба ОСОБА_5, від чого потерпіла втратила свідомість і впала на землю.
Після цього, ОСОБА_3 та ОСОБА_2, побачивши потерпілу ОСОБА_5 без свідомості, керуючись мотивом особистих неприязних відносин, які виникли між ними та ОСОБА_5, за пропозицією ОСОБА_3 та за взаємною домовленістю, з метою умисного вбивства, усвідомлюючи суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, обговорили спосіб вчинення вбивства, який полягав у позбавленні життя ОСОБА_5 шляхом її удушення.
Надалі ОСОБА_2, реалізуючи спільний умисел, спрямований на позбавлення життя ОСОБА_5, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, та бажаючи настання наслідків у вигляді смерті потерпілої, висмикнув шнурок із туфля потерпілої та здавив ним шию ОСОБА_5, внаслідок чого потерпіла померла на місці. У цей же час ОСОБА_3, за мовчазною згодою з ОСОБА_2, усвідомлюючи протиправність його дій, знаходився поряд та спостерігав за діями останнього.
Після цього ОСОБА_2 та ОСОБА_3 з метою перешкоджання своєчасного виявлення їх причетності до скоєння злочину перенесли та поклали тіло ОСОБА_5 до ями, яка знаходилась поряд із місцем вчинення вбивства та розташована поблизу стадіону на вул. Чкалова у м. Васильків Київської області, і прикидали його сміттям.
Крім того, 10 травня 2016 року близько 21:00 у неповнолітніх ОСОБА_3 та ОСОБА_2, які перебували поблизу стадіону на вул. Чкалова у м. Васильків Київської області, після вчинення ними умисного вбивства неповнолітньої ОСОБА_5 виник умисел, направлений на таємне викрадення належного потерпілій майна. Реалізуючи цей умисел, ОСОБА_3 та ОСОБА_2, діючи за попередньою змовою, підійшли до тіла ОСОБА_5 та, переконавшись, що за їх діями ніхто не спостерігає, ОСОБА_2 дістав із кишені штанів потерпілої мобільний телефон марки Lenovo А1000 вартістю 900 грн та сережку вартістю 330,6 грн. Після цього, ОСОБА_3 та ОСОБА_2 зникли з місця вчинення злочину, заволодівши майном потерпілої на загальну суму 1 230,6 грн.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 6 березня 2019 року вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_2 змінено. Виключено із резолютивної частини вироку рішення про призначення ОСОБА_2 покарання за сукупністю вироків на підставі ст. 71 КК у виді позбавлення волі на строк 13 років. Ухвалено вважати ОСОБА_2 засудженим за п. 12 ч. 2 ст. 115 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 12 років; за ч. 2 ст. 185 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки. На підставі ч. 1 ст. 70 КК шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим ОСОБА_2 призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 12 років. Вирок Васильківського міськайонного суду Київської області від 1 червня 2016 року щодо ОСОБА_2 ухвалено виконувати самостійно.
У решті вирок місцевого суду залишено без зміни.
Вимоги касаційних скарг і узагальнені доводи осіб, які їх подали
У касаційній скарзі захисник Луценко В. Г., який діє в інтересах засудженого ОСОБА_3, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить вирок місцевого суду та ухвалу суду апеляційної інстанції щодо ОСОБА_3 і ОСОБА_2 скасувати і призначити новий розгляд в суді першої інстанції. Кваліфікацію дій засуджених за п. 12 ч. 2 ст. 115, ч. 2 ст. 185 КК вважає неправильною. Вказує, що умислу, а також попередньої змови з ОСОБА_2 на вчинення вбивства потерпілої ОСОБА_5 у ОСОБА_3 не було. Під час сварки з потерпілою ОСОБА_3 здавив їй шию з метою заспокоїти останню. І коли потерпіла втратила свідомість та впала на землю, то ОСОБА_3 вирішив, що вона мертва, а тому всі подальші дії були спрямовані на приховування злочину. На думку захисника, вирок грунтується на припущеннях, суд не дослідив усіх доказів у справі, не мотивував чому взяв до уваги одні докази й відкинув інші. Апеляційний суд в порушення приписів ст. 419 КПК доводів сторони захисту належним чином не перевірив та безпідставно залишив вирок суду першої інстанції у відповідній частині без зміни.
У касаційній скарзі захисник Вовчук М. В., який діє в інтересах засудженого ОСОБА_2, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить судові рішення щодо ОСОБА_2 та ОСОБА_3 скасувати і призначити новий розгляд в суді першої інстанції. Стверджує, що участі у вчиненні умисного вбивства потерпілої та викраденні її майна ОСОБА_2 не брав, а лише допоміг ОСОБА_3 приховати труп. Вважає, що вирок місцевого суду грунтується на припущеннях, в його основу покладено недопустимі докази, зокрема, показання засудженого ОСОБА_3, які він давав не в суді, а на стадії досудового розслідування під час слідчого експерименту внаслідок застосування недозволених методів слідства. На думку захисника, дії ОСОБА_2 містять ознаки злочину, передбаченого ч. 1 ст. 396 КК (заздалегідь не обіцяне приховування злочину). Вказане залишилось без уваги суду апеляційної інстанції, який всупереч приписам ст. 419 КПК без зазначення підстав прийнятого рішення, дійшов необґрунтованого висновку про залишення вироку без зміни.