Постанова
Іменем України
07 жовтня 2020 року
м. Київ
справа № 521/10450/17
провадження № 61-15368св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Яремка В. В. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В., Ступак О. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_3,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Ляшана Сергія Анатолійовича на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 13 вересня 2018 року у складі судді Сегеди О. М. та постанову Одеського апеляційного суду від 05 червня 2019 рокуу складі колегії суддів: Черевка П. М., Дрішлюка А. І., Драгомерецького М. М.,
ВСТАНОВИВ:
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог та рішень судів
У липні 2017 року ОСОБА_4, правонаступником якого є ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_3, про розірвання договору довічного утримання та визнання права власності на спадкове майно.
На обґрунтування позовних вимог посилався на таке. З 23 вересня 1997 року він перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_5 . На підставі свідоцтва про право власності від 10 грудня 1997 року їм з дружиною на праві спільної часткової власності належала в рівних частках квартира АДРЕСА_1 . 12 жовтня 2005 року він разом із ОСОБА_5 уклали з ОСОБА_2 договір довічного утримання, посвідчений державним нотаріусом Шостої одеської державної нотаріальної контори Петрушенко Т. А., за умовами якого він та його дружина передали у власність ОСОБА_2 належну їм на праві власності квартиру АДРЕСА_1, а відповідач зобов`язалась їх довічно утримувати, забезпечувати харчуванням, одягом, необхідною допомогою, сплачувати комунальні платежі, провести ремонт в квартирі та зобов`язалась зберігати в їх безкоштовному довічному користуванні вказану квартиру. Відповідно до пункту 5 договору вартість матеріального забезпечення харчування, одягу, догляду і необхідної допомоги сторонами була визначена у розмірі 500 грн на місць з урахуванням інфляції та індексації. Пунктом 6 договору передбачено, що вказаний договір може бути розірваний за згодою сторін, а в разі невиконання його умов та відмови від добровільного розірвання однією з сторін - у судовому порядку. Починаючи з дати укладання договору, відповідач жодного місяця в повному обсязі не виконувала обов`язки, передбачені договором, а з 2012 року остання взагалі не з`являлась у вказаній квартирі, не приходила до позивача та його дружини, не піклувалась про них та не цікавилась як вони живуть. У лютому 2014 року він потрапив до лікарні, де знаходився до 07 березня 2014 року, та за весь час перебування у лікарні його відвідувала тільки дочка ОСОБА_1, яка щоденно приносила йому їжу, необхідні ліки, несла всі додаткові витрати. У зв`язку з тим, що він та його дружина потребували догляду, між ними та Комунальною установою "Територіальний центр соціального обслуговування Малиновського району м. Одеси" (далі - КУ "Територіальний центр соціального обслуговування Малиновського району м. Одеси") укладені договори про соціальне обслуговування (надання соціальних послуг) одинокого (проживаючого самотньо) громадянина. Потім йому стало відомо, що відповідач зверталась до КУ "Територіальний центр соціального обслуговування Малиновського району м. Одеси" з проханням розірвати вказані договори у зв`язку з існуванням договору довічного утримання, з підстав чого на адресу позивача направлено лист про розірвання договору обслуговування. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5, померла. Її похованням займалася ОСОБА_2 .
У жовтні 2017 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 про залишення права власності.
На обґрунтування позовних вимог посилалася на таке. 12 жовтня 2005 року між нею та ОСОБА_4, ОСОБА_5 укладений договір довічного утримання, посвідчений державним нотаріусом Шостої Одеської державної нотаріальної контори Петрушенко Т. А., зареєстрований за № 2-4403. Вона має право залишити за собою частину майна, яке є предметом договору довічного утримання, оскільки виконала свої обов`язки перед ОСОБА_5, після смерті якої 02 травня 2017 року здійснила її поховання, а тому має право на майно ОСОБА_5 у вигляді її частки в розмірі 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 . На час смерті ОСОБА_5 між ними був відсутній судовий спір з приводу невиконання або неналежного виконання нею своїх зобов`язань перед ОСОБА_5, тому після смерті ОСОБА_5, вона є власником її майна.
Посилаючись на частину другу статті 756 ЦК України й на те, що оскільки ОСОБА_4 оскаржував договір довічного утримання в частині, що стосується його частини квартири АДРЕСА_1, ОСОБА_2 просила суд залишити за нею право власності на частину квартири АДРЕСА_1, яка є предметом договору довічного утримання.
ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 помер.
Ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 04 червня 2018 року до участі у справі як правонаступника позивача за первісним позовом, відповідача за зустрічним залучено спадкоємця ОСОБА_4 - ОСОБА_1, яка є рідною дочкою померлого і яка уточнила та доповнила позовні вимоги. Просила суд розірвати договір довічного утримання від 12 жовтня 2005 року, укладений між ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_2 в частині, що належала ОСОБА_4, та визнати за нею право власності в порядку спадкування за законом на 1/2 частини квартири АДРЕСА_1, яка належала на праві власності ОСОБА_4 .
Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 13 вересня 2018 року, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного суду від 05 червня 2019 року, позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.
Розірвано договір довічного утримання, укладений 12 жовтня 2005 року між ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_2 щодо передачі у власність ОСОБА_2 1/2 частини ізольованої квартири АДРЕСА_1, що складається в цілому з трьох житлових кімнат, житловою площею - 36,9 кв. м, загальною площею - 62,7 кв. м, яка належала ОСОБА_4, ОСОБА_5 в рівних частках на праві власності на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого Управлінням житлово - комунального господарства міськвиконкому Одеської міської ради народних депутатів 10 грудня 1997 року за № 6-7496 та зареєстрованого в Одеському міському бюро технічної інвентаризації та реєстрації об`єктів нерухомості, 16 лютого 1998 року за № 24 в книзі 243 на сторінці 187.
Визначено, що частка ОСОБА_4, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2, у праві власності на квартиру АДРЕСА_1, складала - 1/2 частини.
Визнано за ОСОБА_1 право власності у порядку спадкування за законом на 1/2 частини квартири АДРЕСА_1, що складається в цілому з трьох житлових кімнат, житловою площею - 36,9 кв. м, загальною площею - 62,7 кв. м, яка належала на праві власності ОСОБА_4, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про залишення права власності - залишено без задоволення.
Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив з доведеності та обґрунтованості вимог, зазначивши, що відповідачем не надано доказів на підтвердження здійснення нею зобов`язань за договором довічного утримання від 12 жовтня 2005 року стосовно ОСОБА_4, що є підставою для розірвання договору. Застосовуючи наслідки розірвання договору довічного утримання, частку ОСОБА_4, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2, у праві власності на квартиру АДРЕСА_1 визначено як 1/2. Оскільки після смерті ОСОБА_4 спадщину прийняла ОСОБА_1 вона набула право володіння та користування спадковим майном, а з огляду на наявність спору між сторонами позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання права власності в порядку спадкування за законом на 1/2 частини спірної квартири підлягають задоволенню.
Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_2 не довела, що вона належним чином виконувала свої обов`язки за договором довічного утримання щодо ОСОБА_4, і договір у відповідній частині підлягає розірванню.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги і позиції інших учасників
У серпні 2019 року представник ОСОБА_2 - адвокат Ляшан С. А. звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просив рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 13 вересня 2018 року в частині визнання за ОСОБА_1 права власності в порядку спадкування за законом скасувати, ухвалити в цій частині нове рішення: рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 13 вересня 2018 року в частині розірвання договору довічного утримання та визначення частки ОСОБА_4 у праві власності скасувати, а справу в цій частині направити на новий розгляд до суду першої інстанції. Постанову Одеського апеляційного суду від 05 червня 2019 року скасувати.
Касаційна скарга мотивована тим, що ОСОБА_4 зловживав своїми правами, оскільки позов подав після спливу майже 12 років з дати укладення договору, а незважаючи на договір довічного утримання, уклав договір соцобслуговування. Суди не дослідили та не надали оцінки свідченням свідків зі сторони відповідача, іншим доказам, не врахували пояснення відповідача.
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Рішення судів першої та апеляційної інстанції оскаржується в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1, тому в частині зустрічного позову ОСОБА_2 не є предметом перегляду в касаційному порядку (стаття 400 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України)).
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 25 жовтня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Відповідно до пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (далі - Закон № 460-ІХ) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом (08 лютого 2020 року).
Касаційна скарга у цій справі подана у серпні 2019 року, а тому вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-ІХ.
Відповідно до частини першої статті 401 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) попередній розгляд справи проводиться у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (тут і далі - у редакції до набрання чинності Законом № 460-IX) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою та підлягає залишенню без задоволення з огляду на таке.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Суди встановили, що ОСОБА_4 та ОСОБА_5 перебували у шлюбі, зареєстрованому 23 вересня 1997 року у Відділі реєстрації актів громадянського стану Іллічівської райадміністрації виконкому Одеської міської ради, актовий запис № 452, що підтверджується свідоцтвом про шлюб (т. 1, а. с. 19).