Постанова
Іменем України
30 вересня 2020 року
м. Київ
справа № 539/3475/18
провадження № 61-9463св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Кузнєцова В. О.,
суддів: Жданової В. С., Карпенко С. О., Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
треті особи: ОСОБА_3, Приватне акціонерне товариство "Страхове товариство "Іллічівське",
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Садового Віктора Володимировича на постанову Полтавського апеляційного суду від 08 квітня 2019 року у складі колегії суддів: Лобова О. А., Дорош А. І., Триголова В. М.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
У вересні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, треті особи: ОСОБА_3, Приватне акціонерне товариство "Страхове товариство "Іллічівське" (далі - ПрАТ "СТ "Іллічівське"), про відшкодування моральної шкоди, завданої дорожньо-транспортною пригодою (далі - ДТП), посилаючись на те, що 02 липня 2016 року близько 14 години на перехресті вулиці Старо-Троїцької та проспекту Володимирського в місті Лубни Полтавської області ОСОБА_4, здійснюючи перевезення пасажирів автобусом "Рута 23 СПГ", реєстраційний номер НОМЕР_1, за маршрутом № 2 "Василенкове поле - Терни", при виконанні маневру повороту ліворуч не переконався, що це буде безпечно, внаслідок чого допустив зіткнення з автомобілем "SsangYong Korando", реєстраційний номер НОМЕР_2, під його керуванням. В результаті ДТП він отримав тілесні ушкодження, які згідно з висновком судово-медичної експертизи відносяться до тяжких тілесних ушкоджень. Вироком Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 27 квітня 2018 рокуОСОБА_4 було визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 286 Кримінального кодексу України (далі - КК України). Внаслідок отриманих ушкоджень йому було завдано моральної шкоди, яка полягає у постійному фізичному болю і пов`язаних з цим стражданнях, порушенні нормальних життєвих зв`язків, що вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Через втрату зору йому була встановлена перша група інвалідності, тривалий час він лікувався в різних офтальмологічних відділеннях. Вважає, що саме ОСОБА_2 як законний володілець джерела підвищеної небезпеки та роботодавець ОСОБА_4, з вини якого сталася ДТП, має нести відповідальність за дії останнього. Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просив стягнути з відповідача на свою користь 500 000 грн на відшкодування моральної шкоди та понесені ним судові витрати на правничу допомогу в розмірі 8 000 грн.
Рішенням Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 08 січня 2019 року у складі судді Гудкова С. В. позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 моральну шкоду, заподіяну внаслідок ДТП, в сумі 120 000 грн та витрати за надання юридичної допомоги в розмірі 8 000 грн. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір в сумі 1 200 грн.
Судове рішення місцевого суду мотивоване тим, що шкода, завдана внаслідок ДТП з вини водія, який на відповідній правовій підставі керував транспортним засобом, що перебуває у володінні роботодавця, відшкодовується саме володільцем цього джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо винним водієм. Ушкодженням здоров`я, завданим ОСОБА_1 в результаті ДТП, йому було заподіяно моральних та фізичних страждань, що призвело до втрати нормальних життєвих зв`язків та вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Враховуючи обставини, за яких позивачу були завдані тілесні ушкодження, а також глибину та тяжкість його страждань, виходячи із засад розумності та справедливості, суд вважав за необхідне стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 120 000 грн на відшкодування моральної шкоди.
Постановою Полтавського апеляційного суду від 08 квітня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково. Рішення Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 08 січня 2019 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 20 000 грн в рахунок відшкодування моральної шкоди, заподіяної внаслідок ДТП, та 320 грн витрат за надання правничої допомоги. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір в розмірі 48 грн.
Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що в результаті ДТП ОСОБА_1 зазнав тяжких тілесних ушкоджень, що безумовно потягнуло за собою заподіяння потерпілому моральної шкоди, яка полягає в порушенні його звичного способу життя, нормальних життєвих зв`язків, у фізичному болю та стражданнях, необхідності докладати додаткових зусиль для організації свого життя. Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди в сумі 120 000 грн, суд першої інстанції правильно виходив з тривалості та глибини моральних страждань, яких зазнав позивач, ступеня вини заподіювача шкоди та вимог розумності, виваженості і справедливості. Разом з тим, стягуючи з ОСОБА_2 як роботодавця винного у скоєнні ДТП водія всю суму заподіяної позивачу моральної шкоди, місцевий суд залишив поза увагою те, що покладення обов`язку з відшкодування шкоди в межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності. На час ДТП цивільно-правова відповідальність відповідача була застрахована в ПрАТ "СТ "Іллічівське" згідно з полісом № АЕ6963638, за яким страхова сума (ліміт відповідальності) на одного потерпілого за шкоду, заподіяну життю і здоров`ю становить 100 000 грн. Отже, в межах цієї суми відповідальність з відшкодування завданої ОСОБА_1 моральної шкоди повинна нести страхова компанія. Враховуючи викладене, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 20 000 грн на відшкодування моральної шкоди, тобто різниця між фактичним розміром шкоди і лімітом відповідальності страховика (120 000 грн - 100 000 грн).
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи.
У травні 2019 року представник ОСОБА_1 - адвокат Садовий В. В. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати постанову Полтавського апеляційного суду від 08 квітня 2019 року, а рішення Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 08 січня 2019 року залишити в силі.
Касаційна скарга мотивована тим, що при вирішенні цього спору апеляційний суд безпідставно керувався правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постановах від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц (провадження № 14-176цс18) та від 03 жовтня 2018 року у справі № 760/15471/15-ц (провадження № 14-316цс18), оскільки ці висновки стосуються обов`язку страховика відшкодовувати в межах ліміту відповідальності майнову, а не моральну шкоду. Статтею 26-1 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачено, що страховиком відшкодовується потерпілому - фізичній особі, який зазнав ушкодження здоров`я під час ДТП, моральна шкода у розмірі 5 % страхової виплати за шкоду, заподіяну здоров`ю. На час ДТП цивільно-правова відповідальність відповідача була застрахована в ПрАТ "СТ "Іллічівське" згідно з Полісом № АЕ6963638, за яким страхова сума (ліміт відповідальності) на одного потерпілого за шкоду, заподіяну життю і здоров`ю, становить 100 000 грн. 5 % від цієї суми складає 5 000 грн. Отже, апеляційний суд дійшов помилково висновку про те, що страхова компанія повинна нести відповідальність з відшкодування моральної шкоди в розмірі 100 000 грн.
У червні 2019 року ОСОБА_2 подав відзив на касаційну скаргу, в якому просив залишити її без задоволення, посилаючись на те, що оскаржуване судове рішення є законним та обґрунтованим, ухваленим відповідно до вимог чинного законодавства України, з урахуванням всіх фактичних обставин справи. Крім того, оскільки суди попередніх інстанцій дійшли висновку про наявність підстав для відшкодування позивачу моральної шкоди в розмірі 120 000 грн, то судове рішення апеляційного суду ухвалено у малозначній справі і воно не підлягає касаційному оскарженню.
Рух справи в суді касаційної інстанції.
Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 23 травня 2019 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Лубенського міськрайонного суду Полтавської області.
13 червня 2019 року справа № 539/3475/18 надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 вересня 2020 року справу призначено до судового розгляду.
Позиція Верховного Суду.
Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ". Пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги).
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
За змістом статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин (стаття 264 ЦПК України).
Відповідно до частини першої статті 367, частини першої статті 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Справа розглядається апеляційним судом за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою 1 розділу V ЦПК України.
Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення в повній мірі не відповідає.
Судами встановлено, що 02 липня 2016 року близько 14 години на перехресті вулиці Старо-Троїцької та проспекту Володимирського в місті Лубни Полтавської області ОСОБА_4, здійснюючи перевезення пасажирів автобусом "Рута 23 СПГ", реєстраційний номер НОМЕР_1, за маршрутом № 2 "Василенкове поле - Терни", при виконанні маневру повороту ліворуч не переконався, що це буде безпечно, внаслідок чого допустив зіткнення з автомобілем "SsangYong Korando", реєстраційний номер НОМЕР_2, під керуванням водія ОСОБА_1 .
В результаті вказаного ДТП ОСОБА_1 отримав тілесні ушкодження у вигляді важкої контузії правого ока з крововиливом в передню камеру правого ока та скловидне тіло правого ока з відшаруванням задньої галоїдної мембрани, з майже тотальним відшаруванням сітківки, тотальним відшаруванням міліарного тіла зі зміщенням, відшаруванням судинної оболонки ока, гематоми навколо правого ока, рваної рани нижньої повіки ока, які згідно з висновком експерта Лубенського міжрайонного відділення Полтавського обласного бюро судово-медичної експертизи Департаменту охорони здоров`я Полтавської обласної державної адміністрації від 12 липня 2016 року № 243 відносяться до тяжких тілесних ушкоджень за ознакою тривалості розладу здоров`я.
В період з 02 по 11 липня 2016 року ОСОБА_1 перебував на лікуванні в Обласній клінічній лікарні імені М. В. Скліфасовського, а в періоди з 12 по 27 липня 2016 року, з 27 січня по 14 лютого, з 13 по 24 березня, з 06 по 16 червня 2017 року - знаходився на стаціонарному лікуванні в Інституті очних хвороб і тканинної терапії імені В. П. Філатова Національної академії медичних наук України.
Висновком медико-соціальної експертної комісії від 05 жовтня 2016 року № 0330857 ОСОБА_1 встановлено І групу інвалідності по зору безстроково.
Вироком Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 27 квітня 2018 рокуОСОБА_4 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 286 КК України (порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керують транспортними засобами).
На час скоєння ДТП ОСОБА_4 перебував у трудових відносинах з відповідачем ОСОБА_2, працюючи на посаді водія з відповідним графіком та заробітною платою, що підтверджується трудовим договором від 14 липня 2015 року № 60.
ОСОБА_2 є власником автобуса "Рута 23 СПГ", реєстраційний номер НОМЕР_1 .
Відповідно до частини першої статті 1187 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.
Статтею 1188 ЦК України передбачено, що шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: 1) шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою; 2) за наявності вини лише особи, якій завдано шкоди, вона їй не відшкодовується; 3) за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення. Якщо внаслідок взаємодії джерел підвищеної небезпеки було завдано шкоди іншим особам, особи, які спільно завдали шкоди, зобов`язані її відшкодувати незалежно від їхньої вини.
Згідно з частиною першою статті 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків.
Аналіз норм статей 1187 та 1172 ЦК України дає підстави для висновку про те, що особа, яка керує транспортним засобом у зв`язку з виконанням своїх трудових (службових) обов`язків на підставі трудового договору (контракту) з особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, не є суб`єктом, який несе відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки. В цьому випадку таким суб`єктом є законний володілець джерела підвищеної небезпеки - роботодавець.
Отже, шкода, завдана внаслідок ДТП з вини водія, що на відповідній правовій підставі керував автомобілем, який перебував у володінні роботодавця, відшкодовується саме володільцем цього джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо винним водієм.
Відповідно до частини першої, пункту 1 частини другої статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я.
За змістом статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній особі, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, а також - незалежно від вини заподіювача шкоди, якщо її завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.
Як зазначалося вище, ОСОБА_1 в результаті ДТП зазнав тяжких тілесних ушкоджень, у зв`язку з якими він тривалий час перебував на лікуванні.
Вказане ушкодження здоров`я безумовно потягнуло за собою заподіяння потерпілому моральної шкоди, яка полягає в порушенні його звичного способу життя, нормальних життєвих зв`язків, у фізичному болю та стражданнях, необхідності докладати додаткових зусиль для організації свого життя.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.
Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, завданої позивачу діями ОСОБА_4 , в сумі 120 000 грн., суди попередніх інстанцій правильно виходили з тривалості та глибини моральних страждань, яких зазнав потерпілий, ступеня вини заподіювача шкоди та вимог розумності, виваженості і справедливості.
Оскільки під час ДТП, внаслідок якої з вини водія маршрутного автобуса ОСОБА_4 , була завдана шкода позивачу, вказаний водій перебував у трудових відносинах з відповідачем, то суди дійшли обґрунтовано висновку про те, що відповідальність за шкоду на підставі частини першої статті 1172 ЦК України несе ОСОБА_2 як роботодавець та законний володілець джерела підвищеної небезпеки.
У справі, яка переглядається, апеляційним судом також встановлено, що цивільно-правова відповідальність ОСОБА_2 як власника вищевказаного транспортного засобу на час ДТП була застрахована у ПрАТ "СТ "Іллічівське" згідно з Полісом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АЕ6963638.
Види обов`язкового страхування в Україні визначені у статті 7 Закону України "Про страхування". До них пункт 9 частини першої вказаної статті відносить страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Відносини у цій сфері регламентує, зокрема Закон України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".
У випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов`язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди. Цей страховик, хоч і не завдав шкоди, але є зобов`язаним суб`єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у передбаченому Законом України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" порядку. Після такої виплати деліктне зобов`язання припиняється його належним виконанням страховиком завдавача шкоди замість останнього. За умов, передбачених у статті 38 вказаного Закону, цей страховик набуває право зворотної вимоги (регрес) до завдавача шкоди на суму виплаченого потерпілому страхового відшкодування.