Постанова
Іменем України
30 вересня 2020 року
м. Київ
справа № 641/1355/18
провадження № 61-431св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Кузнєцова В. О.,
суддів: Жданової В. С., Карпенко С. О., Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
третя особа - Департамент служби у справах дітей Харківської міської ради,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Говтвяниці Марії Василівни на постанову Харківського апеляційного суду від 22 листопада 2018 року у складі колегії суддів: Кругової С. С., Маміної О. В., Пилипчук Н. П.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
У березні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, який уточнив у процесі розгляду справи, до ОСОБА_2 про усунення перешкод у спілкуванні та вихованні дитини, посилаючись на те, що з 16 січня 2010 року він перебував з відповідачем у зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Комінтернівського районного суду міста Харкова від 26 грудня 2016 року.Під час шлюбу в них ІНФОРМАЦІЯ_1 народився син ОСОБА_3, який залишився проживати з матір`ю. Він добровільно сплачував аліменти на дитину, проводив з нею вільний час, забирав її зі школи, водив на тренування і до басейну. Однак після укладення влітку 2017 року повторного шлюбу відповідач стала перешкоджати йому у спілкуванні з сином, що є порушенням його прав як батька. Досудове врегулювання спору не дало результатів. Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просив усунити йому перешкоди у вихованні та спілкуванні із сином ОСОБА_3, які чиняться з боку ОСОБА_2, шляхом встановлення часу зустрічей з дитиною без присутності матері, в тому числі за місцем його проживання, в саме: перший, третій тиждень місяця з 10 години суботи до 18 години неділі; перша половина весняних та осінніх шкільних канікул, друга половина зимових шкільних канікул; 4 тижні під час літніх канікул - з 15 червня по 01 липня та з 23 липня по 06 серпня, з можливістю спільного відпочинку та оздоровлення за межами міста Харкова, в тому числі закордонні поїздки.
Рішенням Комінтернівського районного суду міста Харкова від 25 вересня 2018 року у складі судді Григор`єва Б. П. позов задоволено частково. Встановлено ОСОБА_1 час та дні для зустрічей із сином ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, до його повноліття, в тому числі за місцем проживання батька, без присутності матері, а саме: перший, третій тиждень місяця з 10 години суботи до 18 години неділі, перша половина весняних та осінніх шкільних канікул, друга половина зимових шкільних канікул, під час літніх канікул з 15 червня по 01 липня та з 23 липня по 06 серпня кожного року, з можливістю спільного відпочинку та оздоровлення. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Стягнуто із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 5 704,80 грн.
Рішення місцевого суду мотивоване тим, що за принципом розумного балансу участі обох батьків у вихованні дитини необхідно враховувати передусім інтереси дитини. Між сторонами було досягнуто згоди щодо часу та способів спілкування позивача з дитиною, окрім спілкування у літній час та можливості їх спільного відпочинку за межами міста Харкова, в тому числі за кордоном. Позивач не конкретизував місце (місця) його спільного відпочинку з дитиною, а встановлення можливості виїзду батька із сином за межі міста Харкова є абстрактною категорію, яка містить у собі можливість, в тому числі виїзду дитини за кордон. Натомість надання дозволу для виїзду дитини за кордон не є предметом цього позову і становить інший спосіб захисту, а тому вказані вимоги не підлягають задоволенню. Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, місцевий суд виходив з того, що наявність укладеного ОСОБА_1 договору про надання правничої допомоги, документально підтверджених витрат на його виконання, з наданням відповідного розрахунку та квитанції є достатньою підставою для покладення на відповідача всіх понесених позивачем судових витрат (5 000 грн - правнича допомога; 704,80 грн - судовий збір).
Не погоджуючись із вказаним рішенням в частині розподілу судових витрат, 23 жовтня 2018 року ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу.
Постановою Харківського апеляційного суду від 22 листопада 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено. Рішення Комінтернівського районного суду міста Харкова від 25 вересня 2018 року змінено в частині стягнення із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судових витрат в розмірі 5 704,80 грн. Стягнуто із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати в сумі 5 134,32 грн.
Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що судові витрати підлягають розподілу між сторонами пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки позов задоволено майже в повному обсязі, то виходячи із засад розумності та виваженості, за рахунок позивача необхідно віднести 1/10 частину судових витрат, а саме - 500 грн за правничу допомогу (10 % від 5 000 грн) та 70,48 грн судового збору (10 % від 704,80 грн). Таким чином, із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 підлягають стягненню витрати, пов`язані з правничою допомогою, в розмірі 4 500 грн та судовий збір у сумі 634,32 грн
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи.
У грудні 2018 року представник ОСОБА_2 - адвокат Говтвяниця М. В. подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, просила скасувати постанову Харківського апеляційного суду від 22 листопада 2018 року в частині розподілу судових витрат і ухвалити в цій частині нове рішення, яким судові витрати розподілити між сторонами пропорційно до задоволених позовних вимог, порівну, а саме - стягнути із ОСОБА_2 судові витрати в розмірі 2 852,40 грн.
Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував положення статей 133, 137, 141 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України). Оскільки місцевим судом було задоволено половину вимог ОСОБА_1, то судові витрати повинні були розподілені пропорційно, а саме по 1/2 частині. Крім того, як роз`яснив Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у пункті 36 постанови від 17 жовтня 2014 року № 10 "Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах", якщо вимогу пропорційності розподілу судових витрат при частковому задоволенні позову точно визначити неможливо (наприклад, при частковому задоволенні позову немайнового характеру), то судові витрати розподіляються між сторонами порівну.
У березні 2019 року представник ОСОБА_1 - адвокат Бондаренко Н. В. подала відзив на касаційну скаргу, в якому просила залишити її без задоволення, посилаючись на те, що оскаржуване судове рішення є законним та обґрунтованим, ухваленим відповідно до вимог чинного законодавства України, з урахуванням всіх фактичних обставин справи. У прохальній частині позову було вказано окремими абзацами шляхи визначення способів участі ОСОБА_1 у вихованні та спілкуванні з дитиною, які не є окремими позовними вимогами. Рішенням Комінтернівського районного суду міста Харкова від 25 вересня 2018 року повною мірою були захищені інтереси позивача, а відмова суду в частині уточнення можливості відпочинку і оздоровлення за межами міста Харкова та за кордоном не є суттєвою, оскільки це стосувалося лише переліку варіантів можливого спільного відпочинку.
Рух справи в суді касаційної інстанції.
Ухвалою Верховного суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 26 лютого 2019 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Комінтернівського районного суду міста Харкова.
25 березня 2019 року справа № 641/1355/18 надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 21 вересня 2020 року справу призначено до судового розгляду.
Позиція Верховного Суду.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ". Пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги).
За змістом касаційної скарги постанова суду апеляційної інстанції оскаржується лише в частині розподілу судових витрат, а тому в силу положень вищенаведеної частини першої статті 400 ЦПК України переглядається касаційним судом тільки в означеній частині.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
За змістом статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.