Постанова
Іменем України
30 вересня 2020 року
м. Київ
справа № 731/158/16-ц
провадження № 61-8359св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Тітова М. Ю. (суддя-доповідач),
суддів: Ігнатенка В. М., Жданової В. С., Карпенко С. О., Стрільчука В. А.,
учасники справи:
позивач (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2 (позивач за зустрічним позовом), ОСОБА_3,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Варвинського районного суду Чернігівської області від 24 травня 2017 року у складі судді Моцьора О. В. та рішення Апеляційного суду Чернігівської області від 25 вересня 2017 року у складі колегії суддів: Губар В. С., Висоцької Н. В., Онищенко О. І.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3 та просив встановити факт, що він та ОСОБА_2 проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу з 28 лютого 2011 року по 15 квітня 2016 року; визнати спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 : квартиру АДРЕСА_1, легковий автомобіль Renault Logan, 2009 року випуску, конструктивні елементи, будівельні матеріали, обладнання, використані в процесі будівництва гаража, розташованого біля будинку за адресою: АДРЕСА_2 ; визнати недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, в частині дарування Ѕ частки квартири; визнати за ним право власності на Ѕ частину квартири АДРЕСА_1 ; витребувати на його користь у ОСОБА_4 Ѕ зазначеної квартири; залишити у його власності Ѕ частку легкового автомобіля Renault Logan, 2009 року випуску; залишити у власності ОСОБА_2 Ѕ частку вказаного легкового автомобіля; визнати за ним право власності на Ѕ частку конструктивних елементів, будівельних матеріалів, обладнання, використаних в процесі будівництва гаража.
27 квітня 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про збільшення позовних вимог, в якій просив визнати спільною сумісною власністю незавершене будівництво - гараж готовністю 96, 2%, який розташований на земельній ділянці для будівництва індивідуальних гаражів по АДРЕСА_2 площею 0,0026 га, кадастровий номер 7421155100:01:001:1303; визнати за ним право власності на Ѕ частку незавершеного будівництва - вищезазначеного гаража готовністю 96, 2%; визнати за ним право власності на Ѕ частку земельної ділянки для будівництва індивідуальних гаражів по АДРЕСА_2, площею 0,0026 га, кадастровий номер 7421155100:01:001:1303.
В обґрунтування позовних вимог зазначав, що з кінця лютого 2011 року він почав проживати з ОСОБА_2 однією сім`єю без реєстрації шлюбу, вони були пов`язані спільним побутом, мали взаємні права та обов`язки, спільний бюджет, за спільні кошти придбавали майно, речі домашнього вжитку, сплачували комунальні послуги та за найм житла, спільно відпочивали тощо.
З 20 березня 2013 року по дату звернення з позовом він та ОСОБА_2 проживають у квартирі АДРЕСА_1, яку вони придбали 20 березня 2013 року за спільно заощаджені кошти, а також частково за рахунок коштів, отриманих ОСОБА_2 у кредит.
Крім того, за період спільного проживання вони 18 лютого 2015 року придбали автомобіль Renault Logan, 2009 року випуску, та побудували гараж біля будинку АДРЕСА_2, який в експлуатацію не зданий та право власності на нього не зареєстроване.
З середини квітня 2016 року їх стосунки з ОСОБА_2 погіршилися та вона запропонувала поділити спільно набуте майно в добровільному порядку, проте на невигідних для нього умовах. На його варіант поділу спільного майна, в свою чергу, не погодилась відповідач ОСОБА_2 . Після його повідомлення про намір звернутись до суду з позовом про поділ спільного майна ОСОБА_2 забрала правовстановлюючі документи на квартиру, провела дострокове погашення кредиту та 15 квітня 2016 року відчужила квартиру шляхом укладення договору дарування зі своєю дочкою ОСОБА_3 .
Оскільки спірна квартира була придбана у період його спільного проживання з ОСОБА_2 однією сім`єю без реєстрації шлюбу, він не надавав згоду на укладення договору дарування зазначеної квартири, такий договір є недійсним.
Гараж біля будинку АДРЕСА_2 закінчений будівництвом, проте відповідач ОСОБА_2, на ім`я якої видавався дозвіл на будівництво, не має наміру здавати його в експлуатацію шляхом подання декларації до органів державного будівельно-архітектурного контролю з метою уникнення виникнення права спільної власності на гараж.
Враховуючи наведене, ОСОБА_1 просив позов задовольнити.
У травні 2016 року ОСОБА_2 звернулася до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 та просила встановити факт її проживання з ОСОБА_1 однією сім`єю без реєстрації шлюбу в період з 26 листопада 2013 року по 15 квітня 2016 року; визнати за нею право власності на 122/125 частки легкового автомобіля Renault Logan, 2009 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1, а за ОСОБА_1 - право власності на 3/125 частини вказаного автомобіля; припинити право власності ОСОБА_1 на 3/125 частки легкового автомобіля Renault Logan, 2009 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1, стягнувши з неї на користь ОСОБА_1 3/125 частки вартості автомобіля в сумі 3 451, 25 грн, та визнати на нею право власності на автомобіль в цілому.
Зустрічний позов обґрунтований тим, що спірну квартира АДРЕСА_1 вона придбала за особисті кошти 20 березня 2013 року. 26 листопада 2013 року в цій квартирі був зареєстрований ОСОБА_1 і саме з цього дня і до 15 квітня 2016 року вони проживали з ОСОБА_1 однією сім`єю без реєстрації шлюбу. За час спільного проживання вони придбали легковий автомобіль Renault Logan, 2009 року випуску, який було зареєстровано на ОСОБА_1 . Автомобіль придбано за 151 069,00 грн., з яких нею було внесено 143 835 грн особистих коштів, а ОСОБА_1 - 3 616, 50 грн, що відповідає 3/125 часткам автомобіля та є незначною часткою, тому ОСОБА_2 просила позов задовольнити.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Варвинського районного суду Чернігівської області від 24 травня 2017 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Встановлено факт, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу з 28 лютого 2011 року по 15 квітня 2016 року.
Визнано спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 легковий автомобіль Renault Logan, 2009 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1, та конструктивні елементи, будівельні матеріали, обладнання, використані в процесі будівництва гаража, розташованого біля будинку АДРЕСА_2 .
Залишено у власності ОСОБА_1 Ѕ частку легкового автомобіля Renault Logan, 2009 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1, та Ѕ частку конструктивних елементів, будівельних матеріалів, обладнання, використаних в процесі будівництва гаража, розташованого біля будинку АДРЕСА_2 .
Залишено у власності ОСОБА_2 Ѕ частку легкового автомобіля Renault Logan, 2009 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 .
Заяву ОСОБА_1 про збільшення позовних вимог від 27 квітня 2017 року залишено без розгляду та повернуто позивачу.
У задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено частково.
Визнано за ОСОБА_2 право власності на Ѕ частку легкового автомобіля Renault Logan, 2009 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 .
У задоволенні позову ОСОБА_2 в іншій частині відмовлено.
Вирішено питання розподілу судових витрат.
Знято арешт, накладений ухвалою Варвинського районного суду Чернігівської області від 28 квітня 2016 року на Ѕ частку квартири, яка знаходить за адресою: АДРЕСА_3 .
Знято арешт, накладений ухвалою Варвинського районного суду Чернігівської області від 07 вересня 2016 року шляхом заборони відчуження та проведення реєстраційних дій щодо легкового автомобіля марки Renault Logan, 2009 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1, який зареєстрований на ім`я ОСОБА_1 .
Суд першої інстанції вважав доведеним факт проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 однією сім`єю без реєстрації шлюбу у період з 28 лютого 2011 року по 15 квітня 2016 року.
Враховуючи вказану обставину, квартира АДРЕСА_1, автомобіль Renault Logan, 2009 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1, та будівельні матеріали і обладнання, використані в процесі будівництва гаража, розташованого біля будинку АДРЕСА_2, були придбані під час спільного проживання сторін однією сім`єю без реєстрації шлюбу. Доказів того, що зазначене майно придбано за особисті кошти когось із них, сторони не надали.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 07 листопада 2011 року у справі №6-44цс11 та від 16 травня 2012 року у справі №6- 36цс12, як встановлення факту проживання чоловіка та жінки однією сім`єю, так і встановлення належності їм майна на праві спільної сумісної власності пов`язується з набранням законної сили рішення суду про встановлення такого факту.
Рішення суду про встановлення факту проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 станом на 15 квітня 2016 року було відсутнє.
Таким чином, оскільки на момент укладення оспорюваного правочину - договору дарування квартири (15 квітня 2016 року) єдиним власником квартири була ОСОБА_2, укладення нею договору дарування без згоди ОСОБА_1 за відсутності рішення суду про встановлення факту їх проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу не може бути підставою для визнання недійсним такого правочину та витребування у ОСОБА_3 Ѕ частки квартири, а також для визнання квартири спільною сумісною власністю.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Рішенням Апеляційного суду Чернігівської області від 25 вересня 2017 року рішення Варвинського районного суду Чернігівської області від 24 травня 2017 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання спільною сумісною власністю квартири скасовано та ухвалене рішення про задоволення позову в цій частині.
Визнано спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 квартиру за адресою: АДРЕСА_3 .
В іншій частині рішення суду першої інстанції залишене без змін. Вирішено питання розподілу судових витрат.
Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що згідно статей 60, 74 СК України майно, набуте особами за час фактичних шлюбних відносин, належить їм на праві спільної сумісної власності, не зважаючи на те, що воно було зареєстроване на ім`я лише одного з них.
Для визначення осіб як таких, що перебувають у фактичних шлюбних відносинах, та для вирішення майнового спору на підставі статті 74 СК України суд повинен встановити факт проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу в період, протягом якого було придбане спірне майно, якщо між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю.
Згідно з правовим висновком Верховного Суду України у справі № 6-66цс13 майно, набуте під час спільного проживання особами, які не перебувають у зареєстрованому шлюбі між собою, є об`єктом їхньої спільної сумісної власності, якщо: 1) майно придбане внаслідок спільної праці осіб, як сім`ї (при цьому спільною працею осіб слід вважати їхні спільні або індивідуальні трудові зусилля, унаслідок яких вони одержали спільні або особисті доходи, об`єднані в майбутньому для набуття спільного майна, ведення ними спільного господарства, побуту та бюджету); 2) інше не встановлено письмовою угодою між ними. Отже для визнання права спільної власності на майно, набуте особами, що проживають в цивільному шлюбі, необхідно в судовому порядку надавати докази, що таке майно набуте саме внаслідок спільної праці цивільного подружжя.
При застосуванні статті 74 СК України, що регулює поділ майна осіб, які проживають у фактичних шлюбних відносинах, судам необхідно враховувати, що правило зазначеної норми поширюється на випадки, коли чоловік та жінка не перебувають у будь-якому іншому шлюбі і між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю.
Враховуючи наведене, апеляційний суд дійшов висновку, що квартира АДРЕСА_1 придбана внаслідок ведення спільного господарства, побуту, спільної праці сторін та за їх спільні грошові кошти під час спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, а відтак є спільною сумісною власністю. ОСОБА_2 не доведено, що спірна квартира придбана за належні їй на праві власності особисті кошти.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги
У листопаді 2017 року ОСОБА_1 звернувся до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних справ з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення Варвинського районного суду Чернігівської області від 24 травня 2017 року і рішення Апеляційного суду Чернігівської області в частині відмови у задоволенні вимог про визнання недійсним договору дарування квартири АДРЕСА_1, визнання за ним права власності на Ѕ частину квартири і витребування на його користь Ѕ частини квартири АДРЕСА_1, та ухвалити нове рішення про задоволення позову в цій частині.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди не надали оцінку встановленим обставинам справи щодо недобросовісності відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 при укладенні оспорюваного договору дарування квартири та не мотивували, з яких підстав вони не застосували правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду України від 07 вересня 2016 року у справі № 6-727цс16.
Укладення одним з подружжя договору про розпорядження спільним майном без згоди другого з подружжя може бути підставою для визнання такого договору недійсним лише в тому разі, якщо суд установить, що той з подружжя, який уклав договір щодо спільного майна, та третя особа - контрагент за таким договором, діяли недобросовісно, зокрема, що третя особа знала чи за обставинами справи не могла не знати про те, що майно належить подружжю на праві спільної сумісної власності і що той з подружжя, хто укладав договір, не отримав згоди на це другого з подружжя.
Судами було встановлено, що ОСОБА_3 фактично знала, а за встановленими обставинами не могла не знати про факт його спільного проживання з ОСОБА_2, яка є її матір`ю, однією сім`єю, та придбання квартири під час спільного проживання за спільні кошти.
Доведено, що укладаючи договір дарування спірної квартири, ОСОБА_2 і ОСОБА_3 діяли недобросовісно.
Рух справи в суді касаційної інстанції.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 листопада 2017 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали з Варвинського районного суду Чернігівської області.
Статтею 388 Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VІІІ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
12 лютого 2018 року справу № 731/158/16-ц Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ передано до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 11 березня 2019 року справу призначено до судового розгляду.
Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15 квітня 2020 року справу передано судді-доповідачеві Сердюку В. В. у звʼязку зі звільненням у відставку судді ОСОБА_5 .
Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11 вересня 2020 року справу передано судді-доповідачеві у зв`язку з відстороненням попереднього судді-доповідача від здійснення правосуддя.
Рішення судів в частині вирішення вимог про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, визнання спільною сумісною власністю автомобіля та його поділ, а також визнання спільною сумісною власністю квартири в касаційному порядку не оскаржувалися та не переглядаються.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права (частина друга статті 389 ЦПК України).
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Згідно з частиною третьою статті 400 ЦПК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу з 28 лютого 2011 року по 15 квітня 2016 року. Вказана обставина, зокрема, підтверджується показаннями свідків.
Під час спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу на підставі договору купівлі-продажу від 22 березня 2013 року на ім`я ОСОБА_2 придбана за 102 216 грн квартира АДРЕСА_1 .
18 лютого 2015 року на ім`я ОСОБА_1 за 7 800 доларів США придбано автомобіль Renault Logan, 2009 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 . Також у період проживання ОСОБА_1 і ОСОБА_2 однією сім`єю без реєстрації шлюбу вони придбали будівельні матеріали і обладнання для побудови гаража біля будинку АДРЕСА_2 .